Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович. Страница 35

Вершині не хотілося залишати підземелля без свого нагляду. Зараз йому доручено знищити ворожих диверсантів, не дати їм можливості потрапити в тил наших військ. У загін мала прибути група особливого призначення, доставити магнітні міни, вибухівку, автомати, боєприпаси, але вона потрапила в засаду і загинула. Тепер треба було сподіватися лише на свої сили. Лейтенант разом з Поухом до найдрібніших деталей продумали наступну операцію по знищенню «чорних кентаврів», погодили її в штабі партизанського загону. Вершина уявляв проведення цієї операції, хоча в ній не була ще остаточно вирішена одна важлива ланка. Партизанські розвідники дізналися, що «чорні кентаври» вирушають на аеродром о четвертій годині ночі, що їх супроводжуватиме інспектор військ СС Зіферт. Дата від'їзду диверсантів лишалася невідомою. Тепер відома й дата від'їзду випускників школи «Вольф» на аеродром — п'яте липня 1942 року. Маєр і Зіферт прийдуть по вишиванки четвертого липня. А під час телефонної розмови Маєра з фон Лау пощастило дізнатися, що «кентаври» мусять залишити школу «Вольф» не пізніше п'ятого липня. Така вказівка особистого представника Гіммлера групен-фюрера фон Блюмеля. Тепер все стає на свої місця. Необхідно закінчувати підготовку операції по знищенню «чорних кентаврів». Часу лишилося небагато, а ще необхідно оглянути Кам'яний Ріг і привезти з Києва магнітні міни.

Лейтенант вирушив до штабу, щоб погодити з командиром загону деталі майбутньої операції. Прискорив цей похід і несподіваний десант наших парашутистів під селом Руднею. Що це за десант? Чому командування наших військ не повідомило про нього партизанський загін? Адже група особливого призначення підтримує постійний зв'язок з Великою землею. І чому десант було скинуто під селом Рудня, в якому розміщено батальйон військ СС дивізії «Вікінг»? Цей батальйон прикриває підступи до Татарського острова. Хто ці парашутисти? Чому серед них опинилися мешканці села Жовтневе? Чи це випадковість, чи навпаки — продумана і запланована акція? Як трапилося, що й ця група парашутистів потрапила у ворожу засаду? Частину парашутистів знищено, частина потрапила в полон. Про цю подію необхідно терміново повідомити командиру партизанського загону Михайлу Сергійовичу Коваленку. Можливо, тут чергова провокація. Але навіщо гітлерівці перестріляли половину своїх агентів? Чи, може, тут знову показав свої щупальці Консул? Як йому щастить протягом тривалого часу діяти безкарно і завдавати партизанам та підпільникам болючих ударів? Одна група Максима чого варта? Найкращих розвідників послало командування наших військ на допомогу партизанам, а парашутисти потрапили в засаду…

Небезпечна ланка в операції по знищенню «чорних кентаврів» — Кам'яний Ріг. Тут партизанів може підстерігати смертельна небезпека. Маєр повідомляв фон Лау, що «пташок» буде охороняти рота автоматників і чотири танкетки. Для знищення диверсантів та їх охорони необхідно мати роту партизанів. І тут у пригоді може стати Кам'яний Ріг. Аби лиш про це не дізналася ворожа розвідка.

Лейтенантові не йде з думки проклятий Консул. Майже рік діє підступний ворог. І Люсю, дочку лейтенанта, і її подруг погубив він. Звідки йому стало відомо про наших підпільниць на ворожому аеродромі? Як міг Консул дізнатися про прибуття групи Максима, про місце приземлення десанту? Про цю таємницю знали тільки командир загону Коваленко, начальник штабу Макаров, радистка Катя і він, лейтенант Вершина. Текст радіограми про прибуття групи Максима став відомий Маєру. І передав його Консул. Про це дізналися розвідники, прослуховуючи Зоряну кімнату, але було вже пізно. Як Консул проникає в найважливіші партизанські таємниці, лишається нез'ясованим.

Дорога до партизанського табору Вершині і Поуху відома, але треба бути обачними. Перейшли грузьке болото і вийшли в сосновий бір. Над ними журливо шуміли сосни, шурхотіла глиця. Лейтенант прислухався до шерхоту глиці і пригадував своє дитинство, невеличку чепурну хатину, високі, стрімкі сосни. І прадід, і дід, і батько Вершини — лісники. Садили та вирощували ліс, заробляли в пана Хоткевича на шматок хліба. Якось наприкінці літа батько переслідував зграю вовків і не повернувся. Скільки не шукали — даремно. Лишилася мати з малими дітьми. Зранку йшла на роботу в економію, наказувала дітям не заходити далеко в ліс, щоб не потрапити в трясовиння. Пан призначив пенсію — три карбованці на місяць, як милість, бо докоряв матері; мовляв, невідомо, де твій чоловік, куди він подівся, може, втік до іншої молодиці, а я мушу платити гроші.

Стежка вивела на широку просіку. За нею знову бір. Тут можна бути спокійним. Звідси починається партизанський край. Окупанти та поліцаї не наважуються сюди заходити. А як і потрапляють в ці бори, то лише під час облав. Штурмують зелену фортецю з танками, з авіацією, але танки грузнуть у трясовині, авіації нічого не видно крізь розкішне верховіття.

На галявині була партизанська застава, Вершина назвав пароль. Просіка повела до штабу. У передсвітанкових сутінках з'явилися Васильківські Дачі. Серед просторої галявини, оточеної сосновим бором, стояв двоповерховий будинок з червоної цегли. До революції то був скипидарний завод німця фон Фогеля. За нашого часу розмістився лісний технікум. Навколо непрохідні болота, озера, бори та діброви, і лише ґрунтова дорога вела до технікуму. Фашисти тричі влаштовували облави, захоплювали табір, руйнували партизанські землянки, а будівля технікуму лишалася непошкодженою. Нині в двоповерховому будинку було обладнано партизанський госпіталь, мешкали жителі спалених сіл. Партизани збудували поблизу десятки землянок. В одній з них розмістився штаб загону. Вершина з Поухом підійшли до штабної землянки. Вартовий пропустив їх до приміщення.

За столом сидів командир загону Коваленко, переглядав якісь папери. Побачивши розвідників, підвівся:

— Мабуть, є якісь важливі новини. Чи не думають ваші «пташки» передчасно випурхнути з гнізда?

— «Пташки» поки що на місці,— відповів Вершина, — але новини є, товаришу командир… Наші скинули десант під селом Рудня — тридцять чоловік. Фашисти убили п'ятнадцять парашутистів. Дванадцять взяли в полон. Доля решти десантників невідома. Полонені перебувають в поліції села Жовтневе.

— Дивно! Ми не мали ніяких повідомлень про десант в зоні діяльності загону! Правда, три дні, як вийшла з ладу рація — ми втратили зв'язок з Великою землею. Можливо, цей десант мав якесь надзвичайно термінове завдання… Що ж будемо робити?

— Насторожує мене цей десант… Серед убитих виявилися жителі села Жовтневе. Їх троє. І всі троє перебували в таборі, в Києві. Це точно. Дружина Павла Грома ходила в табір, розмовляла з пораненим чоловіком, а коли прийшла знову, щоб викупити його, ні Грома, ні інших односельців в таборі вже не було.

— Так ти вважаєш, що цей десант — провокація фашистів? — запитав командир загону.

— Так, — нетвердо відповів Вершина, — насторожує та обставина, що в десанті опинилися ті, які недавно були в полоні.

— Знав я Павла Грома, — сказав командир загону, — чесна і відверта людина, не міг він перейти на службу до фашистів. Навіщо гітлерівцям скидати над селом Жовтневе свій десант і постріляти частину своїх найманців? Не все тут в'яжеться.

— Насторожує ще одна обставина: командиром парашутистів виявився мій давній знайомий, рибалка з Києва — заповзятливий браконьєр! Мені не раз доводилося займатися його не зовсім красивими справами. Я вам колись доповідав про незаконні дії цього рибалки. Я випадково бачив його в Києві, зустрів біля гестапо.

— І говорили з ним?

— Ні, я вдав, що не знаю його. Із розмови Маєра з Зіфертом пощастило дізнатися про підготовку фашистами якоїсь операції «Юберашунг». Говорили, що для її проведення необхідні «ігреки». Маєр заявляв, що «ігреки» в потрібній кількості дасть Саченко. Тут сумнівів не може бути.

— Саченко? Це щось нове. Треба попередити підпільників, хай будуть обережні! Можливо, фашисти довідалися про бойову групу Саченка?

— Про підпілля гестапівці нічого не говорили, мова йшла лише про «ігреки». І тепер цей десант!