Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич. Страница 26

«Цікаво, як він визначив швидкість?» — губився в здогадах Федя і спитав про це в Адальберто.

— Дуже просто. Кинув тріску і одночасно став читати «Отче наш». Довжина каравели шістдесят два лікті…

«Ага, — Федя прикинув. — Лікоть — приблизно півметра, отже судно завдовжки близько тридцяти одного метра…»

— Я помітив, в якому місці" молитви тріска досягла корми і визначив швидкість.

Феді стало незручно: даремно він запідозрив штурмана в чаклунстві. Тріска виявилась своєрідним лагом. «Ну, гаразд, — подумав Кудряш, — у такий погожий день, як сьогодні, швидкість ще можна визначити. А вночі? А в тумані? А якщо на морі шторм?.. Або тріску ненароком затягне під кіль… Що тоді? Кидай і кидай… Так можна цілий день тільки те й робити, що кидати тріски, а швидкості так і не встановиш… Про яку вже тут точність доводиться говорити! Адже один може прочитати молитву швидше, інший повільніше. Сюди б гідравлічний лаг чи хоч би звичайний вертушковий… Тут уже діло немудре: причепив до троса за кормою, і лічильник сам підраховує вузли… Гм, а чому дорівнює ліга?»

— Ліга, — пояснив Адальберто, — це чотири милі. В милі тисяча кроків.

«Як у них усе неточно — лікті, кроки… — похитав головою Кудряш. — Одна річ мій крок або Ніангів, а інша — крок Адальберто… Або ще така міра відстані як естадо (чув же я про неї) — довжина людського тіла… А є в них ще й п'яді, і фути… Чи спробуй уявити собі такі відрізки, як «на відстань кинутого каменя», «на відстань пострілу з ломбарди або фальконети»… Плутанина страшенна. Не те, що наші метричні міри. Першокласник і той не заплутається. Все просто, все легко: кілометр — тисяча метрів, в одному метрі— сто сантиметрів, в сантиметрі — десять міліметрів…»

— Коли б ішли весь час з такою швидкістю, наступної п'ятниці були б біля цілі,— сказав Адальберто. — Тільки навряд чи вийде. Тою й жди, увійдемо в смугу штилю…

Федя в думці підрахував швидкість каравели. Вийшло щось біля шістнадцяти кілометрів за годину. Досить скромно… Он «Іван Франко» не найшвидкохідніший лайнер, а долає за годину тридцять вісім кілометрів… Та й яке громаддя, порівнюючи з «Улюбленій м Нептуна»! Слон і моська… А що сказав би Адальберто чи будь-хто з екіпажу каравели, коли б побачив нашу «Ракету» або «Метеор», які розвивають швидкість до ста кілометрів за годину?..

Тим часом Адальберто присів на борт баркаса і розгорнув пергамент. Федя стрепенувся: портулани, справжні портулани — старовинні морські карти! Невідомий картограф прикрасив їх вигадливими малюнками. Чого там тільки не було! Феодальні замки, танцюючі дами і кавалери, лицарі в латах, дерева з пишними кронами і фантастичними плодами. Були тут і кентаври, циклопи, птахи-фенікси, двоголові собаки, і ще якісь казкові звірі і птиці. Моря й океани картограф заселив вкритими лускою сиренами з пишним волоссям і риб'ячими хвостами, медузами, морськими зміями, дельфінами. А в кутку красувалась традиційна троянда вітрів…

Федя дивився на карти і не міг зрозуміти, які частини світу, моря й океани там зображені.

Помітивши Федину зацікавленість, Адальберто не без гордості сказав:

— Бачите, як майстерно все накреслено? Та річ не в цьому. На портулани нанесено найновіші відкриття, і дуже точно. Знаєте, ці карти я придбав зовсім випадково у Валенсії в одного купця. На моє щастя, він, видно, й гадки не мав, яка цінність була в його руках.

— Гарні портулани, — похвалив Кудряш, — тільки не доберу, де тут північ, а де південь.

— Усе ж ясно: північ унизу, південь угорі.

Федя змовчав, хоч був досить таки здивований: він не знає, що на старовинних картах саме так позначали сторони світу.

— Ану, подивимось, герцог, де ми зараз.

Опівночі я визначив по зірках астролябією нашу довготу й широту. Зараз врахуємо швидкість, напрямок вітру, і все буде ясно.

Пілот став щось обчислювати і скоро тицьнув пальцем посеред Атлантики біля північного тропіка:

— Ось тут.

Мимо пройшов Педро і спідлоба зиркнув на Федю лихим ненависницьким поглядом.

«Я тут розбазікую про портулани, а про небезпеку й забув, — спохопився Кудряш. — Мені ж потрібен Ніанг!»

Знайшовши привід, він залишив Адальберто.

Федя обійшов усю каравелу, але Ніанга піде не було. Лишалася одна капітанська каюта. Звідти долітали збуджені вигуки, гучний регіт, прокльони, гортанний голос папуги. Крізь прочинені двері Федя побачив капітана, Гуго, Доменіко, Луїса, Габріеля. їм слугував Ніанг. На столі стояли глеки з вином, олов'яні кухлі.

З одного боку столу капітан і Гуго кидали кості. Обидва були збуджені. Дієго, розчервонілий, сидів, надувшись, мов індик. Гуго ж, навпаки, був блідіший, ніж звичайно. Біля гравців височіли стовпчики золотих монет.

Усі, хто зібрався в каюті, бурхливо реагували на гру. Найбільше галасував темпераментний Габріель. Сидячи за спиною капітана, він, коли той вигравав, підскакував, плескав себе долонями по боках і кидав ущипливі репліки на адресу Гуго. Коли ж капітан програвав, Габріель стогнав, хапався за голову, страждально закочував під лоба очі, не забуваючи при цьому в котрий уже раз наповнювати кухоль вином.

— Може, й ви, герцог, бажаєте спробувати фортуну? — помітивши Кудряша, спитав капітан. — Сідайте зіграємо. Ану, Луїсе, звільни місце для його високості.

Товстун послужливо скочив з крісла і підсунув його Феді.

Та в цю мить до каюти вбіг засапаний боцман і крикнув з порога:

— Доне Дієго, на траверсі «голландець»!

— Усі на палубу! — гаркнув капітан, мерщій згріб монети в кишеню і першим вибіг з каюти. Услід за капітаном подалися Доменіко і Габріель. Гуго тремтячими руками став збирати монети до шкіряної калитки. З палуби вже чулася капітанова команда:

— Додати вітрил! Змінюй галс, іржавий якір тобі в бік! Тримай курс на північ і чверть на північний захід! Ти, Карлосе, геть! Адальберто, ставай до руля! Приготуватись до бою! Всім приготуватись до бою!

Каравела круто накренилась. Монети з брязкотом посипались на підлогу і порозкочувались у різні боки. Гуго, рачкуючи, повзав і збирав їх. Луїс не- забарився з допомогою. Коли алхімік заліз під ліжко, конопатник, злодійкувато оглянувшись, підняв два дублони і похапцем засунув їх собі за щоку.

Федя і Ніанг тільки перезирнулися. Важко дихаючи, Гуго виповз з-під ліжка.

— Тюлень, віддавай монети! — прогнусавив він.

— Які монети? — з виглядом ображеного вигукнув Луїс і, блиснувши маленькими очицями, відштовхнув алхіміка. — Ніколи мені з тобою тут теревені розводити — капітан кличе… — Він прожогом кинувся з каюти.

— Ніанг, — гукнув Федя, — ходімо подивимось, що там робиться!

Кудряш навіть забув, навіщо він розшукував негра.

Хлопці подались на палубу і скоро побачили віддалік трищогловий корабель. Він був кілометрів за три від «Улюбленця Нептуна».

А каравела тепер нагадувала потривожений вулик. Матроси похапцем натягували на себе лати, кольчуги, одягали шоломи. В руках у них були сокири, абордажні гаки, дротики. Барабани ритмічно вибивали дріб. Десь унизу в трюмі люто валували собаки.

Хлопчики ледве впізнали Габріеля — блискучі доспіхи зовсім змінили кухаря. Вигляд у нього був вельми войовничий. Він вимахував абордажним гаком і гукав щосили:

— Зараз ми намнемо боки цим амстердамським пацюкам! Знатимуть, як воювати з іспанцями!

Коло бізань-щогли високий матрос у латах марно намагався натягти на Луїса кольчугу.

Бідолаха Луїс увесь спітнів, кректав, важко дихав, наче риба, яку викинули на берег. Здоровань кляв по чім світ Луїса.

— Кабан годований, замучився я з тобою! Розтовстів, що жодна кольчуга не налазить! Ченцем би тобі бути, а не моряком! Котись у свій трюм, однаково користі з тебе, як з цапа молока…

Біля фальконет і ломбард метушилися, готуючись до бою, гармаші. Кілька голих до пояса матросів, обливаючись потом під палючим промінням тропічного сонця, бігцем підносили з трюму до гармат свинцеві й камінні ядра, порох. Доменіко—головному гармашеві каравели — здавалося, що подавані рухаються надто повільно, і він, наслідуючи капітана, хрипко кричав, пересипаючи слова грубою лайкою.