Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл. Страница 65

- Зараз би люлечку закурити, - сказав Пін, - легше було б ваші новини слухати...

- Тютюну немає, - зітхнув Хоб. - Тобто немає ні для кого, крім людей. Кажуть, запаси скінчилися. А цілі каравани відряджали з Південної чверті, через Сарнський Брід - з рік тому, саме після вашого від'їзду. Але, схоже, тютюн і раніш потроху спливав з Гобітанії. Цей Лотто...

- Тримай язика за зубами, Хобе! - сполохнулися відразу кілька гобітів. - Ти ж знаєш, такі промови заборонені! Губернатор довідається, нам усім буде погано!

- Він би не довідався, якби не були ви підлабузниками! - запально викрикнув Хоб.

- Тихо, тихо! - зупинив його Сем. - І так усе ясно - гостинність скасована, пива нема, тютюну нема, але по горлянку заборон і чвар. Берете приклад з орків? А я вже думав відпочити нарешті! Ну, попрацюємо ще трохи... А зараз ходімо спати. Ранок покаже!

У новоз'явленого правителя, вочевидь, були свої засоби дізнаватися про новини. Від моста до Торби-на-Кручі було сорок миль з гаком, але хтось встиг протягом доби доповісти; Фродо і його супутники незабаром переконалися в цьому.

Вони не мали чітких планів; спочатку думали відправитися до Струмкової Яруги і трохи відпочити; але тепер вирішили їхати прямо до Гобітону. Тому вони виїхали рано-вранці і пустили своїх поні клусом. Вітер вщух, але небо залишалося похмурим. Округа здавалася безжиттєвою й сумною; щоправда, і пора настала така: листопад, пізня осінь. Але навіть для цієї пори занадто багато горіло багать уздовж дороги і занадто багато їдкого диму стелилося над Лісовою Межею.

Надвечір мандрівники прибули до Жаб'ячого Лугу - великого селища за двадцять миль від моста; вони хотіли переночувати в трактирі «Пливучий Пень», повсюди відомому хорошею кухнею. Однак на околиці їх зустріла рогатка поперек дороги з причепленою картонкою: «Вхід заборонено». [261]

За рогаткою стовпилися гобіти з пір'ям на шапках і з ціпками в руках, фізіономії їхні були пихаті, надуті і трохи злякані.

- Що це ви? - поцікавився Фродо, ледве стримуючись від сміху.

- А от що, пане Торбинсе, - відповів найголовніший гобіт, із двома пір'їнами на шапці, - ви арештовані з приводу зламання воріт, псування офіційних оголошень, беззаконного порушення кордонів і підкупу стражів, що виконують службові обов'язки, шляхом їх частування!

- Оце й усе? - посміхнувся Фродо.

- Дозвольте, я трошки додам, - втрутився Сем. - Називання губернатора на ім'я, злочинне чесання рук з метою дати доброго ляпаса по його прищавій фізіономії, а також образа посадових осіб шляхом іменування їх чередою дурнів!

- Припинити! Згідно з наказом ви повинні піти за нами без опору! - заверещав гобіт із двома пір'їнами - так званий шериф. - Ми відведемо вас до Заріччя і передамо здоровилам. Там ви відповісте на всі запитання і висловите все, що забажаєте. Але якщо вам не подобається сидіти у в'язниці, раджу не патякати зайвого!

Шериф і його попихачі тільки роти роззявили, коли Фродо і його друзі у відповідь голосно розреготалися.

- Не плети нісенітниць, - сказав Фродо крізь сміх. - Я пощу куди побажаю і коли захочу. Проте зараз я поспішаю до Торби-на-Кручі, в мене там справи, можеш іти за мною, я не заперечую.

- Хай так і буде, пане Торбинсе, - відразу ж погодився шериф, - але пам'ятайте, що я вас заарештував, добре?

- Не забуду, можеішбути певний, - завірив Фродо. - Повік не забуду. Але, можливо, колись пробачу. У будь-якому разі, зараз я нікуди не їду. Будь ласкавий провести мене до «Пливучого Пня».

- Не можу, пане. Трактир зачинено. Є казарма, на тім кінці села, можу надати вам...

- Давай, - сказав Фродо. - Ти вперед, ми за тобою.

Вони вирушили далі. Дорогою Сем оглянув ряди сільських стражів порядку і помітив знайоме обличчя. [262]

- Ей, Робіне! Робін Ямкинс! -.окликнув він. - Підійди сюди, поговорити треба!

Робін боязко подивився на шерифа, той насупився, але суперечити не посмів. Сем спішився, і Робін пішов поруч з ним.

- Слухай, приятелю, - сказав Сем, - ти виріс у Гобітоні і повинен мати трохи більше здорового глузду. Чи не соромно тобі зачіпати пана Фродо? І чого це раптом трактир зачинено?

- Трактири усі зачинено, - шепнув Ямкинс. - Губернатор не любить пива. У всякому разі, з цього почалося. Тому що, щиро кажучи, здоровили п'ють, скільки влізе. Ще він не любить, щоб вешталися де заманеться по країні, і тому, якщо кому треба їхати, зобов'язаний іти до шерифа і доповідати, куди й навіщо.

- І ти вплутався в такі неподобства! Я пам'ятаю, ти завжди віддавав перевагу огляду трактирів не зовні, а зсередини. На службі і після служби охоче потягував пивце!

- І зараз не відмовився б... Не сердься на мене, Семе! Куди мені подітися? Я ж пішов до шерифа служити сім років тому, коли нам таке й не снилося! Думав, розумієш, що зможу всюди ходити і слухати плітки, де пиво краще. А вийшло он бач як...

- То й кидай її до біса, цю службу, якщо не хочеш паскудитися!

- Не дозволять, - зітхнув Робін. - Заборонено...

- Якщо я від тебе це слівце ще почую, - обурився Сем, - розлючуся! Так і знай!

- Чесно кажучи, я б не образився, - сказав Робін, знижуючи голос. - Нам би розлютитися всім разом, може, що і зрушилося б. Але зрозумій, Семе! Губернатору служать здоровили, він їх усюди посилає, і якщо хто обурюється - відразу тягнуть до в'язниці. Перший туди потрапив товстун Уші Шерстопал, бургомістр, а потім - ще багато хто... Арештантів б'ють...

- А ти на них працюєш? - зі злістю перебив Сем. - Хто тебе послав до Жаб'ячого Лугу?

- Ніхто. Ми тут постійно. Живемо в казармі... Загалом у Східній чверті стражників сотні дві, а буде ще більше - Губернатор видав наказ про новий набір. Багато хто служить з-під палки, але не всі. Знайшлися в Гобітанії охочі [263] сунути ніс у чужі справи й величатися! Знайшлися й такі, що доносять...

- Ага! Саме так Лотто про нас дізнався, чи що?

- Звичайно. Жителям не дозволяється користуватися поштою, а шпигунам можна, і вони тримають посильних напоготові. Один такий прибіг уночі з Кривої Версти з «секретною естафетою», другий її далі поніс. А нині опівдні прийшов таким чином наказ: вас затримати і доставити до Заріччя, а не прямо у в'язницю. Напевно, Губернатор хоче швидше з вами розправитися...

- Як пан Фродо з ним перемовиться, відразу передумає, - переконано сказав Сем.

Сільська казарма була нітрохи не краща за казарму при мосту: одноповерхова, вікна вузькі, стіни з бридкої сірої цегли, усередині темно й вогко, вечерю подали на довгому столі з неструганих дошок, які, до того ж, нікому не спадало на думку вимити і пошкребти. їжа була саме до такого столу. Мандрівники не відчули щонайменшого бажання затримуватися, а оскільки від Заріччя їх відокремлювало ще вісімнадцять миль, вони виїхали вранці, близько десятої. Виїхали б і раніше, якби не помітили, що зволікання дратує шерифа. Вітер перемінився з західного на північний, похолодало, але дощу не було.

При виїзді з селища кавалькада мала чудернацький вигляд, хоч ті нечисленні мешканці, що наважилися вийти подивитись, мовчали, не знаючи, чи дозволено сміятися. «Арештантів» повинні були супроводжувати два десятки стражників, але Меррі змусив їх вишикуватися спереду, а четверо Хранителів їхали за ними. Меррі, Пін і Сем сміялися, співали, невимушено розмовляли, а стражники крокували, як дерев'яні, силкуючись надати собі суворого і поважного вигляду. Фродо мовчав, здавався сумним і замисленим. Останнім, повз кого вони проїхали на сільській вулиці, був бадьорий дідок, що підстригав живопліт.

З колони відразу вискочили двоє і рушили до дідка.

- Пане шерифе! - вигукнув Фродо. - Негайно заклич своїх підлеглих до порядку, бо інакше я це зроблю замість тебе!

Шериф поспішно покликав стражників, і ті, похмурі, повернулися в стрій. [264]

- Вперед, кроком руш! - скомандував Меррі.