Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо - Нестайко Всеволод Зиновьевич. Страница 2

Дорослі в книзі дивно схожі на дітей, а діти — на дорослих. Автор справедливо вважає, що чим довше людина не розлучається з дитинством, зберігає по — хлоп'ячому захоплене і простодушне ставлення до навколишньої дійсності, тим радісніше йому живеться. А чим раніше діти починають долучатися до справ і турбот дорослих, тим вірніше виходять з них люди справжні, сміливі та працьовиті, здатні на подвиг. Героїчне і веселе живуть в книзі у великій дружбі.

Про забавних пригоди хлопців письменник розповідає з ласкавою посмішкою, не приховує своєї симпатії до них. І в той же самий час він у своїх юних героїв бачить і показує читачеві деякі негативні риси характеру: надмірне хвастощі і хвастощі, — легковажність і наївність, необачність рішень і необдуманість вчинків. Іскорки сміху раз у раз спалахують на сторінках книги, висвітлюючи ці дитячі пороки, піддаючи осміянню те, від чого необхідно позбутися. І чим раніше, тим краще. Добродушний сміх тут виступає в ролі вихователя. Він лікує від різних душевних недуг, пробуджує в людях добрі почуття.

Через всю книгу пригод Павлуші і Яви проходить думка про силу дружби, про те, як важливо мати надійного товариша, який в будь — яку хвилину підтримає тебе, підбадьорить, вкаже найвірніший вихід із, здавалося б, безвихідного становища.

Друзі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тількиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати одинузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тількиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». Я", другу — іншийузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тількиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чухатися", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, к