Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович. Страница 28

— Ви не зазначили прізвища матері вашої дружини.

— Невже пропустив? Литвинчук Надія Миколаївна. Зараз допишу.

— Вона зможе приїхати до нас? Як її здоров'я?

— Хіба не досить того, що я написав? Жінка вона літня, хвороблива.

— Не турбуйтесь, ми направимо нашого працівника. Але поговорити з нею потрібно. Адже вона одна бачила ту жінку. Зараз важливо встановити, хто дав хабара. Разом з Тетерею працюють жінки? Обліковець, рахівник.

— Жінок на складі немає, а облік веде пін сам. За штатом не передбачений ні помічник, ні рахівник.

— Тоді, мабуть, допомагав хтось з його рідних. Він одружений?

— Еге ж. Так він мені казав.

Більше вас не затримую. До речі, Валентине Филимоновичу, коли розраховуєте закінчити ревізію?

— Через тиждень акт буде у вас на столі. До побачення.

Відразу ж, як Сахно пішов, Андрій Остапович розповів про хабара комісарові.

— Прошу вашого дозволу на обшук у квартирі Тетері, — закінчив він свою доповідь. — Щоправда, у нас поки що самі лиш припущення…

— Припущення, кажете? А це? — Єлізаров показав на гроші і записку. — А виправлені накладні?

Луговий вийшов віддати наказ провести обшук. Комісар, заклавши руки за спину, замислившись стояв біля вікна… Вчора лікарі, нарешті, дозволили відвідати Щербину. Хвороба страшенно змінила його. Від колись міцної, доладно збудованої людини лишився тільки спогад. Олекса Михайлович лежав блідий, змарнілий, з загостреними рисами обличчя. Кволо посміхнувшись, ніби вибачаючись за свою безпорадність, Щербина тихо привітався. Кирило Романович дав слово лікарям не розмовляти з хворим про службу. Але з цього нічого не вийшло. Першим запитанням Щербини було: чи затримано злочинців, чи не потерпіли дружинники Гавриш і Дорошенко… Єлізарову нічого не лишалося робити, як коротко відповісти на всі питання, які хвилювали хворого… Щербина злочинців не розгледів. В його пам'ять запав лише талісман — підвішена біля лобового скла фігурка Буратіно. Після того, як скотився з радіатора, нічого не пам'ятав…

Роздуми Єлізарова обірвав Луговий.

— Шовкопляс і Сергієнко вже виїхали, — доповів він. — Будинок Тетері на Другій Дачній. За довідкою адресного бюро разом з ним мешкає тільки його дружина — Катерина Трифонівна. Ніде не працює.

— Андрію Остаповичу, є в Тетері автомашина?

–: Олійник ще в суботу цим займався… У Тетері — нема. В дев'яти працівників фабрики є автомашини, з них дві «Победи». В інженера-економіста «Победа» кольору беж, в чергового електромонтера — темно-зелена.

— Та-ак… Отже, «Победи» виключаються… — комісар на якусь хвильку замислився. — Навряд чи злочинці наважаться користуватись випадковим транспортом. А з цього виходить…. виходить, що один з них має особисту машину. І ось чому так гадаю: вчора я відвідав Щербину. Криза, здається, минула, справа пішла на одужання… Він відкрив загадку Буратіно.

— Буратіно? — здивувався Луговий.

— Так. Ми з вами не звернули на нього уваги. Пам'ятаєте? Буратіно — це лялька, що висіла в машині злочинців. Тому я вважаю, що «Победа» належить якійсь окремій особі.

— Певно, ви маєте рацію. Треба на це орієнтувати наших працівників і дружинників…

— Я вже дав вказівку. І от іще одне… — Але закінчити йому не дав телефон.

По незадоволеному обличчю комісара Луговий зрозумів, що сталася якась неприємність. І він не помилився.

— Тетері на фабриці немає, — сказав Єлізаров. — Кульбич зараз виїжджає до нього на квартиру.

Частина друга

ОСТАННІЙ РЕЙС

ПОРАДИТИСЯ НІ З КИМ

Сподівання Тетері не справдилися. Анонімка Макогона не допомогла. Перевірка на фабриці продовжувалася.

Тетеря ходив наче у воду опущений. Він змарнів, все в нього з рук падало. Під час кожного виклику ревізорів його то обсипало жаром, то морозом, душа ховалася в п'яти. По кілька разів на день він приймав валідол і пірамеїн; кишені його піджака нагадували аптеку. Тетеря силкувався взяти себе в руки: міліція про нього нічого не знає, ревізія планова, жодною мірою не зв'язана з випадком на Загорській вулиці. Однак самовладання йому вистачало ненадовго. Знову закрадалися сумніви. Після роботи він поспішав додому з надією знайти там заспокоєння, позбутися настирливих, тривожних думок. Але й вдома було не легше.

Дружина, дивлячись, як він годинами сидить, втупившись в одну цятку, здогадувалась, що в нього якісь неприємності на роботі, і намагалася розважити чоловіка. Вона розповідала, що їй вдалося вигідно продати на базарі фрукти, що кури добре несуться, кабанці помітно збільшилися у вазі… Але всі її дипломатичні хитрощі не досягали мети. Тетері було не до господарства. Ночами його мучило безсоння. Лежачи з широко розплющеними очима, він насторожено прислухався. Від кожного шереху, гавкання Пірата серце починало калатати, на тілі виступав холодний піт… Вранці Тетеря вставав розбитий, в скронях стукало. Ковтнувши валер'янки і кілька таблеток пірамеїну, він, втягнувши голову в плечі, плентався на фабрику.

«Довго я так не протягну», — занепокоївся Тетеря і поділився своїми тривогами з Поніманським. Той підняв його на сміх.

— У тебе, шановний, нерви, теє… Здали… Завчасно, старий, рюмсаєш та скиглиш. Поніманський не один день крутить ручку арифмометра, має поняття про бухгалтерський облік. Пам'ятаєш ательє мод? Теж стогнав та ойкав. «Пропадемо! Неодмінно тюрма!» А я що казав? Буде все гаразд. Так і вийшло. Нас не арештували, а звільнили за власним бажанням. Одним словом, тримайся козирем, а на твоєму обличчі вже написано: «Я злодій! Садіть мене!» Вранці роби зарядку, потім — мокрим рушником. Бажано махровим… Дуже допомагає! Через тиждень, згадаєш мене, від хандри нічого не залишиться. Старий, не хнюпся! Все буде чудово! О'кей! Бери приклад з мене. Вже хто-хто, а я повинен турбуватись. Все ж таки головний бухгалтер. Невеликий, але начальничок. Фігура, так би мовити, керівна…

Поніманський відбив у Тетері будь-яке бажання виливати йому свою душу. Звернувся він і до Шкарбуна, але той лише відмахнувся.

— Я не лікар, Не спиш, апетиту немає — ступай до невропатолога… Але зарубай собі на носі: кожний відповідає за себе. Попався, значить, така твоя доля. Сам і виплутуйся. А я тебе, запам'ятай, не знав і знати не знаю…

… У понеділок Тетеря приймав чергову партію драп-велюру, коли на складі з'явилася висока, ледь сутула, худорлява постать Сахна. Він терпляче чекав, поки автовантажник відвезе в глибину складу тюки драпу. Коли контейнер розвантажили, Сахно підійшов до Тетері.

— Будь ласка, чи не зможете ви мені приділити трохи часу?

Тетеря сполошився, не міг утримати зрадливих повік.

— По журналах бухгалтерії до вас на склад у лютому, квітні і травні надходив ратин. Хотів би подивитись приймально-здавальні документи на нього.

Тетеря тремтячими руками довго порпався в шухлядах столу. Як навмисне, потрібні накладні не попадалися на очі. На поміч прийшов Сахно. Нарешті вони були знайдені, і Сахно почав їх вивчати. Тетеря застиг за його спиною, не зводячи очей з накладних.

«Випадково чи не випадково перевіряє?» — гарячково міркував він.

Але тут ревізор, що до цього недбало перегортав папери, зупинився… Тетеря чудово пам'ятав накладну за № 120/12 від 3 квітня… В цей день за домовленістю з Шкарбуном і Поніманським він дописав у ній, здавалося б, невинну одиничку. Але вона, ця одиниця, відразу ж дала йому можливість взяти й вивезти сто метрів ратину на п'ять з чимось тисяч карбованців. Тетеря проклинав себе за недбалість. Тепер будь-кому, навіть недосвідченому оку, видно, що одиниця дописана. А раптом Сахно візьме копії, що знаходяться в бухгалтерії і в цеху розкрою, і зіставить їх?! Адже там одиницю дописали Поніманський і Шкарбун, а не він. Тільки зараз йому стало ясно, що ця необережність може згубити їх.