Троє на Місяці - Ющук Іван Пилипович. Страница 11

Але перш ніж Капітан встиг що-небудь сказати, обізвався Друг:

— Якшо точка старту на Місяці буде на вісім кілометрів вища від розрахованої, то пального вистачить на посадку й повернення корабля на Землю.

— Правильно, — через хвилини півтори підтвердив Капітан. — Ще й повинно залишитися кілограмів два… Ну й що з того?

— А ти зможеш посадити корабель точно на задане місце? Без перевитрат пального?

— Якщо гарне місце буде, то сподіваюся, що зможу.

— У такому разі є таке цікаве місце на Місяці, що на вісім з лишком кілометрів вище від кратера Ліннея і варте того, щоб його обстежити. Дані про нього будуть не менш цінні, ніж про кратер Лінней. Пригадуєш, ми вчора читали з тобою: “На південному краї Місяця…”

Капітан спочатку німо дивився на Граматика, а потім його обличчя нараз проясніло, очі засвітилися радістю, він аж підвівся над кріслом від збудження.

— Я зрозумів тебе! — вигукнув він. — Чудова думка. Ура! Вихід знайдено! Експедиція відбудеться. Висадимося, отже…

Важ…ль, іскр…ння, верш…на, чітк…сть, галяв…на, ож…на, ноч…вля, оч…кувати, руч…ще, гурк…т, ог…рок, далеч…нь, анічич…рк, неск…нченність, х…тнутися, ящ…рка.

Ключ. Замість крапок треба вставити букви и або і . Випиши підряд спочатку ті слова, у які вставиш и , потім ті, у які вставиш і . З перших букв усіх слів прочитаєш Капітанове рішення.

XI. Потрібно мати силу волі

Капітан так і залишився висіти над своїм кріслом. А Граматик, коли почув, що експедиція все-таки відбудеться, перевернувся через голову і став ногами на стелю. Незнайко нерухомо сидів на долівці, але і в нього просвітліло обличчя. Він зрозумів, що справи, як видно, не зовсім погані, то й, може, його тепер судитимуть не так суворо, хоч за цю витівку йому, звичайно, ще перепаде на горіхи.

— Я відчуваю, — промовив Граматик, тепер зависнувши посеред кабіни, — у цих горах є свої не менші таемниці, ніж у кратері Ліннеї. А може, і щось цікавіше…

— Усе можливе, — Капітан був стриманіший у своєму оптимізмі. — У всякому разі, які б не були наслідки нашої експедиції, гори Дерфеля поки що terra incognita, ніхто не вивчав їх не тільки зблизька, а й здалеку. А вони варті уваги хоч би тому, що там ніколи не заходь сонце, — є, отже, постійне джерело енергії.

— То це я вам щось підказав? — посмілішав Незнайко.

— Не підказав, а наштовхнув на думку, — уточнив Капітан. — Але ж і завдав ти нам клопоту, Незнайку! Аби тільки все добре обійшлося. На Землі ми ще поговоримо з тобою про це. А зараз…

Незнайкові здалося, що Капітан далі скаже: “Ми тебе викинемо в космос”. Ні, не те, це надто жорстоко. “Заморозимо тебе, Незнайку, щоб ти не заважав нам і їсти не хотів”. Але й це, мабуть, ні. Ось що: “Всиплемо тобі по саму зав’язку, щоб знав, як підводити товаришів!” Якби це було на Землі, то хтозна, чи й дався б їм. А тут, де ніщо нічого не важить і він сам як пір’їнка, — що зробиш проти двох? Доведеться проковтнути, що заслужив.

— Я ж думав… — хотів був Незнайко хоч трохи пом’якшити Капітанів присуд.

Але Граматик раптом, насипався на нього, не дав йому закінчити:

— Ти не думав, тобі просто захотілося, заманулося, забандюрилося, стрельнуло в голову. Мало експедиції не зірвав. А якби був подумав перед тим, як лізти в ракету…

— Я ж не думав… — знітився Незнайко.

— Так би й сказав, що не думав, їхню суперечку перервав Капітан.

— Про твій вчинок ми ще поговоримо на Землі. А зараз ти, Незнайку, зараховуєшся членом нашого екіпажу. Як і кожен з нас, матимеш свої обов’язки: будеш відповідати за чистоту і порядок на кораблі та за збереження харчів.

— Я буду все робити, що скажете, — зрадів Незнайко.

— Усі інші доручення виконуватимеш під наглядом Друга. На нього можеш покластися більше, ніж на самого себе.

Пес вильнув лускатим хвостом і сказав:

— Мій обов’язок — допомагати в усьому членам екіпажу, дбати про їхню безпеку і сприяти успіхові експедиції. — Помовчавши якусь мить, він додав: — Але Незнайко не підготовлений до експедиції: у нього нема не тільки спеціальних, а й достатніх загальних

знань.

Незнайко почервонів. Якби ж то Капітан чи Граматик таке сказали, — то це б ще було не так образливо. А то якийсь там пес… Хоч, правда, Незнайко таки справді не може похвалитися своїми

знаннями.

— Ви думаєте, хлопці, що я не хочу вчитися, що мені приємно хапати трійки? Я хочу вчитися, хочу мати п’ятірки. Але тільки візьму книжку читати — аж ворона перед вікном на вишні сіла, під лапою тримає шматок булки. Дзьобне й оглянеться, дзьобне й оглянеться, чи хто не підкрадається до неї. А знизу інша ворона прямісінько на неї летить. Та з несподіванки підскочила, й булка впала на землю. Друга ворона підхопила той кусник і мерщій з ним на копицю сіна. А мені цікаво, чи й у тієї відберуть його… Або вчу вірші: “Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає…” — а тут нараз несамовите цвірінчання за вікном. Я до вікна: сусідський кіт повзе, черевом по землі суне, весь зіщулився, голову пригнув, а над ним горобці — і сяк, і так в’ються та лящать і мало не на нього падають. “Ага, — думаю, — ото щоб знав, як на дрібноту нападати!”

— Нестійка увага через брак наполегливості, — зробив висновок Друг.

— Тобто нема сили волі, — пояснив Капітан.

— Еге, усі кажуть: будь наполегливий, виробляй силу волі в собі. А як?

— Справді, це не просто, — поспівчував Незнайкові Граматик. — Он позавчора мама загадала мені відро скороспілих черешень нарвати. Виліз я на черешню, що вирву ягідку — то й у рот. Вони ж такі рожеві, та соковиті, та смачні! Е, бачу, не буде діла, так і до вечора відра не нарву. І я постановив собі: доки не обірву оцієї гілочки, жодної ягідки не з’їм. Потім цієї, цієї і так далі. Не зоглядівся, як і відро стало повне.

— Сила волі — це вміння наказувати собі, — додав Капітан. — Я, наприклад, коли треба виконати якесь нудне, нецікаве завдання, наказую собі: доки не зробиш усього або ось такої частини (тобі, Незнайку, поки що треба брати потроху), доти не смієш глянути у вікно, не маєш права навіть підійти до телевізора, не можеш підвестися з-за стола — сидиш і виконуєш. І коли починаєш вникати в завдання, воно поволі стає цікавим — уже й примушувати себе не треба: робота сама робиться.

— Я пробував — не стає цікавим, — поскаржився Незнайко. — От ще ботаніка, зоологія — цікаві. І то не все. А вже алгебра, граматика, особливо ці правила… Читаєш, читаєш, а воно ніяк у голову не лізе, таке марудне.

Це зачепило Граматика за живе. Отаке говорити пре правила з мови! І він не стерпів:

— Бо коли читаєш, треба вдумуватися в те, що читаєш. Аналізувати правило, а не дрімати над ним. Ось візьмемо правило “дев’ятки” — ти, до речі, його так і не знаєш…

— Воно дуже важке, — буркнув Незнайко.

— Важке, доки не розібратися в ньому. А розберешся — і нічого важкого нема: “У словах іншомовного походження буква и пишеться тільки в загальних назвах після дев’яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р, якщо далі йде будь-який приголосний, крім й. У всіх інших випадках у словах іншомовного походження пишеться буква і”. Насамперед треба виділити найосновніше, про що йдеться в правилі. Про що ж, Незнайку?

— Про букву і та про и.

— Не зовсім так. Насамперед треба усвідомити, що це правило стосується тільки слів іншомовного походження, тобто таких, як паралелепіпед, електрифікація, аероіонізатор, а не таких, як вишня, повітря, кисень, доріжка, які з давніх-давен існують у нашій мові. Тепер з’ясовуємо: що ж говориться про слова іншомовного походження?

— Що в них може писатися буква і та буква и.

— Правильно. Коли ж пишуться ці букви в словах іншомовного походження?