Сестра Керрі - Драйзер Теодор. Страница 66

— Де ти був, Джордже? — спитала Керрі, коли він уперше не прийшов.

— Я був зайнятий у барі,— відповів він невимушено. — Треба було упорядкувати деякі рахунки,

— Яка шкода, що ти не міг прийти, — промовила вона ласкаво. — А я приготувала такий чудовий обід!

Удруге в нього було готове таке ж пояснення, але коли де трапилось утретє, Керрі сприйняла те вже трохи не так спокійно.

— Я ніяк не міг прийти, — виправдовувався Герствуд, повернувшись пізно ввечері,— я був дуже зайнятий.

— Невже ж ти не міг мене повідомити? — спитала Керрі.

— Я хотів, — сказав він, — та, знаєш, потім якось зовсім забув і згадав, коли однаково було вже пізно.

— А в мене був такий смачний обід! — промовила Керрі.

Склалося так, що Герствуд, спостерігаючи Керрі, вирішив, що вона належить до тих жінок, для яких свій дім — це все. Проживши з нею рік, він був переконаний, що вона знайшла сенс життя в сімейних клопотах і обов’язках. Він прийшов до цього дивного висновку, незважаючи на те, що бачив її на сцені в Чікаго і що весь цей рік їй мимохіть доводилось обмежуватися домашнім господарством і його товариством через ті умови, які він сам створив для неї, і що весь цей час вона була позбавлена друзів і будь-якого іншого товариства. І він радів, що в нього дружина, яку задовольняє таке існування. Уявивши, що вона цілком задоволена, він, природно, вважав себе зобов’язаним давати їй лише те, що могло забезпечити; їй таке існування. І він дбав про меблі та оздоблення квартири, про їжу і найнеобхідніший одяг. Все рідше думав він про те, щоб розважити її, щоб дати їй доступ до блискучих і пишних втіх великого міста. Його самого цей світ дуже приваблював, але він вважав, що їй було б нецікаво супроводити його. Він якось пішов сам у театр. Іншим разом він приєднався до вечірньої партії в покер, затіяної його новими друзями. Завелися грошенята, і він почав відчувати, що в нього знов відростають крила, — хоча, звичайно, це було зовсім не те, що колись у Чікаго. До того ж він і далі уникав тих місць розваг, де міг би зустрітися з людьми, з якими раніше був знайомий.

А Керрі тим часом почала інстинктивно вгадувати це все. Правда, її не дуже турбувала поведінка Герствуда. Не почуваючи до нього палкої любові, вона не могла й страждати дуже від ревнощів. Власне, вона не ревнувала зовсім. Герствуд радів з сумирності Керрі, в той час як йому слід було замислитись. Якщо він не приходив вчасно додому, це зовсім не здавалося їй чимсь жахливим. Вона розуміла, що його, як і кожного чоловіка, завжди може спокусити щось — люди, з якими захочеться побалакати, порадитись, зайти кудись. Вона нічого не мала проти того, щоб він по-своєму розважався, але не погоджувалася з тим, щоб він занедбував її. Проте вона ще не дратувалася, тільки відзначала, що Герствуд дещо змінився.

На другий рік їх життя на Сімдесят восьмій вулиці квартира поряд з їхньою звільнилась, і там оселилася дуже вродлива молода жінка зі своїм чоловіком. Згодом Керрі познайомилася з ними. Приводом до знайомства послужило розташування квартир: з кожної окремі двері виходили до спільного підсобного ліфта. Цей корисний пристрій служив для подачі нагору палива, продуктів тощо і для спускання вниз кухонних покидьків і всякого іншого сміття.

Якщо пожильці обох квартир одночасно виходили на свисток швейцара зі своїх дверей, вони неминуче зустрічалися. Якось уранці Керрі вийшла взяти газету і побачила нову сусідку, чорняву вродливу жінку років двадцяти трьох, яка, очевидно, вийшла за тим же. Вона була в пеньюарі, накинутому просто на нічну сорочку, зі скуйовдженим волоссям, але виглядала такою гарненькою і симпатичною, що відразу сподобалась Керрі. Сусідка тільки осміхнулась зніяковіло, але цього було досить, щоб Керрі захотілось познайомитися з нею; таке ж бажання виникло і в чорнявої красуні, якій дуже припало до серця наївне личко Керрі.

— Яка гарна жінка оселилася поруч з нами, — сказала Керрі Герствудові за сніданком.

— А хто вони такі? — спитав Герствуд.

— Не знаю, — відповіла Керрі.— Прізвище на табличці — Венс. І хтось там у них чудово грає. Мабуть, вона.

— Ну, в такому місті ніколи не можна знати, що за люди живуть поруч, — мовив Герствуд, висловлюючи звичайне в Нью-Йорку ставлення до сусідів.

— Подумати лишень, — додала Керрі,— що я прожила в цьому будинку більше року і не знаю ні душі, хоч крім нас тут живе ще дев’ять сімей! А ці люди переїхали сюди більше місяця тому, і я до сьогодні нікого з них не бачила.

— Тим краще, — сказав Герствуд. — Хіба знаєш, на кого наскочиш? Часом трапляються дуже неприємні люди.

— Авжеж, — поспішила згодитись Керрі.

Вони заговорили про інше, і Керрі більше не згадувала про сусідів, поки не зустрілася з місіс Венс через два дні, ідучи до крамниці по харчі. Сусідка пізнала її і кивнула головою, а Керрі у відповідь привітно всміхнулась. Так між ними зав’язалося знайомство. Бо якби вони не показали, що пізнали одна одну, то й не подружилися б згодом.

Після цього Керрі не бачила місіс Венс кілька тижнів, але чула звуки фортеп’яно, що долинали з сусідньої квартири крізь тонку стіну, яка розділяла їхні вітальні. їй подобався вибір виконуваних творів, переважно життєрадісних, і блискуче виконання. Сама вона грала тільки посередньо, і гра місіс Венс при її різноманітному репертуарі здавалась Керрі просто віртуозною. Усе, що їй досі довелось побачити і почути, — хоч це й були уривчасті й туманні відомості,— свідчило, що ці сусіди люди витончені і з достатком. І Керрі готова була при першій нагоді спізнатись ближче і навіть сприязнитися з ними.

Одного разу в квартирі Керрі задзвонив дзвоник, і служниця, що була в кухні, натиснула гудзика, який автоматично відчиняв спільні вхідні двері внизу. Керрі вийшла і стояла на дверях своєї квартири, на третьому поверсі, чекаючи відвідувача, але з’явилась місіс Венс.

— Пробачте, що я вас потурбувала, — сказала вона. — Я виходила з дому і забула ключа од вхідних дверей, і тому дозволила собі подзвонити до вас.

Інші мешканці будинку робили те ж саме, коли забували свої ключі, але вони ніколи не вважали за потрібне перепрошувати.

— Будь ласка, — промовила Керрі,— я дуже рада, що стала вам у пригоді. Я сама іноді роблю так.

— Сьогодні чудова погода, правда? — сказала місіс Венс, затримуючись на мить.

Після ще кількох таких випадкових розмов це знайомство нарешті зав’язалось, і Керрі знайшла в особі місіс Венс дуже милу приятельку.

Керрі не раз після цього заходила до своєї сусідки, а та, в свою чергу, навідувалась до неї. Обстава в обох квартирках була гарна, а в подружжя Венс навіть розкішна.

— Приходьте до нас сьогодні ввечері,— запросила місіс Венс скоро після того, як вони заприятелювали, — мій чоловік дуже хоче з вами познайомитись. Ви ж граєте в карти?

— Трохи, — відповіла Керрі.

— Ну от, пограємо в карти. Якщо ваш чоловік буде дома, приходьте удвох.

— Ні, він сьогодні не прийде на обід, — сказала Керрі.

— Ну, то ми запросимо його, коли він повернеться.

Керрі погодилась і того ж вечора познайомилася з огрядним містером Венсом. Він був на кілька років молодший від Герствуда; щастя мати таку вродливу дружину він завдячував, очевидно, не так своїй зовнішності, як заможності. Керрі з першого ж погляду сподобалась йому, і він аж сяяв люб’язністю, коли вчив її нової гри в карти і розмовляв про

Нью-Йорк і місцеві розваги. Місіс Венс грала на фортепіано. Згодом прийшов і Герствуд.

— Я дуже радий познайомитися з вами, — сказав він місіс Венс, коли Керрі відрекомендувала його, і в його манерах пробудилась та вишуканість, що колись причарувала Керрі.

— Ви не подумали, що ваша дружина втекла? — спитав містер Венс, простягаючи руку Герствудові.

— Так, мені лишилось тільки припустити, що вона знайшла кращого чоловіка, — підхопив той.

Після цього він віддав усю увагу місіс Венс, і Керрі раптом знов побачила в Герствуді все те, чого їй підсвідомо бракувало в ньому останнім часом: галантність і блиск, властиві йому раніше. Побачила вона й те, що вона не дуже добре вбрана, далеко не так добре, як місіс Венс. На цей раз такі думки вже не були невиразні, як досі. Вона ясно зрозуміла своє становище, відчула, що її життя стає сірим, безбарвним, і цього було досить, щоб зовсім зіпсувати їй настрій. В ній прокинулась давня меланхолія, неспокійна, сповнена бажань, а бажання почали нагадувати незадоволеній Керрі про всілякі можливості.