Три грані часу - Дімаров Анатолій Андрійович. Страница 12

На печеру набрів випадково А-ку: помітив темний, замаскований густою рослинністю отвір лише тоді, як підійшов майже впритул. Га-ав, що біг поруч, раптом загарчав, позадкував од печери. Густа грива його враз наїжачилася, довгий пухнастий хвіст сховався між задніми ногами: щось дуже страшне було там, попереду.

Затиснувши у руці палицю, А-ку до болю в очах вдивлявся в темний отвір: його теж пронизав страх, відчуття смертельної небезпеки. Чимось грізним і нещадним віяло звідти, чимось різким та незнайомим: А-ку як не принюхувався, так і не міг зрозуміти, кому належав той запах. Бачив тільки утоптану перед печерою землю й кістки — безліч кісток валялося повсюди.

Га-ав загарчав іще дужче. Але А-ку, переборюючи страх, все ще лишався на місці: перед ним же була печера, може, саме та, яку довго й безнадійно шукає його плем’я.

Повагавшись, він підняв камінь і кинув у отвір, готовий одразу ж дременути, як тільки там хтось заворушиться.

Але там ніщо не озвалося. Тільки лунко стукнув камінь.

— А-ку тільки гляне, — пробурмотів А-ку сам до себе.

Скрадаючись, він підійшов до отвору, заглянув досередини.

Там було темно. Темно й моторошно. І той різкий дух ще сильніше вдарив А-ку в ніс.

— А-ку дужий і сміливий! — гукнув А-ку в печеру.

Печера озвалася луною — голос А-ку повернувся до нього. Там нікого не було, принаймні зараз, й А-ку, набравшись хоробрості, ступив досередини.

Довго стояв на місці, поки очі звикли до темряви. Печера була висока й простора — якраз те, що потрібно його племені, лише дух, важкий дух якогось великого звіра, що жив тут, стійко тримався в повітрі. Тут же валялися цілісінькі гори кісток, і навіть найміцніші, найбільші з них були потрощені так, наче їх молотили камінням: то чиїсь могутні щелепи попрацювали над ними. Й А-ку, все роздивившись як слід, вибрався швидше назад.

Збуджений, повернувся до племені. Довго кричав і бив себе в груди, поки привернув увагу дорослих. І коли вони врешті зібралися довкола, А-ку розповів про печеру, про важкий дух великого звіра й гори кісток.

Мисливці довго сперечалися, що то за звір. Називали тигра, лева, ведмедя, аж поки Ва-а пригадав розповідь одного дуже старого мисливця, який давно вже загинув, про страшного й незвичайного звіра, схожого на тигра, але набагато більшого од нього й дужчого. Ікла у нього завдовжки із руку, коли він іде, то здригається земля, а коли реве, то обвалюються скелі. Жодна тварина не в змозі вистояти супроти нього. Навіть могутні мамонти, перед якими відступають тигри і леви, втікають, коли почують його грізне ревіння.

Настрахане розповіддю, плем’я довго радилося, що робити: йти до печери чи не йти. Врешті вирішили: йти. Заспокоювало трохи те, що в печері нікого зараз не було. Може, страшний той хижак давно покинув своє лігво, перебравшись на полювання в іншу долину? А може, й здох, лишивши по собі кістки своїх жертв та гострий дух, що в’ївся в стіни? Могло бути й таке, тож варто було ризикнути.

Й А-ку, страшенно гордий, повів мисливців до своєї знахідки.

Печера була така зручна, така придатна для житла, що плем’я, забувши про всі страхи, почало одразу ж її обживати. Жінки та діти заходилися вигортати сміття й кістки, ламати й заносити віття, а чоловіки поспіхом тягали каміння та закладали вхід, лишаючи вузький отвір, достатній для того, щоб пролізла людина. А собаки, які супроводжували людей, стали й собі рити внизу нори.

І вперше за багато-багато днів плем’я спало спокійно. Не тремтіло од страху, вдивляючись у темряву, не схоплювалося, коли поблизу лунав голос хижака, не кричало й не кидало увсібіч каміння й палаючі гілки, відганяючи небезпеку, — захищене надійними стінами, освітлене ласкавим вогнем, плем’я міцно спало, і вартовий, що сидів біля отвору, щосили боровся із сном, вдивляючись у темряву та прислухаючись.

Він перший і почув шаблезубого тигра, господаря цієї печери.

Вертаючись до свого лігва, тигр ще здалеку подав голос. Це був низький і дужий рев, що луною прокотився по всій долині: так ревіли хмари вгорі, кидаючись вогняними стрілами, — і вартовий враз схопився на ноги. Напружено дослухався він, але з боку долини більш не було чутно жодного звуку: все заніміло, завмерло перед могутнім тим голосом.

Та ось рев пролунав уже ближче, по печері аж війнуло, аж затремтіли, вібруючи, стіни, — ті, що спали, враз схопилися на ноги.

Збившись докупи, в тривозі й страсі слухали вони, як, наближаючись, подавав голос володар печери.

І коли він заревів зовсім уже близько, перший мисливець, переборюючи страх, вибрався з печери: треба було спробувати якось домовитись із звіром.

— Ми — могутнє і дуже плем’я мисливців! — закричав він у темряву. — Ми прийшли до тебе з миром! Це кажу я, перший мисливець І-та!

Звір, мабуть, почув людський голос — мовчав.

— Ми зайняли твою печеру, бо нам ніде жити! — продовжував вигукувати І-та. — Ти дужий і сміливий, од тебе втікають навіть найбільші мамонти! Ти найдеш собі іншу печеру! Ми будемо полювати для тебе! Ти матимеш м’ясо, багато свіжого м’яса! Це кажу я, перший мисливець І-та!

І тут шаблезубий тигр заревів. Такий гнів, така лють до незваних гостей пролунала в тому ричанні, що плем’я аж здригнулося: звір не йшов на угоду з людьми, він викликав їх на поєдинок.

— Ми теж сильні й дужі! — закричав тоді І-та. — Ми провалимо тобі череп і потрощимо твої кості! Це кажу я, перший мисливець І-та!

Ще дужчий рев пролунав у відповідь. І-та вскочив до печери: тигр був уже поруч.

Жінки, вхопивши дітей, забилися вглиб. Наперед виступили мисливці з бойовими палицями й дрюками.

Ось страховисько підійшло впритул: чутно було густе сердите сопіння, — воно обнюхувало землю, на якій лишилися сліди людей. Спробувало, мабуть, пролізти в печеру, але вхід був завалений камінням, і шаблезубий тигр, заревівши од люті, став молотити по ньому лапами. В печері аж загуло. Поглухлі од реву, мисливці мимоволі подалися назад, а тигр бив і бив, і всім уже стало здаватися, що кам’яна стіна от-от розвалиться і хижак вдереться досередини. Ось у отвір просунулася товстелезна лапа з довгими пазурами: тигр хотів зачепити стіну зсередини. І тоді перший мисливець, стрибнувши вперед, щосили ударив палицею ту страшну лапу.

Од болю, од люті тигр аж захлинувся ревом. Кидався усім тілом на стіну, рвав її і шкрябав, та кам’яна стіна не піддавалася. Ще двічі пробував зачепити лапою зсередини, і обидва рази перший мисливець стрибав уперед…

Аж під ранок тигр полишив спроби вдертися до печери.

Лежав поруч, озивався глухим застережливим ревом на кожен рух людей. І плем’я зрозуміло, що воно потрапило в пастку: шаблезубий тигр не випустить їх, поки вони й помруть од спраги і голоду.

Настав ранок — тигр не відходив. Досить було комусь просунути в отвір палицю чи дрюка, як миттю появлялася величезна лапа і блискавично била по зброї.

Допоміг їм Великий Мисливець: протягом дня він так напік тигра вогняним оком своїм, що той не витримав, — заревівши застережно, шаблезубий побіг у долину напитися.

Мисливці довго прислухалися та принюхувались: чи не зачаївся хижак де поблизу? Але тигра, здається, поруч не було.

Один по одному залишили печеру. І одразу ж побачили свого ворога: тигр уже підбігав до невеликого озера, що блищало в долині. Це був величезний хижак, навіть найвищий мисливець не міг зрівнятися з ним зростом, а тулуб був довший, ніж у найбільшого буйвола. Все живе, забачивши страховисько, розбігалося в паніці, тигр же, підбігши до озера, довго хлебтав воду.

Напившись, поглянув у бік печери, побачив людей, з ревом метнувся назад. Діти й жінки одразу ж полізли в печеру, а мисливці лишилися на місці: їм не лишалося нічого іншого, як стати до бою. Хижак, навіть якщо йому набридне сторожувати печеру, не залишить плем’я в спокої: в одній і тій же долині їм буде тісно. Хтось мусить перемогти, а хтось загинути. Тож хай це вирішиться зараз.

Наперед молодих, дужих чоловіків вийшли найстарші: вони першими мали зустріти страховисько. Заздалегідь приречені на смерть, вони, однак, і не думали одступати: тут діяв жорстокий закон самозбереження племені, — спершу мають загинути найслабші. Принести себе в жертву, щоб хоч трохи знесилити ворога, дати своїм більш дужим одноплемінникам можливість розправитися з хижаком.