Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич. Страница 39

Роздуми навіяли Феді нову думку: уважно переглянути свої речі, і все, що могло нашкодити, непомітно викинути за борт. І зробити це негайно, зараз же. Тим паче, що в каюті нікого нема.

Передусім Федя відклав убік фотоапарат. Трохи повагавшись, відклав і ліхтарик. Баклажку, термос можна залишити… Є ж он баклага в Альфонсо, в інших матросів… Компас? Це для них не дивина. Шкода, сірники він, на жаль, уже встиг показати…

На самому дні рюкзака лежали листівки. Викинути і їх? Кудряш завагався. Власне, що тут особливого? Проте краще перевірити… Федя став переглядати листівки.

Ось Ялтинський морський порт. Біля пірса красунь «Іван Франко»… Чомусь згадався ресторан. Не численні палуби, комфортабельні каюти, навіть не басейн, а саме ресторан. Мабуть, тому, що Федя зголоднів… Згадалося, як вони обідали на теплоході. Білосніжна скатертина, накрохмалені серветки, квіти у вазі… А сам обід! Окрошка, запечений у тісті судак із смаженою картоплею, полуничний пломбір. Просто королівський обід! А втім, самому королеві Іспанії не подавали таких страв. Навіть про картоплю не знають! Он Дієго в якому захопленні був від обіду з концентратів… З яким задоволенням Федя випив-би зараз склянку газованої води, навіть без сиропу…

Спогади несли його все далі й далі. Оглянувши теплохід «Іван Франко», вони тоді купили квитки в кінотеатр. Демонструвався фільм «Смугастий рейс». І хоч Федя бачив цю картину принаймні п'ять разів, однаково реготав, аж у животі кололо. Один Леонов у ролі кухаря Шулейкіна чого вартий! Навіть зараз хлопчик не міг стримати посмішку.

Та за мить лице його знову спохмурніло. Чи доведеться ще коли-небудь подивитись кіно? А раніше ж він дивився його щотижня. Це було так просто, звично, що Федя не вбачав у цьому чогось особливого.

Колись він читав про історію кінематографа, який народився на рубежі двадцятого століття. Майже одночасно у Франції, Росії, Англії та інших країнах винахідники створили кіноапарати. «Великий німий»—так називали в ті часи кінематограф—швидко завоював широку популярність. Проте порівняно недавно, лише в тридцяті роки, з'явились перші звукові фільми, а панорамні — в 1952-му. Широкоекранні ще пізніше.

«Уявляю, що було б, коли б екіпажеві каравели показати кіно! Мабуть, повмлівали б зі страху, не розуміючи, чому раптом на білому полотні ходять люди, бігають звірі, скачуть коні… А якби побачили поїзд, автомобіль! Ого-го!»

А телевізор? Яка це чудесна річ!…Зимовий вечір. За вікном кружляє віхола. Мороз розмалював шибки казковими візерунками. Тато, мама й Федя сидять біля голубого екрана. В кімнаті тепло, затишно. Федя за звичкою вмостився на канапі. Іде передача. Наші хокеїсти виграють у канадців. Важко навіть уявити, не віриться, що стежиш за грою, яка відбувається зараз за багато тисяч кілометрів від тебе!.. А передачі з космічних кораблів! Четвірка радянських сміливців робить стикування «Союзів» на орбіті, космонавти працюють у невагомості, пересідають з корабля в корабель… Тепер через штучний супутник «Молния» телепередачі з Москви приймають аж у Владивостоці.

Радіо… Він зовсім забув про нього! Якось так сталося, що після телебачення радіо відступило на другий план. Ну, кого здивуєш у Києві, що ти слухав радіопередачу, маєш радіоприймач? Сотні, тисячі людей ходять по вулицях з транзисторами. А Федин учитель фізики Дмитро Костянтинович одного разу розповідав, як у тридцяті роки на службі в Червоній Армії він був вражений, не міг собі уявити, як це голос може передаватися на сотні кілометрів без дротів. «Ви тільки подумайте, хлоп'ята, — сказав учитель, — який гігантський шлях пройшло радіо від 7 травня 1895 року, коли наш співвітчизник Олександр Степанович Попов на засіданні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі вперше в світі продемонстрував свій «грозо-відмітчик». Так він скромно називав винайдений ним радіопередавач. Та ось минуло якихось сімдесят років, і радіотехніка проникла буквально в усі сфери життя. В усіх галузях народного господарства трудиться радіо. І в металургії, і на транспорті, і в сільському господарстві, і в метеорології, і в медицині… Радіометри допомагають геологам розшукувати корисні копалини, радіотелескопи відкривають таємниці далеких зоряних світів і галактик. По радіо керують штучними супутниками Землі, морськими суднами, літаками, насосними станціями газо- й нафтопроводів, електростанціями… Хіба можна перелічити все, що робить радіо…»

Зненацька Федя відчув, що хтось стоїть у нього за спиною. Блискавкою промайнула думка: спіймали на гарячому, вислідили! Звісно, тепер сховати все від чужих очей неможливо. Хлопчик рвучко озирнувся. На порозі стояв Ніанг.

— Я винен, Федю, пробач мені…- промовив він.

У Кудряша наче гора звалилася з плечей. Він перевів дух, сказав довірливо:

— Зараз я дещо покажу тобі, і ти переконаєшся, що я нікого не обдурював.

…Зачарованими очима дивився Ніанг на невідомий йому далекий і прекрасний світ. Листівки викликали в нього і захоплення й подив.

— Як усе чудово, як гарно у вас! — шепотів він.

Ніанг обережно брав кожну нову листівку і не міг висловити своїх почуттів, тільки захоплено прицмокував. Потім, надивившись досхочу, він став про все розпитувати Федю.

— Ну, розповідай, розповідай ще… — просив він, коли Кудряш замовкав, поринаючи у спогади.

Коли вони розглядали листівку з видом вулиці Гагаріна в Сімферополі, Ніанг тихенько розсміявся:

— Які кумедні будиночки! Федю, в тебе теж були такі будиночки на колесах? — тицьнув він пальцем у червонобокий автобус і голубу «Волгу».

— Це зовсім не будинки, це автобус і легковий автомобіль.

— А навіщо вони?

— Як навіщо? Щоб їздити.

— А де ж коні? Чому коней не видно?

Федя довго пояснював, як рухаються автомобілі за допомогою двигунів внутрішнього згоряння, та Ніанг ніяк не міг цього зрозуміти.

«Сюди б Дмитра Костянтиновича, — зітхнув Кудряш, — він би все до пуття розтлумачив. А мені самому не впоратись… Треба допомогти Ніангові. йому ще початкову грамоту слід засвоїти, а я про закони фізики торочу…»

— Який гарний палац! — прошепотів Ніанг, розглядаючи чергову листівку. — Це твій, Федю, ти в ньому живеш? — він раптом пожвавішав — О, чорні! Хлопчик і дівчинка… Мабуть, твої слуги?

— Це не мій палац. Це Артек, піонерський табір. І ніяких слуг там нема й не було. В нашій країні немає ні багатих ні бідних. А в Артеку відпочивають діти з усіх країн світу.

—І негри відпочивають? — недовірливо спитав Ніанг.

— Звичайно. Всі люди рівні. Яка різниця: чорний ти чи білий.

— Федю! — з благанням у голосі вигукнув Ніанг. — Візьми мене з собою у твою чудесну Променистеанію!

Що міг відповісти Кудряш? Він і сам не знав, чи доведеться йому ще коли-небудь побачити рідний дім, тата, маму, школу, товаришів.

І знову журба охопила Федю. Як глибоко він помилявся! Якби можна було зараз заплющити очі і вмить перенестись до рідної домівки! Який наївний вік був, коли гадав, що романтика існувала лише за часів парусного флоту, що тепер її немає… Що й казати, мореплавці епохи великих географічних відкриттів були люди хоробрі, їхні заслуги великі. І він у своїх мріях бачив себе поруч з Колумбом і Магелланом, Дежнєвим і Хабаровим, але зовсім не з Дієго… Все це так, але помилка не в цьому. Він не бачив, не хотів бачити романтики навколо себе. Шукав її десь за тридев'ять земель, в шістнадцятому столітті, а вона ж була зовсім поряд, руку простягни — дістанеш…

Правий був тато: скільки ще треба зробити, відкрити, винайти, дослідити! Романтика й героїзм на кожному кроці, в людей будь-якого фаху. І в геологів, що відкривають поклади корисних копалин в пустелях Середньої Азії, в горах Паміру й Тянь-Щаню, у безлюдній непрохідній сибірській тайзі і тундрі; і в будівників велетенських електростанцій на могутніх ріках; і в трудівників полів, що збирають мільярди пудів урожаю; і у фізиків, що вивчають атомне ядро, щоб усю його титанічну енергію поставити на службу людині…

— Чому ти мовчиш, Федю? Ти не хочеш взяти мене в Променистеанію?