Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл. Страница 36

- Люди втомилися, дуже багато поранених, і тяжких, і легких, - відповів Еомер. - Я втратив багато коней, це [142] теж ускладнює справу. Боюся, більше двох тисяч не зберу - адже стільки ж потрібно залишити для оборони.

- Ми можемо розраховувати на підкріплення, - додав Арагорн. - Чотири тисячі надійдуть з Пеларгіру через Лоссарнах під командою Ангбора. Якщо вирушаємо післязавтра, вони ще застануть нас. Приблизно стільки ж пливе зараз по Ріці, на човнах, кораблях і на всьому, що плаває; вітер попутний, значить, і вони незабаром висадяться тут. Вранці я вже бачив у Харлонді перші вітрила. Думаю, загалом можна буде зібрати тисяч сім кінних і піших та ще залишити в Мінас-Тіріті навіть більше війська, ніж було на початку війни.

- Браму зруйновано, - нагадав Імраель. - Де знайти працівників, щоб відбудувати її як слід?

- В Ереборі, у володіннях Даїна, - відповів Арагорн. - Якщо все відбудеться на краще, я споряджу потім Гімлі, сина Глоїна, до Самотньої Гори з проханням надіслати сюди кращих майстрів. До того ж міцність духу важливіша, ніж міцність воріт: не втримає ворога ніяка твердиня, якщо захисники ослабнуть...

На тому нарада і скінчилася: було вирішено вирушати через два дні, взявши, якщо можна буде зібрати, сім-вісім тисяч війська, переважно піхоти, бо в горах, куди вела їхня дорога, кінноті було тісно. Арагорн мусив відібрати близько двох тисяч воїнів з південних провінцій; Імраель пообіцяв три з половиною тисячі, Еомер - п'ятсот чоловік, що втратили коней і були здатні подорожувати пішки, та окрім того п'ятсот добірних кіннотників; вести їх мав він сам. Дунадани та лицарі Дол-Амрота склали другий кінний загін. Загалом шість тисяч піхоти і тисяча кінноти. Основні сили роханців - хто зберіг коней і сам уцілів - повинні були охороняти Західний Тракт від ворога, що засів в Ано-ріені. Відразу ж після наради були послані розвідники на північ і схід, з'ясувати, що діється на землях між Осгіліа-том і шляхом на Мінас-Моргул.

Коли закінчили підраховувати, видали усі необхідні розпорядження і визначили терміни, Імраель раптом розреготався:

- Подумати тільки! Кращого жарту історія Гондору не знала! Виступати з сімома тисячами - а це за давніших літ ледь вважали б за передову розвідку! - на штурм гірських [143] хребтів і неприступної твердині! Двобій дитини з паличкою і воїна в повному обладунку! Якщо володар Мордору дійсно знає так багато, як стверджує Мітрандір, він зараз, мабуть, трясеться не від страху, а від сміху, впевнений, що розчавить нас одним пальцем, як настирливу осу!

- Скоріше, він спробує впіймати осу, щоб вирвати в неї жало, - уточнив Гандальф. - До того ж серед нас є такі, чиє ім'я значить на війні більше тисячі озброєних до зубів солдатів. Ні, Саурон сміятися не буде.

- Та й ми не будемо, - підхопив Арагорн. - Для жарту це занадто гірко. Та й не жарт це - останній хід у небезпечній грі...

Він витяг з піхов Андріл і здійняв його до сонця.

- Ти не повернешся до піхов, поки не скінчиться остання битва!

Розділ 10 БІЛЯ ЧОРНОЇ БРАМИ

Два дні по тому ополчення зібралося на полях Пелен-нору. Банди Саурона насунулися було з Анорієну, але, атаковані і розбиті роханцями, відступили майже без бою на Кайр-Андрос; а невдовзі підтяглося підкріплення з півдня, і тепер Мінас-Тіріт можна було вважати надійно захищеним. Повернулися розвідники і підтвердили, що аж до самого Роздоріжжя за Андуїном ворога не видно. Усе було приготовано до останнього випробування.

Йшли всі: Гандальф, дунадани, сини Елронда - у передовій охороні, Леголас і Пмлі на одному коні - у загоні Арагорна, йшов і Берегонд, виключений із сторожі Білої Вежі, не чекаючи суду за свою провину. Разом з ним, як гондорський воїн, ішов і Пін. А от Меррі не взяли!

- Нічого ганебного тут немає, - втішав його Арагорн. - Ти ще не одужав як слід. Гобітанію серед нас буде представляти Пін. Ти заслужив уже найбільшу славу, а він, хоча і поводився гідно, не встиг зрівнятися з тобою. І заздрити йому не треба: справа небезпечна. А втім, ваша безпека теж поки ще не зміцніла.

І ось Меррі з Бергілем, сином Берегонда, стояли біля брами, проводжаючи ополчення. Шикувалися ряди, рівнялися [144] шеренги; Меррі здаля угледів Піна - маленьку вертку фігурку серед рослих добровольців Мінас-Тіріту.

Заграли сурми, військо рушило. Полк за полком, ескадрон за ескадроном проходили, прямуючи на схід. Давно вже останні ряди зникли на дорозі до Осгіліату, а Меррі, замислений, все стояв на тому ж місці. Відблиски сонця ще позначали вдалині вістря списів та шоломів, потім і вони згасли, а гобіту так не хотілося повертатися до міста... Всі близькі його серцю пішли, розтанули в диму, що затяг обрій, і не було надії знову побачитись. Від туги і горя знову занила поранена рука; Меррі відчув себе старим, немічним, а сонце, ранкове сонце, здавалося, світило напрочуд тьмяно.

Він здригнувся від дотику: Бергіль поклав руку йому на плече.

- Ходімо, славний періане. Ти ще нездоровий, як я бачу. Ходім, я проведу тебе до Дому Цілителів. Не сумуй! Наші повернуться. Ніхто не переможе людей Мінас-Тіріту, тим більше коли з ними Елессар, Скарб Ельфів... та ще й Берегонд, воїн Вежі!

Ще до полудня ополчення досягло Осгіліату. Там працювали майстри та робітники, усі, кого пощастило відшукати: одні лагодили пороми і мости зі зчеплених човнів, наведені ворогом і частково спалені при втечі, інші впорядковували запаси на складах, збирали військову здобич; треті на східному березі річки швидко насипали захисні вали. Переправившись через Андуїн біля руїн стародавнього Осгіліату, передовий загін рушив по дорозі, що колись з'єднувала блискучі твердині Сонця-на-Заході та Мі-сяця-на-Сході, нині Мінас-Моргул, що стереже прокляту долину Привражжя. За п'ять миль від Осгіліату стали табором, але кіннота попрямувала далі і до вечора зупинилася біля Роздоріжжя. У колі старих дерев панувала повна тиша, супротивник не з'являвся, не чутно було криків чи вереску, не свиснула через кам'яні завали жодна стріла. І все ж дерева, камені, листя не просто мовчали - вони сторожко прислухалися. Сонце спокійно заходило за Андуїном, білі вершини гір світилися рожевим вечірнім рум'янцем у голубій далині, але над горами Ефель-Дуат лежали тінь і морок.

Арагорн розставив сурмачів на початку кожної з чотирьох доріг, що вибігали з кільця Роздоріжжя; вони заграли [145] дзвінкий заклик, а потім виголосили: «Законний правитель Гондору повернувся! Король вступає у володіння!» Огидну пику скинули і розбили, а колишню голову короля повернули на плечі статуї, зберігши вінці з білих і золотавих квітів; блюзнірські знаки з постаменту зішкребли і змили.

На вечірній нараді Імраель запропонував спробувати взяти Мінас-Моргул. Перевал за ним був зручнішим для нападу, ніж Чорна Брама на півночі. Гандальф рішуче заперечив, посилаючись на недобру славу долини Моргулу, де отруєне повітря породжувало божевілля, і на останні новини, привезені Фарамиром. Якщо Хранитель Персня обрав саме цей напрямок, не можна привертати до нього увагу Кривавого Ока. Тому було вирішено тільки залишити біля Роздоріжжя заслін на випадок, якби ворог вирішив через Моргульський перевал вислати свої війська; у заслін призначили найкращих лучників, знайомих з лісами Ітіліену. Вранці, коли всі загони наздогнали передовий, Гандальф і Арагорн з охороною все ж таки під'їхали до входу в долину і подивилися здаля на твердиню. Вона стояла темна і тиха - орки та інші слуги Саурона, що колись населяли її, загинули під Мінас-Тірітом, назгули були десь далеко. Але й у порожній долині ще не вивітрився дух ворожості і погрози. Гондорці зруйнували арку мосту, підпалили луги отруйних квітів і поспіхом повернулися до своїх.

Наступного дня, третього від початку походу, рушили по тракту на північ. Від Роздоріжжя до Мораннону було близько ста ліг, і ніхто не міг передбачити, що їх очікує на цьому шляху. Йшли обережно, однак не криючись, по дорозі вперед висилали кінну розвідку, по узбіччях - пішу; вони старанно оглядали лісову хащу, яри і лощини, над якими нависав сумовитий довгий хребет Ефель-Дуат. Погода стояла гарна, вітер усе ще дув із заходу, але ніщо не могло розвіяти морок і туман над Похмурими горами; іноді над ними здіймалися чорні дими і довго висіли в небі.