Пригоди Гекльберрі Фінна - Твен Марк. Страница 34

По обіді герцог сказав:

- Ну, Капете, ми з вами почастуємо публіку першокласною виставою! Та все-таки, думаю, треба до неї щось додати. Підготувати щось на «біс».

- Як то на «біса», Бріджуотере?

Герцог пояснив йому, а тоді й каже:

- Я втну на «біс» шотландський або матроський танок, а ви... що б його для вас придумати?.. О, вже є!.. Ви можете прочитати монолог Гамлета.

- Гамлета - що?

- Монолог Гамлета, хіба не чули? Це ж найславнозвісніша штука геть у всьому Шекспірі. Справжній шедевр! Глядачі умлівають від захвату. Шкода, що туї у книжці його немає - я захопив із собою тільки один том, - але, думаю, мені все ж пощастить поновити його в голові. От тільки пройдуся трохи по плоту та подивлюся, чи зможу витягти цей монолог із глибини своєї пам'яті...

І він почав походжати туди й сюди по плоту, грізно насуплюючи брови, - то зведе їх догори, то притисне долоню до чола, поточиться трохи назад і застогне, а потім зітхне і, врешті, пустить сльозу. Ох, і цікаво ж було дивитися! Нарешті він таки пригадав усі ті слова і зажадав, щоб ми слухали його. А тоді зупинився у величній позі - одну ногу виставив уперед, руки підніс угору, а голову трохи відхилив назад, уп'явшись очима в небо, а далі заволав щодуху, здригаючись усім тілом та скрегочучи зубами протягом цілого монологу він і скиглив, і руками розмахував, і лупив себе в груди, і таке витівав, що переважив своєю грою всіх акторів, яких я будь-коли бачив. Ось цей монолог. Я запам'ятав його досить легко, бо герцог дуже довго муштрував короля:

Чи бути, чи не буть?..

Притичина у тому,

Чи слід приймать каміння й стріли

Від долі клятої, допоки

Бірнамський гай на Дунсінан не рушить?

А чи повстать на море туги?

Загинув сон, що нам вривав всі болі...

Ось в чому клопіт!.. Швидше ми

Знесем земнее горе, ніж втечем за гробом...

Дункане! Чуєш! Підведись, прокинься!..

Чи може хто терпіти всі образи,

Тиранів гордощі й зневагу сильних

У строях тих жалобних, як належить,

Коли вночі враз розкриваються могили

Й мерці встають із них...

Таж звідти ще ніхто не повертався,

З тієї невідомої країни...

А через те хороброго рішучість

Зміняється таким непевним страхом,

Як мужність кицьки, що її зненацька

Враз облили холодною водою, -

І всі навислі хмари понад нами

Обернуться в ніщо!.. Хай так і буде!

Цсс . Тихо!.. Ось краса... Офеліє! О німфо!

Чому так широко ти роззявляєш

Свою розкішну мармурову пельку?..

Подайся краще в монастир! Іди!..

Ну, старому така роль дуже сподобалась, він швидко вивчив її напам'ять і так торохтів - любо-мило послухати. Здавалося, що саме для неї його й на світ привели; а коли він уже добряче наламався до тієї кумедії, та ще, було, як розійдеться, то так руками вимахує та стрибає - мало зі шкури не вискочить.

При першій слушній нагоді герцог видрукував кілька афіш про виставу, а потім ті два чи три дні, що ми пливли плотом, творилася справжня катавасія - король із герцогом весь час на мечах билися, все репетирували, так герцог їхні вправи називав.

Одного ранку запливли ми глибоченько в штат Арканзас і побачили в затоці невеличке містечко. Ми пристали до берега, за три чверті милі вище, в гирлі невеличкої річечки, так рясно оброслої кипарисами, що вона скидалася більше на печеру. Всі ми, окрім Джіма, посідали в човен і подалися до того містечка роздивитися, чи можна там дати виставу.

Нам дуже пощастило: після обіду в містечку мала відбутися циркова вистава, і з навколишніх сіл уже почав з'їжджатися люд - то на деренькучих візках, то просто верхи. Цирк мав виїхати з міста надвечір, отже, наша вистава була якраз вчасна і могла мати великий успіх. Герцог найняв судову залу, і ми пішли розклеювати афіші. У них писалося:

ВІДРОДЖЕННЯ ШЕКСПІРА!!!

Предивне видовище!

Тільки одна вистава!

Славнозвісні трагіки Девід Гаррік Молодший з лондонського театру Друрі-Лейн та Едмунд Кін Старший з Королівського Геймаркетського театру, Уайтчепел, Пудінг-Лейн, Пікаділлі, Лондон, та Королівських театрів Європи зіграють у славетній Шекспіровій п'єсі під заголовком:

СЦЕНА НА БАЛКОНІ з «Ромео та Джульєтти»!!!

Р о м е о - містер Гаррік .

Д ж у л ь є т т а - містер Кін.

За участю всієї трупи!

Нові костюми, нові декорації, нова режисура!

А також захоплюючий, майстерний і моторошний

Двобій на мечах з «Річарда III»!!!

Р і ч а р д III - містер Г а р р і к .

Р і ч м о н д - містер Кін.

А також

(На прохання публіки)

Безсмертний монолог Гамлета у виконанні неперевершеного КІНА

Триста разів підряд виступав він з ним у Парижі.

Тільки одна вистава

Через від'їзд на гастролі до Європи

Плата за вхід - 25 центів;

для дітей та слуг 10 центів.

Ми пішли тинятися по місту. Крамниці та будинки були тут здебільшого старі, обшарпані, з розсохлими ветхими стінами, що їх зроду-віку ніхто не фарбував; будинки всі стояли на стовпах, наче на дибах, футів на три - на чотири від землі, щоб не заливало водою, коли річка виступить з берегів під час повені. Навколо будинків були невеличкі садочки, але в них нічого не росло, крім дурману і соняшників, та ще височіли там кучугури попелу й валялися старі подерті чоботи, черевики, побиті пляшки, ганчір'я та погнуті бляшанки. Паркани з неоднакових дощок, поприбиваних як попало одна на одну, покривилися в різні боки, а хвіртки трималися лише на одній завісці, та й та була ремінна. Деякі паркани були навіть побілені - видно, за прадавніх часів, десь, певно, коли ще Колумб відкрив Америку, як сказав герцог. Майже в кожному садку рилися свині, а люди намагалися їх звідти вигнати.

Всі крамниці розташувалися вподовж однієї вулиці. Спереду були влаштовані полотняні навіси на стовпчиках, до яких приїжджі селяни прив'язували коней. Під навісами, на порожніх ящиках з-під різного краму, цілісінькі дні висиджували тутешні ледарюки та стругали знічев'я ті ящики ножами фірми Барлоу; а ще жували тютюн, та ловили гав, та позіхали, та потягалися - все нікчемні людці. Всі вони носили здебільшого жовті солом'яні брилі, з парасольку завбільшки, але ходили без курток та без жилетів; називали вони один одного запросто: Біллом, Баком, Генком, Джо чи Енді й поволі цідили слова, рясно пересипаючи свою мову лайкою. Майже кожного стовпчика підпирав якийсь лобуряка, застромивши руки в кишені штанів і виймаючи їх звідти тільки для того, щоб позичити комусь жуйку тютюну або почухатись. Розмова між ними провадилася приблизно така.

- Дай-но мені пучку тютюну, Генку.

- Не можу, в мене самого тільки на одну жуйку лишилося. Звернися ліпше до Білла.

Може, Білл і дасть йому ту жуйку, а може, збреше і скаже, що в нього немає. Багато хто з отих ледацюг ніколи не мають і цента в кишені, ані жменьки тютюну. Вони тільки те й роблять, що позичають; такий ледацюга звичайно каже своєму приятелеві:

- Позич-но мені щіпку тютюну, Джеку, я щойно віддав Бенові Томпсону останню жуйку.

І майже завжди це брехня, на яку може впійматися хіба що якийсь нетутешній новачок, але Джек тутешній і через те відказує:

- Ти дав йому тютюну, кажеш? Ти? Старий як котюга, а бреше як щеня! Поверни мені те, що ти брав у мене, Лейфе Бакнере, то я тобі позичу хоч тонну, хоч дві, ще й розписки з тебе не братиму.

- Та я ж тобі вже раз повертав.

- Еге ж, злиденні шість жуйок. Та й позичав ти крамничний тютюн, а повернув самосад.

Крамничний тютюн - це пресований плитковий тютюн, а ці хлопці жують звичайно папушний. Коли вони позичають, то не відрізують ножем, а беруть весь жмуток у зуби та й гризуть і водночас рвуть його руками, доки жмуток перерветься навпіл; тоді власник тютюну кидає сумний погляд на повернені йому рештки й каже іронічно:

- Слухай-но, віддай мені жуйку, а собі візьми папушу.

Всі вулиці та завулки в місті потопали в грязюці; сама грязюка, чорна, як дьоготь, подекуди мало не фут завглибшки, а вже два чи три дюйми - то певно. Тут же таки, в отому багні, вилежуються та рохкають свині. Часом дивишся - ліниво суне вулицею свиня разом із своїми поросятами і раптом брьохається посеред дороги, так що люди мусять її обминати, а вона собі розляжеться, замружить очі, тільки вухами махає, жде, поки поросята поссуть, і вигляд у неї такий щасливий, ніби вона за те платню дістає. А ледар уже й тут, як уродився, і кричить на все горло: «Ану, цуц, бери її! Гуджга, Тигре, гуджга!» - й бідолашна свиня тікає, несамовито кувікаючи, двоє чи троє собак смикають її за вуха, ззаду женеться ще ціла зграя собак - десятків три-чотири; тут усі ледацюги схоплюються на ноги й милуються тим видовищем, поки собаки щезнуть з очей; вони регочуть, їм дуже втішно, що зчинився такий гармидер. Потім вони знову сідають і сидять, поки собаки заведуться між собою. Ніщо в світі так не розворушить їх та не потішить, як собача гризня, хіба що інша забава: обіллють, буває, приблудного собаку скипидаром і підпалять його або прив'яжуть йому до хвоста бляшанку й дивляться, як він ганяє, аж поки здохне.