Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович. Страница 42

Рівно о десятій годині ранку під ворітьми майстерні зупинилася чорна крита машина. З неї вийшли три німці, старший поліцай Скрипаль і огрядний Свирид Підошва. Колись він був у банді отамана Ромашки, наганяв страху на всю округу. Підошву піймали, судили, і довго про нього нічого не було чути. Потім він повернувся в село, працював у артілі сторожом, прокрався і опинився у в'язниці. Недавно з'явився в селі в німецькому мундирі, поселився в своєму колишньому будинку, в якому мешкали вчителі сільської школи, і почав зводити давні рахунки.

Увійшли до майстерні.

Невисокий гестапівець дістав з кишені папір, заглянув у нього і спитав:

— Хто є завідуюча цієї вишивальної майстерні фрау Берегова?

— Я, пане офіцер! — підвелася з-за столу жінка.

— Ви дали підписку районній жандармерії, що у вашій майстерні нема жодного комсомольця. Чи не так, фрау Берегова?

— Так, пане офіцер.

Есесівець кисло посміхнувся, сказав крижаним голосом:

— Є у нас й інші відомості. У майстерні працюють комсомолки, їх багато. Ми маємо прізвища. Ви не виконали наказ жандармерії,— продовжував перекладач, — і за цей злочин ви і ваша родина будете покарані. Визнаєте свою провину?

— Пане офіцер, трапилося якесь непорозуміння! — спокійно відповіла Берегова. — В артілі взагалі не було комсомольської організації. Була лише профспілка! І всі ці дівчата дійсно були членами профспілкової організації. Але ніхто з них не належав до комсомолу.

Тонкий, як лозина, есесівець, з невеличкими чорними вусиками, в новенькому обмундируванні з погонами штурм-фюрера, нетерпляче запитав перекладача:

— Вона визнає свою провину чи ні? Якщо ні, все одно візьміть її в машину, і хай вона порозмовляє з своїми красунями в льоху. І не будемо даремно гаяти час.

Юрко підійшов до штурмфюрера, привітався:

— Пане офіцер, трапилося прикре непорозуміння. Моя мати чесна людина і не має ніяких злих намірів проти нового порядку.

Фашист зневажливо зміряв поглядом Юрка:

— А ти є хто?

— Я її син — фольксдойч! Рибалка коменданта Штарка.

— Ти фольксдойч? Папір? Юрко дістав посвідчення.

— Чому ж твоя мати приховує комсомольців, порушує розпорядження німецьких властей? Це є злочин! За вчинений злочин винний підлягає покаранню! — прочитавши документ, сказав німець.

— Пане штурмфюрер, — гордовито проказав Юрко, — ми вірою й правдою служимо новому порядку. Я, Юрген Берг, урятував життя пану коменданту Штарку та штандартенфюреру пану Маєру, хоча партизани били мене, топтали чобітьми. Я говорю правду. Що мої слова відповідають дійсності, може підтвердити старший поліцай пан Скрипаль. Він був очевидцем цієї події. Мене представлено до нагороди за врятування німецьких офіцерів.

— Так, — озвався фашист, — це велика заслуга перед рейхом, але чому ж твоя мати приховує комсомольців?

— Ні, пане штурмфюрер, — впевнено відповів Юрко, — моя мати каже правду— до війни в артілі не було комсомольської організації. Мої слова можна підтвердити документально.

— Де є документи?

— У майстерні збереглися довоєнні членські книжки цих робітниць, і там є графа про належність до комсомолу. Належати до комсомолу при більшовиках була велика честь! Туди приймали молодь, віддану Совєтам. І в графі зразу з'являвся відповідний запис.

— Це цікаво, — погодився штурмфюрер. — Я можу бачити ці папери?

— Звичайно, пане штурмфюрер! Він просить принести членські книги вишивальниць, — сказав матері Юрко.

— Будь ласка, — озвалася мати, — я можу показати профспілкові квитки.

Вона внесла із складу продовгуватий ящик, в якому знаходилися документи вишивальниць, поставила його на стіл.

До ящичка підійшов перекладач, мовчки переглянув кілька членських книжок:

— Ця жінка сказала правду! У членських книгах в графі «Належність до комсомолу» — прочерк! Погляньте, пане штурмфюрер, нас ввели в оману.

Штурмфюрер проглянув кілька членських книжок, кинув їх на стіл, наказав перекладачеві:

— Запитайте пана, який склав список, навіщо він нас обманув.

Перекладач повернувся до Підошви:

— Пан штурмфюрер питає пана Підошву, навіщо він подав до жандармерії неправдивий список? У майстерні нема комсомолок, про це свідчать документи.

— Як це нема? — огризнувся Підошва. — Тут всі комсомолки, приховані вороги нового порядку! І вона, — розгніваний Підошва кинув на матір, яка спокійно складала в ящик членські книжки вишивальниць, — співчуває більшовикам! Я всіх наскрізь бачу!

Дівчата нижче опустили голови над шитвом, злякано прислухалися до розмови, а Підошва вів своєї:

— Всі комсомолки! Я сам бачив, як вони на збори ходили! Я тут конюхом працював!

Перекладач зневажливо поглянув на Підошву:

— Чи може пан Підошва довести, що зазначені в списку є комсомолки?

— Так я ж кажу, — розгублено почав Підошва, — вони на збори ходили… Я ж бачив!

— На які збори? — допитувався перекладач, — На комсомольські чи профспілкові?

— Звідки я знаю? — сердито вигукнув Підошва — На збори ходили і все! І всі вони комсомолки! І батьки їх активісти!

Підошва ткнув пучкою в русяву кругловиду дівчину:

— Оце дочка Пантелія Путяти. Він мене розкуркулював, забрав з мого двору пару коней, пару волів, молотарку вивіз! Активіст! І дочка його комсомолка! Тепер сидить ні жива ні мертва! Принишкла, чує, що смаленим пахне! Стріляйте їх усіх без розбору, бо всі вони одним миром мазані! Я їх всіх ненавиджу!

Перекладач байдуже доповів штурмфюреру:

— Пан Підошва не має певних доказів про причетність цих робітниць до комсомолу. Він ненавидить їх, як своїх особистих ворогів.

Фашист з чорними вусиками стенув плечима:

— Дійсно, ми потрапили в досить непевну ситуацію. Але порядок є порядок!

— Пане штурмфюрер, — промовив Юрко, — все це зрозуміло. Люди в нашому селі зводять рахунки за давні кривди. Пан Підошва зазнав великої кривди від більшовиків. Це справді так. Але до чого тут вишивальниці? Ці дівчата, як ви пересвідчилися, не мали ніякого відношення до комсомолу! Це обдаровані художниці. Їх вишиванки до війни отримували золоті медалі на міжнародних виставках! Пан Маєр і пан Зіферт замовили цим дівчатам вигаптувати шовкові вишиванки та блузи.

Фашист з чорними вусиками підійшов до Марини Гуйди, глянув на чоловічу сорочку, вишиту чорною і червоною заполоччю:

— Чудова вишиванка! Скільки вона коштує?

Мати глянула на Юрка:

— Що він питає?

— Пан штурмфюрер хоче знати, скільки коштує.

— За роботу вишивальниця одержує дев'ять кілограмів борошна.

Фашист пильніше приглянувся до вишиванок, до жіночих блуз, запитав:

— Чи можу я придбати собі одну таку блузу? Що для цього потрібно?

— Потрібен дозвіл коменданта Штарка, — стомлено відповіла Берегова.

— Мені треба подарувати своїй матері таку блузку… Моя мати має в Берліні власний магазин. Там можна придбати найкращі галантерейні вироби, а таких вишиванок нема! Пан Розенберг видав постанову про відкриття німецьких фірм на Україні. І такі фірми вже діють. Моя мати з великим задоволенням відкриє філіал своєї фірми у вашому селі. Це буде вигідно. Передай своїй матері,— звернувся до Юрка, — що ми не будемо чіпати ні її, ні цих вишивальниць. Хай вони працюють. Ми, німці, любимо порядок!

Мати дістала з шухляди шовкову блузу, вишиту червоним і чорним виноградом, подала фашисту:

— Я подарую вам цю блузу на згадку про наше знайомство. Я буду рада, коли вона сподобається вашій матері!

Фашист дістав з кишені плитку шоколаду в синій картатій обгортці, поклав на стіл:

— Незабаром ми зустрінемось і про все домовимося. Я радий, що все так скінчилося. Пан Підошва виявився нікчемною і нечесною людиною, він втратив будь-яку довіру.

Фашист підійшов до машини і наказав есесівцям, які тупцювали біля неї:

— Відпустіть арештованих. Вони не є комсомолки. Нас ввели в оману!

На землю почали зіскакувати заплакані дівчата. Серед них Юрко упізнав і свою колишню піонервожату Любу Янко. Мульде підкликав перекладача: