Чарiвна круговерть (на украинском языке) - Наумов Евгений. Страница 9
Загони проходили перед Знавцем-Моргунцем i прямували до ворiт.
Коли пройшли останнi лави дружинникiв, вулиця стала тихою i безлюдною.
Варя схаменулась: час їхати назад до своїх друзiв!
Вона не гаючись знову стрибнула на сiдло велосипеда й покотила слiдом за дружиною Знавця-Моргунця.
Коли б з нею був вiрний i кмiтливий Рукастик-Смугастик, то застерiг би вiд прикрої помилки.
Вона їхала тiєю ж самою велосипедною дорiжкою!
ПIДСТУПНИЙ ЗАДУМ
Дружина йшла вулицею. Воїни карбували крок. Вiд струнких лав раз у раз вiдокремлювалися групи дружинникiв i займали пости на перехрестях i провулках.
На "Острiвцi безпеки" в цей час стояли Малько-Ванько та Рукастик-Смугастик. Вони боялись, що в тiснотi й штовханинi якась очманiла машина ненароком заїде на острiвець i зiб'є їх. Та цього не сталося. Автомобiлi злякано сторонилися бiлої лiнiї, - певне, дуже не хотiли, щоб у них повiдпадали колеса...
Коли машини зринули, Рукастик-Смугастик, який нетерпляче пiдстрибував на мiсцi, кинувся вперед. Вiн так поспiшав до своїх, що навiть не попрощався. Лише махнув рукою. Мить - i вiн вже зайняв мiсце в лавах Рукастикiв-Смугастикiв.
- Щасливо! - кинув йому навздогiн Малько-Ванько. Раптом хтось штовхнув його в бiк. Вiн здивовано озирнувся - поруч тупцював Жучок.
- Ти ще тут?
- Бiда! Зараз трапиться бiда! - гарячково випалив той.
- Яка бiда? - Малько-Ванько насторожився.
Жучок озирнувся i прошепотiв:
- Громобiй наказав Тягачу доставити Шляховий Коток на височенну гору й пустити його звiдти на дружину Знавця-Моргунця. Коток не має гальм, i його нiхто й нiщо не зможе зупинити!
- Обманюєш!
- I зовсiм не обманюю, - образився Жучок. - Ваша Варя теж спочатку менi не вiрила, а потiм повiрила. Це я допомiг їй звiльнити дружину Знавця-Моргунця. Отак!
- А де ж вона?
- Зараз приїде. Але не можна гаяти жодної хвилини!
- Що ж робити? - задумався Малько-Ванько.
- Бiжи он туди за рiг будинку i чекай мене там. Я вiдвезу тебе на ту гору, й ти зупиниш Шляховий Коток.
- Як же його зупинити?
Та Жучок вже тiкав геть - дружина пiдiйшла зовсiм близько.
- Потiм скажу! - на бiгу вигукнув вiн.
Чи треба казати, що Малько-Ванько не гаяв жодної секунди? Треба було рятувати дружину Знавця-Моргунця! За хвилину вiн був уже в провулку.
Чекати довго не довелося. З-за рогу вискочив Жучок, але який вiн мав вигляд! Одна фара в нього чомусь не свiтилась, бiк був добряче пом'ятий. Та вiн хвацько пiдкотив до тротуару.
- Сiдай! - розчахнув дверцята. - Машини щось пронюхали. За мною женуться...
Ледве Малько-Ванько опинився у кабiнi Жучка, як з провулка вискочило кiлька машин. Попереду мчав грiзний Громобiй.
- Ось вiн! Стiй, зраднику! - загримiв вiн.
Жучок дав повний газ i так рвонув з мiсця, що хлопчика жбурнуло назад.
- Тримайся!
I почалася гонитва!
Жучок кривуляв, мов заєць, круто завертаючи в провулки. Переслiдувачам нiяк не випадало добре розiгнатися - вони весь час стримували швидкiсть.
Та все ж вогненнi фари Громобоя невблаганно наближалися...
- Стiна! - ахнув Малько-Ванько. - Стiна попереду! Стi-i-iй!
Але то була не стiна. Дорогу перекривали важкi залiзнi ворота. Ззаду накочувалося ревiння Громобоя...
Та замiсть того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нiчого не тямив з переляку...
Малько-Ванько заплющив очi.
Трiск, скрегiт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...
Вiн розплющив очi.
Жучок знову мчав, тiльки вже якимось широким подвiр'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся i помiтив поруч з ворiтьми вiдчинену навстiж хвiртку. Перед нею стояв дибки Громобiй. Його переднi колеса безпорадно крутились.
- Ох-хой! - стогнав Жучок. - Усi боки обдер.....
- У тiй хвiртцi? - засмiявся Малько-Ванько. - Як же ти її побачив?
- Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хiд тiкали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Вiн навiть радiатора не мiг туди просунути...
Хлопчик ще бiльше засмiявся.
- Цить! - звелiв Жучок. - Тут не можна смiятися. Навiть не треба голосно розмовляти!
- Чому?
- Це музей вiдпрацьованих частин...
- Ну то й що?
- Страшно вночi тут. Бр-р! Один я б сюди нiколи не поїхав.
- А що тут такого?
- Кажуть, що ночами окремi деталi залишають музей i гуляють собi.
- Що ж тут страшного?
- Страшно, страшно! - переконував його Жучок. - Адже вони самi гуляють. Самi! Уяви, раптом назустрiч тобi котиться... колесо!
- Ну й нехай собi котиться!
- Ой! - Жучок навiть затрусився. - Не кажи так! Боюсь!
- Гаразд, гаразд, - усмiхнувся Малько-Ванько. - Не буду. Далеко ще їхати?
- А ми вже приїхали. - Жучок зупинився знову бiля ворiт, та вже iнших, поруч з якими була хвiрточка, тiльки зовсiм маленька. - Сюди й менi не пропхнутись, - сумно додав вiн.
- Що ж нам робити?
- Пiдеш далi сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Вiн тягне на гору Шляховий Коток. Поспiшай!
Малько-Ванько кинувся до хвiрточки. Раптом вiн зупинився.
- Як затримати Котка?
- Ой, я зовсiм забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалi будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..
- На будiвництвi! - вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.
Вiн штовхнув хвiртку й щодуху помчав вулицею.
- Швидше повертайся! Менi страшно тут... - гукнув йому навздогiн Жучок.
Вулиця вела вгору. Далеко на тлi свiтанкового неба вимальовувалися двi кремезнi горбатi фiгури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.
На бiгу Малько-Ванько нишпорив навколо очима - шукав слiди будiвництва.
Зненацька вiн перечепився i ледве не впав. Цеглина!
Вона була важка. Малько-Ванько побiг повiльнiше.
Вiн захекався, ледве переставляв ноги... I нарештi зупинився.
Далеко внизу червоно-жовто-зеленими спалахами сяяла широка площа. Це дружина Знавця-Моргунця Урочисто виходила з провулка.
А тут угорi чийсь грубий голос прохрипiв:
- Готово? Пускай!
- Зараз, - обiзвався iнший. - Щось трос зачепився...
- Стiйте! - закричав Малько-Ванько. - Зупинiться зараз же!
I де тiльки сили брались - вiн знову побiг.
- Хто посмiв зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.
Хлопчик знову задихався. Вiн змiг вимовити тiльки одне слово: