Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке) - Костецкий Анатолий. Страница 16

Зрозумiло, нi Максим, нi кiт до села не побiгли. Максим не спiшив розкривати жителям Круглика свою таємницю так само, як i Рекс не хотiв потрапити знову на принизливу роль прокатного кота.

Першого, кого побачили Лiза й Олег, це сусiдку Iзольду, яка гасала навколо своєї садиби i несамовито репетувала:

-- Ой, людоньки! Ой, ряту-уйте! Горю-уу!

За нею бiгав Бобчик -- то саме вiн постукав у дверi, коли Iзольда балакала з Мiнiмаксом, -- i теж кричав:

-- Мамо, спинiться! Стiйте, кажу вам!

Пожежники силкувалися зловити жiнку, але та спритно вислизала з їхнiх цупких обiймiв, бiгла до хати i тут же вискакувала назад, тягнучи перед собою то килим, то дороге крiсло, то кришталеву вазу, яку можна побачити лиш у музеї iсторичних коштовностей.

Iзольда навiть не помiтила, що виверження куряви з вiкон та дверей її домiвки припинилося так само раптово, як i почалося.

-- Спинiться, нарештi! -- гримнув на неї дiльничний Крутивус, котрий стояв тут же на подвiр'ї i з неприхованим професiйним зацiкавленням спостерiгав за Iзольдою Сократiвною, цiєю жiнкою щедрої та щирої душi, а особливо -- за речами, що одна за одною з'являлися на подвiр'ї. -- Нiяка це не пожежа, -- пояснив кругликiвцям дiльничний, -- а стовп звичайної куряви. От звiдки вiн узявся -- тут треба _розiбратись_...

Крутивус наголосив на останньому словi, бо перш за все подумав, що розбиратися треба в iншому: звiдки у такої скромної жiночки такi коштовнi музейнi речi?

Його слова трохи заспокоїли Iзольду. Вона нарештi спинилася, важко хекаючи, обiперлася на тремтячу руку свого розпашiлого червонопикого Бобчика, перевела подих i мовила, обвiвши поглядом купу добра, що безладно лежало серед двору:

-- Ой, слава богу! А я думала -- горимо.

-- По-перше, бога -- нема, як доведено наукою, -- суворо зауважив Крутивус, -- i вам, шановна Iзольдо Сократiвно, сором цього не знати. А по-друге, треба негайно з'ясувати, звiдки ця курява! -- I дiльничний попрямував було до дверей будинку, та Iзольда заступила йому дорогу.

-- Громадянине дiльничний, зачекайте трошки! -- злякано заторохтiла вона. -- Я тiльки вареннячко винесу -- на зиму готувала, -- а тодi, будьте ласкавi, дивiться! -- I вона забiгла в дiм.

Її не було хвилин п'ятнадцять. З хати долинав лиш скляний передзвiн. Нарештi на порозi з'явилася Iзольда. Вона тягла за собою важезний килим, згорнутий у вузол, де глухо торохкотiли склянi банки.

-- Давайте поможу, -- запропонував Крутивус.

Але Бобчик першим кинувся до матерi, яка чомусь вiдсторонила благородного дiльничного, i поквапливо вигукнув:

-- Не хвилюйтесь, вiн легенький! Ми його поки до сусiдiв затягнемо, аби вареннячко курявою не припало. -- I вдвох з матусею потягли килим на дачу Валяйкiв.

-- Ви не проти, якщо це трохи тут полежить? -- спитала Iзольда брата й сестру, якi тихо стояли в натовпi i з неприхованою цiкавiстю спостерiгали за дивним шарварком.

-- Прошу, прошу! -- заторохтiла Лiзка. -- Нехай лежить скiльки треба.

-- От спасибi, гарнi ви дiточки! -- подякувала Iзольда й запхала клунок з банками у куток лiтньої кухнi.

-- Так що, будемо оглядати? -- знову звернувся до Iзольди Крутивус.

На цей раз хазяйка гостинно розчинила дверi.

Ступивши в хату, дiльничний ледь не задихнувся. Дрiбна, мов пудра, курява лежала по хатi товстим шаром, лiтала хмарками в повiтрi i забивала нiс та рот. Але робота в робота, i дiльничний рiшуче взявся за розслiдування.

Вiн старанно оглянув кожну щiлинку й шпаринку на стелi, на стiнах i на пiдлозi, але так i не знайшов жодної причини, котра могла б спричинити таку жахливу куряву, що її навiть побачили пожежники у мiстi i примчали сюди.

Дiльничний вирiшив запросити до розслiдування вчених з Iнституту кiбернетики: нехай поглянуть, бо надто вже дивне явище довелося спостерiгати кругликiвцям. Крутивус чув про грязьовi вулкани, але тут iшлося про куряву. Може, у Круглику з'явився новий тип вулканiв -вулкан курний? Хто його зна... Нехай ученi мужi дослiдять це i зроблять належнi висновки, а вiн тут безсилий.

Коли дiльничний уже виходив з хати, вiн раптом за щось перечепився. Крутивус глянув пiд ноги i побачив укриту товстим шаром пилюки ворону без ознак життя.

Це був Креня. Птах наковтався куряви i знепритомнiв, бо так i не встиг вилетiти вчасно з хати.

Крутивус обережно пiдняв птаха, струсив з нього кiнчиками пальцiв пилюку й пiднiс до очей -- роздивитися. Несподiвано Креня стрiпнув крилом i розтулив одне око. Побачивши просто над собою голову у мiлiцейському кашкетi, птах, який iще не зовсiм оговтався, розпачливо подумав: "От i все! Клямка!.. А тiльки ж думав ставати на праведний шлях..." Його крило, що мить тому стрепенулося, важко обвисло додолу, а очi закрилися знов.

-- Живий! -- почув вiн над собою радiсний вигук мiлiцiонера. Цей вигук повернув Кренi сили й надiю. Вiн уже смiливiше зиркнув на дiльничного i побачив, що той аж сяє вiд радостi.

"Виходить, мiлiцiя радiв, що я живий?! А пiдступна Iзольда, значить, дурила мене?!" -- майнуло у пташинiй головi, бо, щиро кажучи, Креня сподiвався почути зовсiм iнше, щось на зразок: "Ага, розбiяко, попався! Ану, марш до буцегарнi!.." А тут, бачте, -- "живий!"

Креня так зрадiв, що де й сили узялися! Вiн вирвався з рук здивованого Крутивуса i крiзь прочиненi дверi шугонув до лiсу, геть вiд цього проклятущого життя!

Та вже на пiвдорозi вiн раптом щось пригадав, стрiмко повернув назад, блискавкою влетiв у хату Iзольди -- i за мить вилетiв звiдти iз списаним папiрцем у дзьобi...

Натовп поволi почав розходитись. Пожежники згорнули свої шланги, що так i не знадобилися, i поїхали додому. А хмара густої куряви пiд легеньким вiтерцем поволi попливла за дальнiй лiс.

Крутивус ще трохи постояв серед двору Iзольди Сократiвни, щось обмiрковуючи, а тодi попрощався з хазяйкою та Бобчиком -- i теж пiшов. Вiн вирiшив нанести вiзит i докладно розпитати про коштовнi речi iншим разом: що не кажiть, а зараз у людей нещастя.

А Iзольда Сократiвна удвох iз Бобчиком заходились хутенько, але вже не так спiшно -- чого спiшити, як бiда минула, а сусiди й так усе бачили! -- заносити речi назад.

Останнiм вони перетягли килим з банками, в яких, за її словами, було варення на зиму.

Банки дзвiнко дзеленчали, пiдстрибуючи у килимi, i при цих звуках Iзольда завмирала на мiсцi i хапалася за серце. Можна було подумати, що коли б розбилася хоч одна банка, без варення вона б умерла.