Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр. Страница 46

– Що з тобою? – спитав Кролик, допомагаючи Пацеві підвестися з землі й обтрушуючи його.– Не треба лякатися, Пацю.

– Це я з несподіванки,– тремтячим голосом промовив Паць.

– Бачите, а каже не пхнув ! – озвався Іа-Іа.– А це що? Отак зненацька лякати! Дуже неприємна звичка. Мені байдуже – хай собі Тигра живе в Лісі,– вів далі Іа-Іа,– бо це великий Ліс і в ньому є вдосталь місця і для плигання, і для чхання. Але я не розумію, чому він повинен приходити в мій крихітний закуток Лісу, щоб мене пхнути ? Головне, що в моєму закутку немає нічого вартого уваги. Звісно, для тих, кому смакує холод, сирість та колючки, він має свої принади, але в усьому іншому – це зовсім непримітний куточок, і якщо кому забагнеться пха ...

– Я не п -хав, я ч -хав,– уперто сказав Тигра.

– А хто тебе зна,– сказав Іа-Іа,– на дні Річки в цьому важко розібратися.

– Отож-бо й воно,– сказав Кролик.– Це все, що я можу сказати з цього приводу... Ага, ось іде сам Крістофер Робін, нехай скаже він.

Крістофер Робін наближався до Мосту в такому сонячному й безхмарному настрої, ніби, наприклад, двічі по дев'ятнадцять – це просто дрібниці, і думав про те, що коли він стане в такий день на нижню поперечку і перехилиться над Річкою, яка повільно тече кудись у далечінь, то він одразу дізнається про всевсе на світі, і тоді він все це розповість Пухові, який поки що знає не все на світі.

Та коли Крістофер Робін підійшов до Мосту й побачив усіх своїх друзів, він зрозумів, що сьогодні день не такий, а геть зовсім інший, – день, коли щось треба зробити.

– Отже, справа така, Крістофере Робіне, – почав Кролик, – Тигра...

– Ніякий не Тигра, – заперечив Тигра.

– Хоч так, хоч сяк, а я опинився там, – сказав Іа-Іа.

– Але ж він, мабуть, не хотів цього,– сказав Пух.

– Він просто такий стрибучий,– сказав Паць, – і нічого не може із собою вдіяти.

– Тигро, ану, спробуй апчхнути на мене! – запищав Крихітка Ру. – Іа, зараз Тигра спробує апчхнути на мене, як на тебе. Пацику, як ти гадаєш...

– Ну годі, годі,– сказав Кролик,– не можна говорити всім одночасно. Головне – що скаже на це сам Крістофер Робін.

– Я просто чхнув ,– сказав Тигра.

– Він пхнув ,– сказав Іа-Іа.

– Ну, може, я трішки п-чхнув ,– сказав Тигра.

– Помовчте! – сказав Кролик, підвівши лапку.– Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!

– Ну,– сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться.– Я думаю...

– Що-що? – сказали всі.

– Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палочки.

Так вони і зробили.

І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!

А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.

Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палочки ("Треба пускати палочку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду").

Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.

– А Тигра загалом – друзяка хоч куди,– спроквола сказав Паць.

– Звичайно,– сказав Крістофер Робін.

– Усі ми хоч куди,– сказав Пух.– Це моя така думка,– додав він.– Хоч я не певен, що я не помиляюся.

– Звичайно, ти не помиляєшся,– сказав Крістофер Робін.