Таємниця Крилатого Змія - Дюшато Рене. Страница 32

В’юн зніяковів.

— Можу присягнутися, що він одужає. От побачиш, час — найкращі ліки.

Катування, що їх Лотер зазнав у Вандергольда, здавалось, назавжди відібрали у нього пам’ять. Важко уявити, що тому кілька місяців це була ще енергійна і горда людина. Лотер не міг навіть пригадати своє ім’я. Незримий мур відгородив од усього світу геніальний мозок вченого, де була похована формула чудодійного і таємничого лотариту. Щоб вилікувати Клемана Лотера, П’єро звертався до найкращих лікарів… Ті ухилялися поставити діагноз. Можливо, через півроку, казали вони, коли старий цілком відпочине, можна буде сподіватися на одужання чи принаймні поліпшення.

П’єро оселився з дядьком в маленькому будиночку в Кламарі, де Бурлака опікувався вченим. Переїзди, консультації з лікарями, витрати останніх місяців поглинули майже всі збереження старого, що їх він лишив своєму племінникові. П’єро мусив продати в музей золоті знахідки з скарбу Жекера. Насправді вони виявилися не золоті, а лише оббиті золотою бляхою. Всередині ж був гіпс; певно, дорогі копії зробили ще за часів Жекера. Тому хлопець одержав п’ятдесят тисяч франків — на ті часи гроші невеликі. П’єро вважав, що не має права їх витрачати, адже вони так потрібні на лікування Лотерові. А в разі одужання дядька вони б йому знадобилися для наукових дослідів. Щоб заробити на прожиток, П’єро поклав собі піти учнем на завод Мореля, де вже кілька тижнів працював В’юн. Цього ранку він їхав на роботу вперше. В’юн добродушно підсміювався з товариша.

— От бачиш, дядько твій відмовився продати Вандергольдові секрет лотариту, і тепер ти змушений найматися за кілька су на годину. Але мені, друже, сумно, що ти майже дізнався, де Жекер заховав у Мексіці свої казкові скарби, проте й пальцем не рушив, щоб поїхати та й забрати їх звідти…

— Мій дядько важко захворів, — відповів П’єро. — Я зараз думаю тільки про нього. Ми не можемо лишити його на самоті і виїхати з Парижа. А що як він знову потрапить у тенета Вандергольда? От коли дядько одужає, тоді подумаємо і про інше… Не раніше.

Отак розмовляючи, В’юн і П’єро переїхали через Сену. Браму ще було замкнуто, і друзі зайшли поснідати в сусіднє бістро. В’юн купив ранкову газету. Проглядаючи її, він звернув увагу П’єро на статтю “Французький уряд дарує пану Вандергольдові будинок Адама та Єви”. П’єро прочитав:

“Всі знають про чуйність і добродійництво великого друга Францїї пана Вандергольда. Крім численних пожертвувань і наукових премій, він милостиво передав кілька мільйонів на реставрацію історичних пам’ятників, що потерпіли від часу і браку коштів. Крім цього, заходами п. Вандергольда організовано чимало наукових експедицій в наші колонії і різні країни, як наприклад в Мексіку. Відомо й те, що п. Вандергольд подав руку допомоги винахідникові Клеману Лотерові і визволив його із злиднів. На знак своєї вдячності уряд вирішив подарувати нафтовому королю, щирому другові французького народу, історичний будинок в Плесі-ла-Віль, відомий під назвою “Будинок Адама та Єви”, чудовий витвір мистецтва XV століття. Цей будинок буде перевезено до Англії, в п. Вандергольдів замок. Ми всі гаряче вітаємо…”

П’єро гнівно зібгав газету.

— Невже оцим і скінчаться наші поневіряння й пригоди?

— Нічого, терпіння, хлопче, — підбадьорив його В’юн. — Я не певен, що пригоди наші вже скінчилися. Вони тільки починаються. Попереду багато праці й боротьби, ми підемо своїм шляхом!..

Спокій тихого осіннього ранку порушив заводський гудок. Час було йти до цеху. Друзі мовчки рушили на подвір’я і злилися з натовпом робітників.