Сестра Керрі - Драйзер Теодор. Страница 61

— Навіщо ви мене так дурили? — спитала Керрі.

— Я не міг інакше, — відповів він. — Я надто сильно покохав вас.

— Ви не мали ніякого права кохати мене, — сказала вона безжально.

— О Керрі, не треба так! — промовив він. — Запізно про це говорити. А може, ви спробуєте полюбити мене хоч трошечки?

Він стояв перед нею, і вигляд у нього був нещасний.

Керрі заперечливо похитала головою.

— Дозвольте мені почати все спочатку. Будьте з цього дня моєю дружиною.

Керрі підвелася, ніби щоб відступити від нього, але він не випускав її руки. Він обняв її за стан, вона спробувала звільнитися, але марно: він уже притиснув її до себе. Ту ж мить непереборне жадання спалахнуло в ньому, і він уже не міг опанувати своєї пристрасті.

— Пустіть мене, — мовила Кері, стиснута в його обіймах.

— Невже ви не полюбите мене? — повторював він. — Невже не хочете бути навіки моєю?

Керрі ніколи не почувала неприязні до Герствуда. Хвилину тому вона слухала його досить поблажливо, пригадуючи,

як захоплювалась ним раніше. Він був такий вродливий і відважний!

Однак тепер у ній прокинулися, хоч і кволо, нехіть і опір. Правда, лише на хвилинку, бо відразу ж зів’яли в Герствудових обіймах. Щось інше озвалося в ній. Цей чоловік, що притискає її до своїх грудей, такий дужий, сповнений пристрасті, і він любить її, а вона така самотня! Якщо вона ке прихилиться до нього, не прийме його кохання,» куди ж їй тоді податися? І її опір напіврозтанув у полум’ї його жаги.

А він повернув її обличчям до себе і ось уже зазирає їй у вічі. Що за магнетична сила була в його погляді — вона ніколи не могла зрозуміти. У всякому разі, в цю мить усі його гріхи було забуто.

Він притиснув її ще міцніше до себе і почав цілувати, і вона відчула, що далі опиратися шкода.

— А ви одружитесь зі мною? — спитала вона, забуваючи, що він жонатий.

— Сьогодні ж, — відповів він у захваті.

В цю мить номерний постукав у двері, і Герствуд з жалем випустив її з обіймів.

— Ви скоро будете готові? — спитав він.

— Так, — відповіла вона.

— Я повернусь за сорок п’ять хвилин.

Керрі відійшла від нього, розчервоніла й збуджена, а він упустив номерного.

Зійшовши вниз, Герствуд спішився у вестибюлі і озирнувся, шукаючи перукарню. В цю мить він почував себе якнайкраще. Перемога над Керрі обіцяла винагородити його за все, що він витерпів останніми днями. Життя все-таки варте того, щоб за нього боротись! А ця втеча на схід, від усього звичного і любого серцю, здається, обіцяє дати йому щастя. Буря скінчилася, і засяяла веселка, на кінці якої, коли вірити приказці, мусить бути казанок з золотом.

Герствуд уже збирався підійти до дверей, біля яких виднівся червоно-білий стовпчик [5] коли почув голос, що по-дружпьому привітав його. Серце в нього миттю стиснулось.

— Здорові були, Джордже, друзяко! — почав він. — Що ви тут робите?

Обернувшись, Герствуд пізнав свого знайомого, біржового маклера Кенні.

— Маю тут одну невеличку приватну справу, — відповів Герствуд, а мозок його працював тим часом з блискавичною швидкістю. Кенні, очевидно, ще нічого не знає, він ще не читав газет.

— Дивно бачити вас тут, так далеко, — привітно говорив містер Кенні.— Ви тут спинились?

— Так, — відповів Герствуд, затинаючись.

Він пригадав про запис, що його зробив власною рукою в книзі готелю.

— Довго пробудете тут?

— Та ні, день-два.

— Он як! Ви вже снідали?

— Так, — збрехав Герствуд. — Я хочу поголитись.

— Ходімо вип’ємо по одній?

— Тільки не зараз, — сказав колишній управитель бару. — Ми ще побачимось з вами. Ви теж спинились тут?

— Так, — відповів містер Кенні.— А що чути в Чікаго? — додав він.

— Та все по-давньому, — відповів Герствуд, весело всміхаючись.

— Дружина з вами?

— Ні.

— Ну, ми ще повинні зустрітися з вами сьогодні. Я йду снідати, а ви приходьте до мене, тільки-но звільнитесь.

— Неодмінно, — відповів Герствуд, відходячи.

Уся ця розмова була для нього тортурами. Кожне її слово, здавалось, породжувало нові ускладнення. Ця людина викликала тисячу спогадів, вона ніби втілювала все, що Герствуд залишив. Чікаго, дружина, розкішний бар — все це виринало із балачок і розпитів приятеля. До того ж Кенні спинився в цьому самому готелі, хоче з ним зустрітись і, безумовно, сподівається, що вони разом добре погуляють. А газети з Чікаго мають ось-ось прибути, в місцевих газетах новина теж може з’явитися сьогодні ж. Герствуд навіть забув про свою перемогу над Керрі, уявивши, як Кенні дізнається, що він, Герствуд, насправді просто злодій, обкрадач сейфів. Він мало не застогнав, увіходячи в перукарню, і вирішив, що треба тікати звідси і пошукати відлюднішого готелю.

Вийшовши з перукарні і переконавшись, що в вестибюлі нікого немає, Герствуд зітхнув з полегкістю і поквапився нагору. Він зараз же забере Керрі, і вони вийдуть через вихід для дам і поснідають у непримітнішому місці.

Проте з другого кінця вестибюля за ним хтось стежив. То був типовий ірландець, миршавий, невисокий, у недорогому костюмі; обличчям він дуже нагадував одного поважного політичного діяча в зменшеному вигляді. Цей суб’єкт, очевидячки, перед тим розмовляв з портьє, але тепер він уважно придивлявся до колишнього управителя бару.

Герствуд відчув цей багатозначний погляд і розпізнав, хто перед ним. Він інстинктивно догадався: це детектив, значить, за ним стежать. Швидко перейшов він через вестибюль, удаючи, що нічого не помічає, але в голові його знялася буря думок. Що ж тепер буде? Що вони можуть зробити з ним? Він почав стурбовано пригадувати, які існують закони про видачу злочинців, але мав про це надто невиразне уявлення. Може, його арештують? Ох, якби Керрі знала! Ні, в Монреалі земля горіла у нього під ногами. Йому захотілось якнайшвидше вибратися звідси.

Керрі прийняла ванну і чекала Герствуда. Вона посвіжіла і здавалася ще чарівнішою; однак поставилась вона до нього дуже стримано. Поки його не було, до неї повернулась холодність, і кохання вже не палало в її серці. Він відчув це і подумав, що тривоги його знов множаться. Він не міг уже стиснути її в обіймах, і навіть не пробував: щось у ній перешкоджало. А можливо, такому враженню сприяло й те, що він тільки-но пережив унизу.

— Ви готові? — спитав він ласкаво.

— Так, — відповіла вона.

— Ходімо поснідаємо десь у місті. Тут, у готелі, мені щось не дуже сподобалось.

— Гаразд, — промовила Керрі.

Вони вийшли. На розі біля готелю стояв миршавий ірландець, вдивляючись у Герствуда. Як важко було йому стриматись і вдати, що він нічого не помічає! Зухвалість у погляді цього суб’єкта була просто нестерпна. Вони проминули його, і Герствуд почав розповідати Керрі про Монреаль. Скоро вони побачили ресторан і звернули туди.

— Яке чудне місто, — сказала Керрі.

Її тут усе дивувало тільки тому, що Монреаль не скидався на Чікаго.

— Так, тут не так людно, як у Чікаго, — погодився Герствуд. — Вам не подобається?

— Ні,— відповіла Керрі, що вже встигла полюбити ве^ лике західне місто.

— Тут менше цікавого, — додав Герствуд.

— А що тут є взагалі? — спитала Керрі, бажаючи зрозуміти, чому Герствуд обрав саме Монреаль.

— Та нічого особливого, — відповів Герствуд. — Просто курорт з мальовничими околицями.

Керрі слухала його, але на серці в неї було неспокійно.

Її турбувало власне становище, і тому нові враження не могли захоплювати.

— Ми недовго тут пробудемо, — сказав Герствуд, якого тішило, що їй тут не подобається, — Тільки-но ми поснідаємо, ви виберете все, що вам потрібно з одягу, і ми одразу вирушимо в Нью-Йорк. Там вам сподобається. Після Чікаго кращого міста не знайдете.

Він і справді вирішив тікати. Треба буде тільки дізнатись, що збираються робити детективи, які наміри його колишніх хазяїв у Чікаго, тоді він зможе вислизнути звідси, податися в Нью-Йорк, там легко заховатись. Герствуд добре знав це місто з його таємницями і необмеженими можливостями зникнути.