Морське вовченя - Рид Томас Майн. Страница 26

Я негайно взявся до цього. Справа виявилась простою й легкою. Лігши на підлогу, я вперся ногами в шпангоут і, витягнувшись на весь зріст, поклав планку вздовж тіла. Один кінець лінійки був на рівні моїх ніг, а другий на рівні голови. Пальцями я намацав на ній те місце, що знаходилось на рівні моєї маківки і зробив там зарубку ножем. Тепер я мав у своєму розпорядженні чотирифутову лінійку — якраз те, що мені було потрібно.

Але попереду були ще й інші труднощі. З чотирифутовою лінійкою я не набагато наблизився до своєї мети. Я міг тепер виміряти діаметри точніше, але це нічого не дасть. Я повинен знати їх точно. Я повинен їх знати в дюймах і навіть в частках дюйма, тому що, як сказав раніше, помилка у вимірюваннях бодай на півдюйма призвела б зрештою до різниці в кілька галонів. Яким же чином розділити чотирифутову планку на дюйми і нанести на неї дюймову шкалу? Як це зробити?

На перший погляд — зовсім проста річ. Половина мого зросту дасть два фути, ще половина — один фут. Зробивши зарубку по середині, я буду мати дві частини по шість дюймів. Потім я можу розділити кожну з цих частин надвоє, що дало б міру в три дюйми, яку можна розділити на три рівні частини, мірою в один дюйм.

Так, в теорії все це здається дуже легкою справою, але як здійснити її практично, на звичайній дерев'яній планці, до того ж в абсолютній пітьмі? Як визначити, де саме середина планки, — а її треба визначити точно, щоб потім ділити й ділити — аж до дюйма?

Признаюсь, на якусь мить я був спантеличений, і мені довелося подумати. Але це тривало недовго: незабаром я знайшов спосіб перебороти й цю незначну перешкоду.

Спершу я вирішив зробити третю планку трохи довшу двох футів, і прикласти її до моєї чотирпфутової лінійки так, щоб виміряти останню. Звичайно, подвійна довжина моєї нової планки буде більше чотирьох футів. Тоді я вкорочу планку і виміряю чотирифутову лінійку ще раз. Можливо, цього разу її кінець співпаде із зарубкою. Якщо ж ні, я буду потрошку вкорочувати планку доти, поки не доб'юся цього. Маючи планку довжиною в два фути, я з її допомогою зможу знайти середину чотирифутової лінійки і позначити її зарубкою.

Розрізавши тепер уже коротку лінійку на дві приблизно рівні частини, я зможу взяти більшу з них і подібним способом знайти міру н один фут, нанісши її теж на мою лінійку. І так доти, поки не дійду до дюйма.

На все це, звичайно, ніде багато часу, терпіння і виключної уваги. Та часу в мене більш, ніж досить, а терпіння і уваги вимагали мої власні інтереси.

Я вже збирався взятись до діла, коли раптом у мене виник інший план, який обіцяв швидше привести до мети.

Новий план був ніби наслідком попереднього. Єдина різниця полягала в тому, що замість планки необхідна була шворка.

Я згадав про шнурки від моїх черевиків — якраз те, що мені потрібно!

Кращої шворки й шукати не треба! Шнурки були зроблені з чудової телячої шкіри — сириці. Ними можна було вимірювати з точністю до восьмої частини дюйма, не гірше, ніж лінійкою з самшиту або слонової кістки.

Одного шнурка мені невистачило б — я взяв обидва і зв'язав їх міцним вузлом. Таким чином вийшов ремінець більш ніж в чотири фути завдовжки. Приклавши його до чотирифутової лінійки, я обрізав лишок, щоб в ремінці було рівно чотири фути. Та я не задовольнився цим, доки не перевірив довжину ремінця кілька разів, натягаючи його з усієї сили.

Найменша помилка могла позбавити точності всю мою майбутню шкалу, хоч взагалі розділити чотири фути на дюйми значно легше, ніж, навпаки, скласти з дюймів чотирифутову лінійку. В першому випадку з кожним поділом помилка зменшується, а в другому безперервно збільшується.

Впевнившись, що ремінець точно відповідає чотирифутовій лінійці, я склав його кінці докупи і, простягнувши між стиснутими пальцями, знайшов середину. Міцно тримаючи ремінець, я розрізав його в місці згину і таким чином розділив на дві половини однакової довжини, кожна по два фути. Ту половину, де був вузол, я відклав убік, оскільки вона мені була вже не потрібна, а ту половину, що залишилась, я знову склав удвоє і розрізав. Тепер у мене було два відрізки ремінця, кожний довжиною в один фут. Один з цих маленьких ремінців я склав утроє, притиснув пальцями і розрізав. Це була дуже тонка операція, і тут потрібна була вся вправність моїх пальців — набагато легше було б розділити ремінець на дві частини, ніж на три. Довелось витратити чимало часу, перш ніж, на мою радість, мені пощастило розділити шворку на три частини. Тоді я старанно перевірив, чи всі три частини були однакової довжини.

Розрізаючи ремінець на три частини, я хотів одержати кусочки довжиною в чотири дюйми кожний, щоб потім, склавши чотиридюймовий кусочок вдвічі, мати міру в один дюйм.

Так я й зробив.

Щоб переконатись, чи не допустився помилки, я взяв той кусочок ремінця, який відклав убік раніше і, поклавши вже розрізані кусочки так, щоб вони були під рукою, розрізав другу половину чотирифутового ремінця в такий спосіб, як і першу.

На мою превелику радість, дюйми, які вийшли з обох ремінців, точно співпадали. Вони були однаковісінькі!

Тепер я мав у своєму розпорядженні точну міру, яку треба було нанести на чотирифутову лінійку. В мене були кусочки ремінця довжиною в один фут, в чотири дюйми, в два дюйми і в один дюйм. З їх допомогою я наніс всі ці відрізки на чотирифутову планку, перетворивши її в щось подібне до аршина, яким користуються торговці тканинами.

Все це забрало багато часу, тому що я працював дуже старанно і обережно, але моє терпіння увінчалось успіхом: я мав міру, на яку міг покластись навіть в обчисленнях, що від них залежало моє життя.

Тепер нема чого гаятися з обчисленнями. Діаметри були виміряні в футах і дюймах. Взявши їх середнє арифметичне, я перевів цю цифру в квадратні міри звичайним способом (помножив на вісім і поділив на десять). Це дало мені площу основи циліндра, об'єм якого мав дорівнювати об'єму зрізаного конуса тій ж висоти. Помноживши одержаний результат на довжину бочки, я визначив її місткість в кубічних дюймах.

Поділивши останню цифру на шістдесят дев'ять, я вирахував кількість кварт, а потім галонів. Бочка вміщала трохи більше сотні галонів, — щось близько ста восьми.

Розділ XXXII

СТРАХ ПЕРЕД ТЕМРЯВОЮ

Результати обчислень виявились більш ніж задовільними. Вісімдесяти галонів води вистачить на сто шістдесят днів, якщо пити по півгалона щоденно, а коли пити по кварті, то на триста двадцять днів — майже на цілий рік! Звичайно, мені могло вистачити й однієї кварти на день, та й плавання не могло тривати триста двадцять днів. Я чув, що навіть за коротший час корабель міг обійти навколо світу. Добре, що я згадав це, бо тепер міг почувати себе спокійно і не турбуватись про воду. Однак для певності я вирішив пити не більше кварти в день.

Небезпечнішим було те, що мені могло невистачити їжі, але в цілому це мене не дуже лякало, бо я твердо вирішив посадити себе на пайок і дотримуватись якнайсуворішої економії.

Розв'язавши питання з їжею та водою, я відчув себе значно спокійніше. Тепер я міг з певністю сказати, що не помру з голоду або від спраги.

В такому настрої я був кілька днів, і, незважаючи на одноманітність, коли кожна година здавалася цілим днем, все ж пристосувався до такого життя. Іноді, щоб згаяти час, я без кінця рахував хвилини й секунди. Таку розвагу давав мені годинник, і я трохи забувався, прислухаючись до його бадьорого цокання. Мені здавалось, що ніколи ще годинник так голосно не цокав, як у моїй в'язниці, та воно так і було — звук посилювався, відлунюючись від дерев'яних стін, які оточували мене з усіх боків. Я обережно заводив його, боячись, щоб годинник не зупинився й не сплутав моїх розрахунків.

Мені не треба було знати, котра година. Час не мав для мене ніякого значення. За годинником я навіть не міг визначити: день надворі чи ніч, та й навіщо? Все одно сонце не могло послати мені жодного променя, щоб освітити мою темницю.