Полонені Білої пустелі - Моует Фарлі. Страница 4

Джеймі зголосився нести каное, але, не пройшовши ще й милі, він уже шкодував про це. Їм довелося долати нескінченну низку перешкод, раз по раз перелазячи через повалені лісовою пожежею дерева, між якими хлюпотіло грузьке болото. Балансуючи з каное на спині, він перестрибував з колоди на колоду й з купини на купину. І на додаток до всього їх ще переслідував рій чорних мух.

Авасін ніс два рюкзаки й решту поклажі. Він був навантажений, як мул.

Перехід забрав цілих дві години. Добувшись нарешті до берега річки Касмір, хлопці аж падали з утоми. Але чіпевеї вже встигли спустити свої човни на воду. Деніказі не дав хлопцям часу на перепочинок. Його суворе обличчя не виявляло й найменшого співчуття до них, коли він давав наказ пливти далі.

Тримаючи курс за водою на північ, каное полинули тепер, мов горобці, переслідувані яструбами. Швидкість була така, що соснові й смерекові ліси на берегах зливалися в суцільну стіну; та хлопці і не дивились на них, бо їхні погляди були прикуті до річки й до чіпевейських човнів попереду, що раз у раз змінювали свій курс.

Ось перша бистрінь насунулася на них — вузька ущелина, в якій ревла і клекотіла спінена вода. Джеймі, який сидів на носі, гарячково загрібав, аби уникнути зіткнення з чорними скелями, що мчали їм назустріч. Авасін на кормі теж веслував щосили, скеровуючи човен то в один, то в другий бік у вузьких закрутах між порогами.

А за цими порогами виринали нові… Шалений гін тривав аж до полудня. Перепочинок настав тільки тоді, коли течія почала заспокоюватися й річка поступово перейшла в широку затоку. Попереду, мов дві руки, простягнуті до півночі, лежало озеро Касмір.

Після короткої зупинки на обід вони попливли через озеро. Години минали повільно й одноманітно. На той час, коли сонце зникло за порослими рідким лісом горбами на заході, чіпевеї випередили хлопців на багато миль. Швидко насувалася темрява, а з нею — почуття самотності.

Та нараз Авасінові пильні очі помітили попереду кілька невеличких світлих вогників на тлі темної стіни лісу.

— Це табір Деніказі! — вигукнув він. — Я бачу вігвами!

Що ближче вони підпливали до берега, то яскравіше розгорялися вогнища, і ставало їх чимраз більше. Над тихою озерною гладінню розлягався собачий гавкіт і ритмічне торкотання індіянських барабанів.

Хлопці покинули веслувати, й каное само попливло до берега. Просто перед ними була довга піщана коса, на якій стояло кільканадцять невисоких, конусоподібних вігвамів. Між ними палахкотіли вогнища, утворюючи химерний танок тіней на стінах індіянських осель і освітлюючи постаті двох чи трьох десятків чоловік, що нерухомо стояли коло самої води.

В усьому цьому видовищі було щось дике, первісне. Ідтен-елделі жили в своєму таборі майже так само, як їхні предки тисячу років тому. Хоч тепер замість луків і стріл вони мали рушниці, цивілізація білих людей майже не торкнулася їхнього способу життя. Вони жили, як за давніх часів, і вклонялися своїм давнім богам.

Коли каное наблизилося до берега, хлопці почули гучний голос Деніказі.

— Хто пливе до нас? — вигукнув він мовою чіпевеїв.

Авасін відповів тією самою мовою:

— Сини Енни, крі, припливли до вас здалеку!

Після цієї ритуальної відповіді Авасіна чіпевеї зняли голосний крик, що луною пішов над тихим озером, розриваючи темряву ночі:

— До нас прибули друзі! Кладіть на землю луки!

Цією стародавньою формулою незліченні покоління ідтен-елделів вітали своїх друзів.

Трохи наляканий незвичною церемонією, Джеймі обережно ступив з човна на берег. Деніказі повів хлопців до свого вігвама, перед яким горіло велике й яскраве багаття. Одразу з'явилися дві жінки з дерев'яними тацями, на яких лежала варена риба й в'ялена оленина з подарованих індіянами крі харчів. Знаючи, що табору чіпевеїв загрожує голод, Джеймі хотів був одмовитися від частування, але Авасін швиденько прошепотів:

— Їж, Джеймі. Вони дають тобі найкраще з того, що мають, аби показати, що ти — бажаний гість. Своєю відмовою ти образиш їх.

Хлопці покуштували всього для годиться під мовчазним наглядом ватажка чіпевеїв. Лише коли вони попоїли, Деніказі підвівся і, ставши над вогнищем, заговорив:

— Коли батьки моїх батьків вирушали до країни Енни, то поверталися звідти тільки з глибокими ранами від стріл. Та це було давно. Тепер я побував в Енні, і мені простягнули там руку дружби, а повернувся я з дарунками для свого племені. Я ніколи не забуду цього. А тому пам’ятайте: в цьому таборі й на цій землі ви брати мого народу — і сини Деніказі!

По тому ватажок різко повернувся й попрямував до дальнього вогнища, навколо якого навпочіпки сиділи, чекаючи його, чоловіки племені. Хлопці повільно, відставши на кілька кроків, як того вимагав етикет, — пішли слідом за ним.

Обережно ступаючи, вони проходили повз вігвами до вогнища, коло якого мала відбутися рада. Виснажені обличчя й страшенно худі тіла людей, що сиділи перед вігвамами, краще за будь-які слова підтверджували розповідь Деніказі про голод. Житла чіпевеїв були зроблені з грубо вичинених оленячих шкур, напнутих на основу з ялинових жердин. В кількох вігвамах шкури, що прикривали вхід, були відкинуті, і Джеймі бачив, що всередині вони майже порожні. Дві-три одежини з оленячої шкури, іржава рушниця, купа старого дрантя та ще подекуди потріскані дерев'яні ящики складали всю обстановку. Джеймі ніколи раніше не бачив таких злиднів, і ця картина приголомшила його.

Він не здивувався, почувши Авасінові слова:

— Вони таки справді бідують, Джеймі. Завтра вранці ми передамо їм набої.

Тим часом хлопці вже наблизилися до великого вогнища, навколо якого зібралися ідтен-елделі на чолі з своїм вождем. На нараду зійшлися мисливці — низькорослі, жилаві чоловіки з голодними обличчями. Двоє чи троє з них скинули підозріливими, пильними очима на хлопців, але відразу ж одвернулися.

Деніказі заговорив, і один з мисливців почав відповідати йому. Джеймі нічого не розумів, та нараз Авасін напружився і боляче вп'явся пальцями в його руку.

— Про що це вони? — прошепотів Джеймі.

— Обговорюють план полювання в Барренленді, — здушеним голосом відповів Авасін. — І, здається, розраховують на те, що ми підемо разом з ними!

Джеймі не зразу збагнув значення цієї несподіваної новини, та коли нарешті втямив, про що йдеться, його аж затрусило від збудження. Ось де можна було дізнати справжніх пригод! В його уяві промайнули знадливі видіння: величезні незнані арктичні обшири, а на них — незліченні стада карібу…

— Ну, то чом би нам і справді не приєднатися до них? — схвильовано мовив він.

Авасін не відповів, і Джеймі палко зашепотів далі:

— Ми ж можемо попросити їх відрядити гінця до нашого селища — переказати, що ми, мовляв, їдемо з ними. І ніхто тоді не буде непокоїтися, а ми за пару тижнів повернемось. — Він помовчав хвилину, але Авасін не відмовив і слова. — То що ти скажеш? — нетерпляче прошепотів Джеймі. — Адже іншої такої нагоди нам уже ніколи не трапиться!

Авасін був хлопець обачливий. Він знав, що Джеймі, з його гарячою вдачею, тільки й мріє про пригоди — та в разі, коли їх спіткає якесь лихо, відповідати доведеться йому, Авасінові. До того ж він був певен, що ані батько, ані Енгус Макнейр не дав би їм на це дозволу. Але побачити Барренленд на власні очі йому кортіло не менше, ніж його приятелеві.

І тут Джеймі, роздратований його мовчанкою, бовкнув перше, що спало йому на думку:

— Ти часом не боїшся, га?

Авасін різко повернувся до нього, і навіть у тьмяному світлі вогнища Джеймі побачив, як люто спалахнули його чорні очі.

— Гаразд, ми підемо! — майже просичав Авасін. — І там побачимо, хто боягуз, а хто ні.

Втім, Авасінів гнів швидко минув. Можливо, він зрадів з того, що його примусили прийняти це рішення.

Вранці Авасін мав досить тривалу розмову з Деніказі, а потім поділився всіма відомостями про експедицію з Джеймі. Він з'ясував, що чіпевеї хотіли взяти хлопців з собою передусім тому, що в них були гарні дубельтівки тридцятого калібру. В самих чіпевеїв рушниці були старі та іржаві, й влучно стріляти з них можна було тільки зблизька. Дубельтівки хлопців могли вирішити долю мисливської експедиції, а ризикувати наслідками її Деніказі просто не міг. Але він висунув одну вимогу: під час походу його слово мусить бути для хлопців законом. В розмові з Авасіном він висловив це однією фразою: