Голова Якова - Дереш Любко. Страница 4
помер. Машенько...
— Можна, я піду? — прошепотіла дівчина.
Брат, гіпнотизуючи її поглядом, послабив хватку. Офіціантка висмикнула руку і побігла за
портьєру.
— Машенько, — прошепотів він, дивлячись туди, де розтанув її ефірний силует.
— Ти псих.
Брат розвернувся до Якова й сказав тихо:
— Я варяг. Я орієнтуюсь на північ, брате.
12.
Тибетці вважають: ти не народжуєшся і не вмираєш. У момент смерті ти, невмирущий,
відкриваєш себе для Передвічного Світла, із якого все почалося. Про цю неминучу подію
тибетці пишуть так: «Скоро випустиш ти останній подих, і дихання твоє припиниться. Тут
побачиш ти Ясне Світло. Немислимий простір стане перед тобою, безмежний, схожий на
океан без хвиль під чистим небом».
Не підготовлений гідним чином, ти не можеш упізнати в Ясному Світлі себе. За якийсь час
після невдалих спроб з'єднатися з ним (тибетці називають цей етап «Станом Смертного
Часу») ти переживаєш радісні і страшні видіння, після яких черево матері втягує тебе, і так
зачинається дитина.
13.
їхній батько був відомою персоною у Львові — дисидентом, що уславився на початку
дев'яностих одіозними промовами на мітингах. Як і більшість його друзів, Горах відсидів
своє — сім років тюрми і п'ять років таборів за п'ятдесят восьмою статтею КК УРСР —
«Антирадянська пропаганда і агітація».
їхня мама, відома на цілий Львів красуня, вирішила піти від батька, дочекавшись
народження третього сина, власного будинку піді Львовом і часу, коли все мало заграти
кольорами золотої осені.
14.
Карма відреагувала блискавично: буквально за місяць мама відкрилася Передвічному
Ясному Світлу.
Батько помер зі середньостатистичною точністю: у шістдесят п'ять, як годиться українцеві
згідно з даними Держкомстату.
їхньому третьому братові було всього чотирнадцять. Матвію, найстаршому, тридцять
вісім. Мама піймала Матвія у своє черево, коли їй заледве виповнилося сімнадцять. Це
було ще в ті часи, коли Плутон вважали дев'ятою планетою Сонячної системи. За три роки до
часу, в який відбувалися події в кафе, Яків довідався новину: вчені
вирішили вважати Плутон планетоїдом, а не планетою, як це було в часи, коли
материнське черево засмоктало Матвія, Якова та Івана.
16.
Поки Матвій замовляв квитки на літак, Яків думав не про батька, а про порожній дім.
А що про батька думати? Згідно з тибетською Книгою мертвих, перший посмертний стан
триває близько трьох днів. Тепер батько був десь там — поміж Ясним Світлом і його
першими затьмареннями. Ом і хум.
Майя вела свою справу третій рік. Спектр послуг її «PSY-СТУДІЇ» стосувався краси у всіх
можливих проявах зі ставкою на ексцентричність.
Більшість креативних послуг студії починалися з приставки «психо-». Наприклад —
ПСИXODESIGN. Інтер'єри «PSY-СТУДІЇ» обіцяли навіювання бажаного стану душі:
умиротворення, зосередженість, креативність. У столичних колах ходила мода навіювати
стани на душу, і Майчині послуги були на диво запотребовані.
Під час особистих зустрічей і для окремих клієнтів студія пропонувала психодизайни, які
викликали не тільки умиротворення чи зосередженість, але й паніку, безпричинний жах
та відчай. На це теж був попит.
Серед інших послуг із приставкою «психо-» студія робила психомакіяжї, психодекори, психозачіски.
33
Окрім vip-занять з psy-фітнес-йоґи найбільш запотребованими були психозачіски. Матвій
останній рік стригся тільки у її дівчат і не зважав на суму, яку відвалював за таке
2 Голова Якова
задоволення. Його відстовбурчена психошевелюра навіювала безпричинний жах та
відчай клієнтам і слугувала підтвердженням великих звершень психодизайну.
Час від часу психомакіяж і психоманікюр замовляли світські левиці — папеси ґламурного
ордену целюліток, названих так на ім'я демона, з котрим жриці вели жорстоку війну.
Останнє замовлення з психодизайну надійшло від невеликої, але заможної студії
звукозапису. За чутками, її створив один респектабельний бізнесмен для коханки, з котрої
хотів зробити співачку.
Замовлення дало Майці не тільки щедрий гонорар, але й знайомство з таким собі Яковом
Горахом-Євлампією, композитором, що працював там звукорежисером.
18.
їхня перша близькість сталася пізно ввечері на студії звукозапису. У кімнаті стояв запах
свіжої фарби, гримкотіло від ударів кулаками і п'ятами по роялю. Яскравий, схожий на
ваґіну диван лежав перевернутим.
Потім вони робили це щовечора, як кішки. Сусіди стукали серед ночі по трубах і вставали
з ліжка на другий перекур. Упродовж усього їхнього спілкування Майчині черево-двері
залишалися міцно стуленими. Яків записався до Майї на фітнес-йоґу. Після роботи він
приходив до йоґа-студії, напускав
на себе серйозного виду, вдавав, що вони незнайомі, й у всьому її слухався.
Спостерігаючи за тим, як Майка ставить в «угіор лежачи» щасливих власниць тойтер'єрів, він милувався її виходами з упору лежачи в позу собаки мордою догори, а ще більше —
переходами стегон у талію і думав, як приємно вгризатися в її пружне тіло вночі, на свіжих
простирадлах.
19.
Ірену. котра намагалась прорватися крізь блокаду на його телефоні, Яків про смерть
Гкітька не повідомляв. Не писав їй нічого ось уже вісім місяців.
Коли Яків приїздив до Львова, він проходим непоміченим повз Іренин дім, але зайти не
наважувався. Там усе було розпечене від шматків серця, яке розірвалося комусь у грудях
тут, у під'їзді. Він знав, що то серце Іри, і знав, що вибухівку він заклав їй у груди власними
руками.
20.
Яків іґнорував її дзвінки, повідомлення, мейли. То був єдиний спосіб припинити ці
безглузді страждання, які інакше, ніж public drama, не назвеш.
21.
Скнилівський аеропорт у Львові зустрів голими полями і болотом. Зими ставали щодалі
теплішими.
Під дахом летовища, ховаючись від дощу, стояли двоє чоловіків. Один високий і
широкий, схожий на прямокутник. Нагадував прямокутник і другий, — але нижчий і
вужчий. Чоловіки ловили таксі.
На скнилівські поля наповзала темрява.
— У морг, — сказав Матвій до водія, умостившись спереду.
Мишами тхне, — вибачився водій, як тільки вони сіли у машину.
Яків принюхався. Пахло прокуреним салоном і машинним мастилом.
— У мене в гаражі миші завелися, — знову озвався водій, завмираючи на перехресті.
— Тут якась миша в салоні мусила здохнути.
Тепер принюхався брат. Сказав, що нічого не чує.
— У вас катар. У всіх зараз катар, — відповів на це водій. — А мені шо, мені то тільки
на руку. Раз пасажирам не мішає, я вже якось витримаю.
Він сам принюхався, скривився і покрутив ручкою на дверцях, опускаючи шибу. Яків
мерзлякувато втягнув шию в шалик.
Холодно. Зачиніть, — сказав брат і відсунувся від водія подалі.
Водій повернув шибу на місце. Більше він не озивався. Мовчали й брати.
Мовчазна їзда під зимовим дощем діяла як гіпноз.
Чорні прямокутники вилізли з таксі. На вулиці було тихо, лиш час від часу повз морг
шелестіла шинами іномарка. Іноді Яків бачив світ таким, як тепер: коли крізь речі
проступала ясність. З дверей моргу випурхнуло кілька щебетух-студенток. З-під їхніх
дублянок визирали білі
халати.
23.
Біля ординаторського столу сиділо двоє: молода фарбована чорнявка і старша медсестра.
На столі горіла настільна лампа.
Жіночка у пуховій хустині провела їх у підвал, де лежало тіло.
— Будете забирати? — спитала вона.
— Завтра заберемо, — сказав Матвій.
— Такий молодий, ладний... Боже, Боже... Медсестра склала руки і стала молитися