Таємниця Крилатого Змія - Дюшато Рене. Страница 2

— В Монтелей, пані, — відповів хлопець.

— Дивіться! Так я теж їду в Монтелей! У мене там шинок “Золоте сонце”. А ви, певно, їдете туди до своєї родини? — зацокотіла товстуха.

— Так, до дядька, Клемана Лотера.

— От дивина! — гукнула шинкарка. — То ви небіж Клемана Лотера… А виглядаєте ви непогано. Ви його добре знаєте, вашого дядька?..

— Я його ніколи не бачив. Але він до мене ласкавий. Батько мій загинув під час катастрофи в Порт-Морелі. Тепер дядько мене годуватиме.

…П’єро Ланкрі опритомнів другого дня в одній з палат руанського шпиталю. Там йому розповіли, що його батько безслідно зник. П’єро звихнув плече і мусив три тижні вилежуватися. Незадовго перед виписом П’єро замислився над своєю долею — адже його, як сироту, мали взяти під громадський нагляд. Якось вранці він одержав таку телеграму: “Запізно довідався про страшну катастрофу в Порт-Морелі і смерть твого батька. Тобі скажуть, як дістатися до мене в Монтелей, де я подбаю про тебе. Клеман Лотер”. До телеграми додано чек на п’ятсот франків. За три дні, оклигавши, П’єро залишив Руан, приїхав через Париж в Отен, де сів на автобус, що йшов на Монтелей…

— Ну от ми вже й приїхали, — звернулася товстуха до П’єро. — Чи не допоможете мені винести речі? Візьміть-но кілька пакунків і ходіть за мною. Ви мені подобаєтесь...

Незабаром П’єро вже сидів коло столу в заїзді. Хазяйка “Золотого сонця” поставила перед ним склянку молодого вина і зараз вела далі перервану розмову.

— Чи знаєте ви принаймні шлях до Крилатого Змія, мій друже?

— Якого Крилатого Змія? — перепитав зчудований П’єро.

— Та це ж назва замка, де живе ваш дядько. Ви, мабуть, про нього нічого не знаєте?

І не чекаючи відповіді, балакуча господиня почала розповідати хлопцеві історію замка, що його збудував за другої імперії відомий банкір Жекер, один з організаторів загарбницької війни в Мексіці. Серед кращих мисливських угідь Морвану він змурував гарний замок-фортецю, на зразок кам’яних споруд ацтеків, [1] в якому розмістив багаті й цінні колекції, вивезені з стародавніх мексіканських міст французькими експедиціями. Унікальним витвором була велетенська статуя Крилатого Змія, міфічної істоти, що її створили тубільці Мексіки задовго перед появою Христофора Колумба. Кам’яне чудисько дало назву й самому замкові, що тривалий час не мав хазяїв, бо Жекера розстріляли паризькі комунари.

Потім тут оселився якийсь генерал, а згодом молода вдова. Доля їх склалася трагічно. Ходили чутки, що Крилатий Змій — притулок нечистої сили, і Жекерів замок десять років стояв пусткою. 1910 року там надумав замешкати Клеман Лотер. Жив він відлюдно й самотньо, займаючись своїми дослідами, що здавалися людям таємничими. Місцевий кюре сказав, що господар Крилатого Змія уклав угоду з самим дияволом, і відтоді люди зі страхом проходили повз маєток, де навіть глупої ночі у вікнах мерехтіло світло з горна й тиглів. Поступово винахідник спекався всіх своїх слуг і жив тепер цілковитою самотою, їжу йому приносили з заїзду “Золоте сонце” і передавали в спеціальне віконечко. Служник ніколи не бачив дивака-господаря, що акуратно платив за всі послуги чеками наприкінці місяця. П’єро недовірливо слухав побрехеньки доброї жінки. А тим часом настав вечір. Хлопець підвівся, взяв свою дорожню скриньку з немудрою одежиною і запитав у господарки “Золотого сонця”, як дістатися до Крилатого Змія. Жінка аж скрикнула з подиву: чого йти поночі, можна ж заблукати, чи не краще тут відпочити, а на ранок вирушити? Але П’єро ввічливо розпрощався, вийшов з заїзду і незабаром заглибився у ліс. Моторошно кричали нічні птахи, фантастичні тіні дерев здавалися живими істотами. П’єро рішуче здирався стежкою на пагорб. Нарешті край стрімкої скелі хлопець побачив Жекерів замок. У місячному сяйві на фасаді добре було видно зображення небачених страховиськ. Посередині був головний вхід із залізними ґратами, а за ними, десь із глибини, лилося світло, як заграва над домною. П’єро наблизився до масивних дверей і подзвонив. За мурами, десь далеко, пролунав дзвін. Хлопець мусив довго чекати, поки відчинилося заґратоване потайне віконце.

— Хто тут?

— Я, ваш племінник, дядьку…

— А звідки я знаю, що ти мій племінник? Які докази? Телеграма? А, то ти маєш телеграму? Підсунь її під двері.

П’єро покірно послухався. Минуло чимало часу. Потім забряжчали засуви, двері відчинилися, і П’єро опинився віч-на-віч зі своїм дядьком.

КЛЕМАН ЛОТЕР

Перші дні перебування П’єро у дядьковому замку минали тихо й одноманітно; Клеман Лотер за цей час вимовив лише кілька слів. Старому було приблизно шістдесят років. Його розумне спокійне обличчя облямовувала борода; скуйовджене сиве волосся спадало на високе чоло. В синіх очах світився неспокій, а часом якась дитяча лагідність і наївність.

Лотер потай спостерігав за небожем. Навіть коли вони їли удвох коло круглого столика в кутку великої зали, дядько мовчки придивлявся до П’єро. Хлопець тільки роззирався довкола.

Вітальня була справжньою лабораторією вченого: скрізь височіли купи реторт, складні механізми, електричні апарати. Навпроти каміна, біля якого П’єро обідав з дядьком, починалися східці, що вели на галерею навколо зали і до кімнат другого поверху. Посередині на п’єдесталі з чорного мармуру стояла величезна статуя Крилатого Змія, вирізьблена з суцільної базальтової брили. Вага й розміри цієї скульптури були такі, що перевезти її можна було, найнявши спеціальне вантажне судно.

Минув тиждень, і ось одного разу Клеман Лотер перший порушив тривалу мовчанку. Він довго розповідав про свої уподобання. Потім, гуляючи після полудня в старому, занедбаному парку, Лотер раптом звірився племінникові.

— Про мене тобі, звичайно, розповідали мало, мій хлопче, — почав він. — Ти не пам’ятаєш свою матір, а твій батько мене не дуже полюбляв, хоч тривалий час я працював, як і він, робітником у Сен-Дені. Я завжди мріяв стати винахідником. У вільний час я студіював фізику, хімію, механіку. 1908 рік був роком розквіту авіації. Одні обстоювали апарати, легші за повітря — дирижаблі, інші — важчі, аероплани, як тоді казали. Я був прихильником аероплана. Треба було винайти легкий мотор, досить сильний, щоб підняти літак.

Старий замовк.

— Мотор цей створив я. У мене тоді не було коштів його конструювати… Морель, син багатих батьків, позичив мені грошей. І от, завдяки моєму мотору, літаки змогли підійматися в повітря, долати велику відстань. До мене завітала слава. Я пишався своїм винаходом! Тепер, думав я, коли людина може літати, вона ніколи не знатиме, що таке війна й руйнування… Даремно я так думав! Морель примусив мене підписати угоди, в яких я майже нічого не тямив. Я був людиною непрактичною і не мав досвіду в таких справах. Морель дав мені мільйон франків, на той час це були величезні гроші. Саме тоді я купив замок Крилатого Змія і поринув у досліди. Наприкінці 1913 року я приїхав до Мореля в Париж. Завдяки моєму винаходу Морель став власником величезних заводів у Бійанкурі, що виробляли автомобілі й літаки. Він володів мільйонами, але мріяв ще більше забагатіти. Морель мені розповів, що має одержати дуже важливе замовлення від міністра. Наближалася війна. Йому замовили спеціальні бомбардувальники. Отак мої винаходи, що мали прислужитися миру, ставали смертельною небезпекою для людства…

Старий глибоко зітхнув.

— Я спробував протестувати, заборонити Морелю використовувати мої відкриття. Тоді він мені показав угоди, підписані мною, і патенти, записані на його ім’я. Я мусив скоритися, але поклявся знищити Мореля. Ти, звичайно, тепер пригадав це ім’я. Автомобілі Мореля. Мені казали, що він навіть заорендував на рекламу Ейфелеву вежу. Він володар мільйонів, сотень мільйонів… його заводи виробляють переважно автомобілі й літаки, танки й бензин. Місто Порт-Морель, де загинув твій батько, належить йому. Все його багатство, все його життя пов’язане з кров’ю людей, з війною… Я його знищу! Зараз ти переконаєшся в цьому…