Сестра Керрі - Драйзер Теодор. Страница 53

О, так… Друе говорив про це. Чи можна сподіватись там чогось досягти? Вона гойдалась, чимраз глибше поринаючи в свої думки, а хвилини минали, і настала вже ніч. Керрі ще нічого не їла, але все сиділа в задумі.

Нарешті вона відчула, що давно вже голодна, і підійшла до маленького буфета в задній кімнаті, де лишилося щось від сніданку. З тяжким почуттям дивилась вона на їжу, яка раптом набрала для неї особливої ваги.

Підкріпляючись, Керрі подумала про інше: а скільки ж у неї грошей? Це питання здалося їй дуже істотним, і вона не гаючись почала шукати свій гаманець. Він лежав на туалетному столику, в ньому було сім доларів і трохи дрібних грошей. Це було так мізерно мало, що Керрі злякалась, але втішилась хоч тим, що за квартиру заплачено до кінця місяця. Вона замислилась також про те, що б вона робила, якби пішла на вулицю, як збиралась, піддавшись першому пориву. Уявивши собі, що тоді було б, вона відчула, що теперішнє її становище незрівнянно краще. Так, вона ще має якийсь час, а згодом, може, все ще влаштується.

Правда, Друе пішов, але що з того? Він нібито не так уже й розсердився, а швидше всього просто скипів. Він повернеться, так, напевне повернеться? Он у кутку стоїть його палиця, а ось один з його комірців. У шафі залишилося його літнє пальто. Керрі оглянулась і, побачивши інші речі Друе, спробувала переконати себе, що віл повернеться, але враз набігла інша неспокійна думка: а що ж буде, коли він і справді повернеться? І те, що мало бути тоді, збентежило її чи не так само.

Коли б він повернувся, їй неминуче довелося б мати з ним розмову, давати пояснення. Він же захоче, щоб вона визнала, що він правий… Ні, жити з ним вона не зможе!

У п’ятницю Керрі згадала про побачення з Герствудом, і в ту годину, коли мала, як обіцяно, зустрітися з ним, вона знов особливо яскраво й гостро відчула всю глибину нещастя, яке її спіткало. Вона так розхвилювалась, що більше не могла сидіти склавши руки, одягла коричневу вихідну сукню і об одинадцятій годині вирушила в діловий район міста. Вона шукатиме роботи!

Дощ, який збирався з полудня і почався о першій годині, примусив Керрі повернутись і лишитись дома; це був той самий дощ, який зіпсував настрій Герствудові й отруїв йому весь той день.

На другий день була субота, і багато закладів у діловій частині працювали тільки півдня. До того ж день удався сонячний, повітря було напоєне свіжістю, а дерева й трава виблискували після дощу яскравою зеленню. Колц Керрі вийшла з дому, скрізь радісно цвірінькали горобці, зливаючи свої голоси в один хор. Милуючись гарним парком, Керрі мимоволі подумала, що жити на світі дуже весело, коли немає турбот, і їй так захотілось, щоб сталося щось і вона залишилася в тому ж забезпеченому становищі, в якому була досі. їй зовсім не потрібен Друе і його гроші, та й з Герствудом вона не хоче більше мати нічого спільного, аби тільки лишалося те вдоволення і душевний спокій, яких вона зазнала; адже вона була щаслива досі,— принаймні, щасливіша, ніж зараз, коли постала необхідність самій прокладати собі шлях.

Коли Керрі добралася до ділової частини, була одинадцята година, і до кінця робочого дня лишалось уже неба-тато часу. Спочатку вона не подумала про це, пригнічена, як і тоді, коли вперше потрапила в цей район напруженої, кипучої діяльності. Вона блукала вулицями, намагаючись запевнити себе, що збирається шукати роботу, і водночас міркуючи, що, мабуть, немає потреби так поспішати з цим. Знайти посаду не так легко, та можна й почекати ще кілька днів. До того ж немає цілковитої певності, що доведеться справді розв’язувати цю осоружну проблему — заробляти на шматок хліба. У всякім разі, хоч одне змінилося на краще, — вигляд її, цебто манери і вбрання. Чоловіки — добре вдягнені чоловіки, які раніше байдуже сковзали по ній поглядом, сидячи за полірованими поручнями й бар’єрами, — тепер задивлялись на її личко, і в очах у них спалахували ласкаві вогники. Її це тішило, навівало свідомість своєї сили, але ще не давало цілковитої упевненості. Вона шукає тільки того, що дається законно, а не якоїсь там ласки. їй потрібен заробіток, але жоден чоловік не купить її брехнею й лестощами. Вона чесно зароблятиме на життя.

Тому їй утішно було бачити написи: «По суботах зачиняється о першій годині дня» на тих дверях, в які вона намірялася зайти, щоб запитати про роботу. То була якраз вимовка для неї, і, прочитавши їх кілька підряд та зауваживши, що годинник показує уже чверть на першу, вона вирішила, що на цей раз не варто шукати далі, сіла в конку і поїхала в Лінкольп-парк. Там було стільки цікавого — квіти, тварини, ставок, — Керрі заспокоїла себе думкою, що в понеділок устане рано і одразу візьметься шукати. До того ж, поки прийде понеділок, багато чого може трапитись.

Неділя минула все в тій же тривозі, сумнівах, сподіваннях і ще бозна-яких примхливих змінах настрою. Щопівгодини до неї поверталася гостра, як удар батога, думка, що треба діяти — і діяти негайно. Та в інші хвилини вона озиралася довкола і намагалася запевнити себе, що справи її не такі вже й погані, що зрештою все скінчиться для неї щасливо. В такі хвилини вона згадувала пораду Друе піти на сцену, і їй починало здаватись, що на цій ниві її чекав успіх. І вона вирішила назавтра пошукати щастя саме в цьому напрямі.

Отже, в понеділок Керрі встала рано і старанно одяглась. Вона не мала найменшого уявлення про те, до кого треба звертатись в таких справах, але вирішила, що, певне ж, до когось у самому театрі. Треба тільки спитати кого-небудь із службовців театру, де приймає директор, і звернутись до нього. Коли якась посада є, можливо, пощастить її одержати, коли ж ні, директор принаймні пояснить, як і що.

Керрі ніколи ще не доводилось мати справи з театральною богемою, і вона не уявляла собі розбещених і вільних звичаїв, що панували в цьому колі. Вона тільки знала про те, яка посада в містера Гейла, але, бувши знайома з його дружиною, ні в якому разі не хотіла б зустрітися з ним,

В ті часи один театр заживав у публіки особливої слави — Чікагська опера, директор якої, Давід Гендерсон, мав у місті добру репутацію. Керрі бачила там дві чи три майстерні вистави, чула й про інші. Але вона не знала, хто такий Гендерсон, не знала, куди й як треба звертатись, і тільки підсвідомо почувала, що це — підходяще місце, а тому й попрямувала до цього театру. Хоробро ввійшовши крізь розкішний під’їзд у вестибюль, оздоблений полірованим деревом і позолотою, обвішаний фотографіями сцен з останніх вистав, у дорогих рамках, Керрі повернула до квиткової каси, що ховалася в глибині,— і раптом відчула, що не може йти далі. Відомий оперетковий комік широко рекламувався того тижня, і вся ця атмосфера слави і багатства сповнила її душу трепетом. Як можна було сподіватись, що для неї щось знайдеться в таких високих сферах! Вона просто тремтіла, уявляючи, що її зухвалість могла б привести її до ганебної відмови. У неї тільки вистачило духу оглянути ефектні фотографії і вийти. їй здавалося тепер, що вона дуже вдало врятувалась і що було б просто безглуздям пробувати туди звернутись.

На перший день її шукання обмежилися цим маленьким досвідом. Вона познайомилася ще й з іншими театрами, але тільки ззовні. Розшукавши ще два заклади, що їй добре запам’яталися, Великий оперний театр і театр Мак-Вікера, теж вельми уславлені, вона не зайшла до них, а повернулась додому. Велич і розмах усіх цих закладів знов нагадали Керрі про її незначність, про безпідставність її претензій на певне місце в суспільстві, і настрій її значно погіршав.

Увечері до неї навідалася місіс Гейл; вона засиділася допізна, і її балачки не дали Керрі обміркувати ускладнення, що постали перед нею того дня. Проте, перше ніж лягти в ліжко, вона знову задумалась, і її охопили лихі передчуття. Друе не з’являвся. Ні від кого вона не мала ніяких звісток. Із свого дорогоцінного капіталу вона витратила цілий долар на їжу і конку. Ясно, що так вона довго не протягне. А ніяких заробітків вона поки що не знайшла.

Тоді їй пригадалася її сестра, яка жила на Ван-Б’юрен-стріт і з якою вона не бачилася з дня своєї втечі, а потім і рідна домівка в Колумбія-Сіті,— щось безмірно далеке, до чого вже не було вороття. Вона не збиралася шукати там притулку. Нічого, крім страждання, не завдавали їй і думки про Герствуда, що раз у раз повертались. Яка жорстокість — так її обдурити!