Сестра Керрі - Драйзер Теодор. Страница 95

«Джордже, — прочитав він, бгаючи гроші в кулаці,— я іду від тебе і більше не повернусь. Така квартира забирає надто багато грошей — платити за неї мені несила. Я б рада тобі допомогти, але я не можу працювати за двох, та ще й платити за квартиру. Я заробляю небагато, і ці гроші потрібні мені, щоб одягатись. Залишаю двадцять доларів — усе, що маю в цю мить. З меблями можеш робити, що хочеш. Мені вони не потрібні. Керрі»

Він впустив листа з рук і спокійно озирнувся по кімнаті. Тепер він знав, чого йому бракує,— з каміна зник маленький фігурний годинник, що належав Керрі. Герствуд обійшов одну по одній усі кімнати, засвічуючи скрізь світло. З шифоньєрки зникли всі срібні дрібнички, зі столів — мереживні серветки. Він розчинив гардероб — ні одної сукні, висунув шухляди — нічого з її речей. Валізи Керрі теж не було. Його старий одяг висів у його кімнаті, на тому місці, де він сам повісив. Усе інше теж було на місці.

Він ще раз вернувся до вітальні і кілька хвилин стояв там, втупивши бездумний погляд у підлогу. Тиша ставала нестерпна. Маленька квартира здалась йому раптом жахливою пусткою. Він зовсім забув, що ще не їв і що зараз обідній час. Йому здавалось, що вже пізня ніч.

Зненацька Герствуд помітив, що все тримає гроші в руці. Двадцять доларів, як вона писала. Він пішов назад, лишаючи скрізь засвічене світло і гостро відчуваючи порожнечу навколо.

— Виберуся звідси! — сказав він сам до себе.

І раптом він збагнув, що тепер зостався зовсім самотній.

— Покинула мене! — пробурмотів він, тоді ще раз: — Покинула мене!

Тут було так затишно, тут він пробув стільки днів у теплі й добрі. Тепер від усього цього зостався тільки спогад. Попереду чекало щось холодне і страшне. Він упав у крісло, сперся підборіддям на руку й без думок віддався гіркому почуттю.

Потім його душу наповнив сум утрати і хвиля жалощів до себе самого.

— Не треба було їй іти від мене! промовив він. — Я б ще знайшов якусь роботу.

Він довго сидів нерухомо, потім додав, дуже голосно й виразно:

— Хіба ж я. не силкувався?

Настала північ, а він ще сидів, гойдаючись, утупивши погляд у підлогу.

РОЗДІЛ ХLIII

Світ починав лестити. Погляд із темряви

Влаштовуючись у своїй новій, дуже затишній кімнаті, Керрі нt переставала запитувати себе, як сприйме Герствуд її втечу. Вона похапцем розібрала деякі речі і подалась до театру, чекаючи, що зустріне його біля входу. Але його там не було; тоді її переляк минув і вона почала згадувати Герствуда з теплішим почуттям. Потім, до кінця спектаклю, вона зовсім забула про нього і тільки коли треба було виходити з театру, знову злякано подумала, що, може, він прийшов. Але дні минали, а він не показувався, і помалу побоювання, що. він в’язнутиме до неї, остаточно зникли. Скоро Керрі зовсім позбулась того гнітючого почуття, яке це залишало її там, в їхній квартирі, і тільки випадками згадувала Герствуда.

Просто дивно, як швидко професія поглинає людину. Прислухаючись до балачок Лоли, Керрі скоро обізналася з закулісним життям. Вона вже знала, які газети пишуть про театр, які а них більше уваги приділяють артисткам і так далі. Уважно перечитувала вона все, що писалося не тільки про ту виставу, в якій вона сама грала таку незначну роль, але й про інші трупи. Поступово бажання стати відомою цілком заволоділо нею. Вона мріяла про те, щоб і її прославляли, як інших, і жадібно вивчала хвалебні або критичні відгуки про знаменитостей сцени. Блискучий світ, що її оточував, цілком поглинув Керрі.

Саме в той час газети й журнали почали; приділяти все більше місця портретам театральних красунь — інтерес, що, як відомо, буйно розпалився. Газети, особливо недільні, займали цілі сторінки зображеннями популярних актрис і акторів у віньєтках з написами. Журнали, принаймні два-три найновітніших, теж час від часу друкували портрети вродливих театральних «зірок» і фотографії сцен із різних вистав. Керрі дедалі зацікавленіше стежила за цим. Коли ж, нарешті, надрукують сцену з тієї оперетки, в якій вона грає? Коли ж яка-небудь газета надумається вмістити її фотографію?

У неділю, перед першим своїм виступом у новій ролі, Кер* рі проглядала в газетах театральний відділ, шукаючи якогось хоч маленького допису. Вона була майже певна, що ніччого не знайде, але раптом, серед дрібних повідомлень, унизу сторінки, побачила рядки, які прочитала з трепетом у всьому тілі:

«Роль сільської дівчцни Катіші в опереті «Дружини Абдули» в театрі «Бродвей», яку досі грала Інес Кер’ю, виконуватиме тепер Керрі Маденда, одна з найздібніших артисток кордебалету»,

Керрі була в нестямі з радощів. О, що за розкіш! Нарешті! Перша, довгождана, чарівна згадка в газеті! І її там названо здібною. Вона ледве стрималась, щоб не засміятися вголос. А Лола вже бачила чи ні?

— Тут є згадка про роль, яку я завтра виконуватиму, — сказала Керрі подрузі.

— Та невже? От чудово! — вигукнула Лола, підбігаючи до неї.— Дуже добре, — промовила вона, прочитавши, і додала: — Тепер підуть ще згадки, якщо ти добре зіграєш. Мій портрет одного разу вмістили в «Уорлд».

— Справді? — здивувалась Керрі.

— Так, умістили, — відповіла маленька войовниця. — І не просто, а в рамці.

Керрі засміялася.

— А мого портрета ще ніколи не друкували.

— Нічого, надрукують, — запевнила її Лола. — От побачиш! Ти граєш куди краще, ніж багато з тих, чиї портрети вміщують.

Керрі була їй дуже вдячна за ці слова. Вона почувала майже ніжність до маленької Лоли за похвалу і підтримку, якої так потребувала, без якої майже не могла обходитись.

Керрі добре виконала свою роль, і в газетах з’явився ще один допис, де говорилось, що вона непогано впоралася з роллю. Керрі лишилась дуже задоволена. Вона раділа, що її починають помічати.

Коли вона вперше одержала свої тридцять п’ять доларів, ця сума здалася їй величезною. Що важить для неї плата за кімнату — три долари? Дрібниця! Вона повернула Лолі борг, і в неї залишилось ще сім доларів, а з тими чотирма, які збереглись від попередньої платні, це становило одинадцять доларів. П’ять вона внесла в рахунок замовлених костюмів. Через тиждень вона була ще багатша: їй треба було внести тільки три долари за квартиру і п’ять за костюми. Решту вона могла витрачати на їжу і на що заманеться.

— Я б тобі радила відкладати потроху на літо, — сказала Лола. — У травні, очевидно, сезон закінчиться.

— Я так і збиралась, — відповіла Керрі.

Регулярний прибуток у тридцять п’ять доларів на тиждень після кількох років скрути й нестатків розбещує. Гаманець Керрі скоро вже розпирало від солідних зелених банкнот. їй ні про кого не треба було дбати, і вона почала купувати гарні сукні й оздоби, добре їсти і прикрашати свою кімнату. Друзі знайшлись дуже швидко. Вона познайомилася з кількома молодиками, що належали до почту Лоли, що ж до акторів їх трупи, то вони не потребували офіціального відрекомендування. Один з них захопився нею і кілька разів проводжав її додому.

— Ходімо повечеряємо де-небудь, — запропонував він їй одного разу після вистави.

— Гаразд, — погодилась Керрі.

У ресторані, повному любителів пізніх веселощів, Керрі мимоволі почала в думці критикувати свого супутника. Він їй здавався якимсь штивним і надто самозакоханим. Ні про що інше він не міг говорити, крім матеріального успіху й одягу. Коли вечеря скінчилась, він мило всміхнувся і спитав:

— Ви що ж, збираєтесь іти прямо додому?

— Авжеж, — відповіла Керрі спокійним тоном, даючи взнаки, що вона його добре зрозуміла.

«Вона зовсім не така наївна, як здається!» — подумав він, і його захоплення та повага до неї ще зросли.

Як і Лола, Керрі була не від того, щоб повеселитись. Вони часом каталися вдень у колясці, ввечері, після вистави, вечеряли в ресторані, а перед виставою прогулювалися по Бродвею в модних туалетах. Керрі втягалась у вир столичних розваг.