Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген Серафимович. Страница 9

Машина розрахувала, що “Вікторія” зможе облетіти чорну діру і опинитися у вільному космосі.

Маневри корабля були дуже складні. Коли “Вікторія” підлітала до горизонту невидимої зірки, включили на повну потужність двигуни й ніби аж зависли над дірою, не переходячи смертельної межі. Падіння гальмувалося, корабель уникав небезпеки.

Ці розрахунки негайно надійшли до батьківського корабля “Альфа”, який рухався вслід за “Вікторією”.

Вегови потиснули один одному руки.

— Чи треба оголосити пасажирам? Чи відбудеться Батьківський День? — спитав капітан “Вікторії”.

— Зачекаємо, — відповів другий Вегов. — Побачимо, що космос іще встругне…

Невидима діра у світлому ореолі непорушно застигла в центрі екрана. Темна пляма помітно побільшала.

— В усьому винні ми! — оголосили з порога капітанської каюти два однакові хлопчаки. — Ми взяли Кулю Шляху, — призналися обидва Карени. — Перекажіть, будь ласка, на “Альфу” нашим батькам Симонянам, щоб вони не гаяли часу, поверталися назад і працювали спокійно. Ми не зможемо бути на Батьківському Дні, доки не знайдемо Кулю.

Капітанам годі було одного погляду, щоб зрозуміти, якої мужності коштувала блідим, рішучим двійникам така заява.

Услід за Симонянами з’явилися нові хлопчаки.

— Ми допомагали викрасти Кулю. Так і скажіть нашим батькам Сємєчкіним. І ще — хай не дуже засмучуються; ми спокутуємо свою провину.

А довгоногі дівчата-близнята хором пропищали:

— Неправда! Винна тільки я… Я підставила ногу королю…

— Казна-що! — пролунали громоподібні голоси, і дітей затулили довгі вуса. Це до каюти вдерлися Мишуки і, перебиваючи один одного, заходилися пояснювати: — Дівчинка намовляє на себе! Кулю Шляху впустила наша королівська рука, і її відразу підхопив пацюк… Хіба ж не ясно, хто вкрав Кулю?

Капітани мовчки слухали признання, і їхні очі були зовсім не сердиті.

Незвичайний галас виніс усіх в коридор.

Повз двійників промчав пацюк з блискучою Кулею в зубах. Його переслідувала сіра кицька — буквально на відстані метра від пацюкового хвоста. За кицькою біг стюард.

Діти кинулися за ними.

Стюард раптом зупинився, завмер з піднятою рукою: він побачив у кінці коридора другого пацюка!

Цей пацюк не тікав, а сам гнався за сірою кицькою! Причому біг він дуже кумедно — хвостом уперед. І кицька також бігла навпаки.

Стюард розв’язував складне для себе завдання: котрого з викрадачів Кулі тепер переслідувати? Він пропустив кицьку, яка бігла хвостом уперед, і почув наказ капітана:

— Стоп! Спокійно, стюарде!

Робот опустив руку. А Вегов пояснив присутнім:

— Він міг схопити вчорашнього пацюка й порушити весь плин подій! Треба розібратися… Ловля пацюка на деякий час відміняється! — вигукнув капітан.

Звідкись виринув захеканий король:

— Який приз за спійманого пацюка?

— Повернення додому!

— А якщо він сам попадеться? — вів далі, усміхаючись, король. — Як це узгоджується з вашим розпорядженням?

В цю мить двійники екіпажу й пасажирів “Вікторії” зникли.

Викривлений чорною дірою простір розімкнувся, роз’єднавши земні кораблі, і враз перетворився у час, що біг у зворотному напрямку.

Пояснити суть цього майже неможливо, бо на Землі такі явища не відбуваються. Уявіть лише на хвилину відчуття шофера, який вів машину і раптом на повному ходу виявив, що його машина рухається не вперед, а назад, що шосе перетворилося у перебіг часу, а час — на летючу стрічку шосе… Розповідь такого шофера викличе тільки подив.

Але пасажири корабля не помітили важливої переміни. Ніхто з них не згадав про двійників, яких щойно бачив. Коли час іде від теперішнього до минулого, усі події, що відбуваються, вмить зникають із пам’яті.

Час на кораблі начебто спливав як звичайно.

Корабельний дзвін скликав на обід.

Пасажири несподівано для себе опинилися в кают-компанії, за великим круглим столом.

Обід на кораблі — найприємніший час для пасажирів. Стюарди заздалегідь сервірували стіл. Тут були салати, супи, дичина й риба, фрукти і напої, приготовлені за кращими рецептами планет Сонячної системи.

Карен почав з шоколадного морозива. Він їв, а морозива в нього дедалі більшало. Карен уважно оглянув гірку морозива й одразу ж про нього забув, узяв виделку в праву, а ніж у ліву руку.

Алька ліниво чистила апельсин.

А Мишук уминав рибну юшку із срібного казанка і розповідав, як він відіграв у шахи острів Тутик. До того ж сам у себе…

Стороння людина, певно, не зрозуміла б Мишука. По-перше, король почав із своєї шахової перемоги й закінчив описом таблички, яку він побачив, зайшовши до себе в каюту. По-друге, слова й фрази, що їх виголошував король, для земного спостерігача звучали б дуже незвично, бо вимовлялися навпаки. Наприклад, Акьла — означало Алька, Нерак, — Карен, натіпак — капітан, Ьлорок — сам король і так далі. А втім для всіх присутніх ці слова були звичайними. По-третє, обід короля закінчився незвичайно…

Він зазирнув до блискучого казанка й зчудовано промовив:

— Дивіться, жива риба! Слово честі, жива…

І Мишук підняв над столом руку, в якій тріпотіла блакитна форель. А потім він опустив рибину в казанок з прозорою водою, на дні якого лежала ціла картоплина, морквинка, головка цибулі й усе інше, що потрібно для приготування юшки.

Сусіди по черзі зазирнули в казанок. З подивом вони побачили, що на всіх тарілках сталися дивні перетворення. Перед Алькою лежав цілий апельсин у сріблястій шкірці. У Кареновій вазочці — крижинка, сухі вершки, три пучки цукру й какао. А смажене м’ясо, порізане на дрібні шматочки Олегом, перетворилося на сирий біфштекс.

Обід на цьому закінчився: роботи, задкуючи, стали виносити в кухню готові та напівготові страви.

— Платоне, а чи не здається тобі, що всі ми збожеволіли? — тихо запитала Ірина Олександрівна у капітана Вегова. — Я не можу пояснити, в чому річ, але я переживаю незвичні відчуття. Серце в мене ліворуч і водночас не на місці. Сидимо ми зручно, але начебто догори ногами. Що з твоїм кораблем?

— Заспокойся, Ірино Олександрівно, з нами все гаразд. А світ довкола нас, можна сказати, збожеволів, — признався капітан давній приятельці. — Перебіг часу несподівано змінився, і події йдуть у зворотному напрямку.

— Я нічого не розумію в твоїх зірках, — суворо промовила біолог. — Чи не можна простіше? Хіба час біжить?

— Час, звичайно, не рухається, це звичне поєднання слів, — погодився Вегов. — Я ж казав, що космос змінив хід подій у зворотному напрямку. Мені важко пояснити, доводиться напружувати пам’ять, щоб не забути, про що я кажу… Уяви, що кіномеханік переплутав і запустив стрічку з кінця, а та стрічка про нас. Таким “механіком” виявилася чорна діра. Ось поглянь…

Капітан підвів гостю до більярдного столу й махнув києм над порожнім столом. П’ятнадцять куль вискочили з луз, покотилися по зеленому сукну й утворили в центрі стола рівний трикутник, відштовхнувши кий у руки капітана, який різко випростався. При цьому не чути було ніяких ударів, бо звуки повернулися до куль та кия.

— Я не збиралася грати в більярд! — пирхнула Ірина Олександрівна.

— Це лиш класичний приклад подій у зворотному напрямку часу, — пояснив Вегов. — Але мені повинні дати наукові підтвердження.

І він пояснив, що зараз корабельний телескоп шукає у незнайомому космосі галактики, відомі людям багато століть. На знімках, зроблених у земних умовах, чітко видно червоний слід рухомих зірок: ці галактики з величезною швидкістю віддаляються од Землі. А коли на знімках “Вікторії” буде не червоний, а блакитний слід, значить, галактики немовби наближаються до корабля, точніше, галактики рухаються в тому самому напрямку, а “Вікторія” — у зворотному.