Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович. Страница 18

Відповідно до російських висловів «В чем дело?», «Дело в том, что…» по–українському треба казати: «У чому річ?», «Річ у тім, (тому), що…», а не «В чому справа?», «Справа в тім, що…».

Аналогічно до російського вислову "не отдавать себе отчета" іноді помилково кажуть: «Не здавати собі відчиту». Тут саме треба вживати слова "справа": "не здавати собі справи" («Вони, видимо, не здавали собі справи з того, що робиться». – Словник за редакцією А. Кримського); можна ще сказати, як пропонував сучасний український письменник О. Кундзич, – не усвідомлювати: «Він не всвідомлював, що каже».

Можна сказати "до речі" й "до діла" відповідно до російського слова "кстати": «Не війтова дочка, а до речі говорить» (М. Номис); «Фраза була не до діла, в ній не було ні запитання, ні наказу» (Ю. Смолич).

Становище, вихід зі становища, рада, дати раду, зарадити

Часто чуємо з уст і читаємо: «Він опинився в безвихідному становищі»; «Вона не бачила виходу з цього становища»; «Він вийшов зі скрутного становища».

Жодного з цих висловів ми не знайдемо ні в українській класичній літературі, ані почуємо з уст народу, їх штучно створили нашвидкуруч люди, далекі від народної мови й не обізнані з класичними зразками. Натомість бачимо: «Розмова вкрай схвилювала його, хлопець був безпорадний» (К. Гордієнко); «Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову» (Т. Шевченко); «Мною не турбуйтеся: я собі дам раду» (М. Коцюбинський); «Рідний брат так не зарадив би мені в тій скруті, як Іван» (із живих уст). Із цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: «опинився в безпорадному становищі (стані)», «не бачила ради в цьому становищі», «дав собі раду в скрутному становищі» чи «зарадив собі в скруті».

Талан і талант

«Автор не без талану, але йому не вистачає ще життєвого досвіду й уміння організувати набуті спостереження», – читаємо в критичній статті й саме тому, що в ній мовиться про письменника та його здібності, бачимо помилку: треба було написати – таланту. Слово "талан" має значення «доля» («На вівтар Вітчизни комсомол України клав усе – сили, талан свій, життя». – С. Скляренко), «щастя» («Навіщо мені врода, коли нема долі, нема талану!» – Т. Шевченко), «удача» («А менший працює, як риба об лід побивається, а нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану». – О. Стороженко).

Талант – це «природжена здібність у тій чи тій галузі науки або мистецтва»: «Силу свого таланту віддають вони на справу революційної боротьби» (В. Еллан).

Коли в людини нема таланту, то кажуть: "людина неталановита", а не "безталанна", як часом помилково пишуть і мовлять. "Безталанний" – це «нещасний, знедолений»: «А ти, моя Україно, безталанна вдово» (Т. Шевченко); «Мої безталанні діти» (О. Стороженко).

Танець і танок

Багатьом здається, що слова "танок" і "танець" означають одне й те ж, тому й читаємо раз у раз на афішах: «Виступає ансамбль пісні й танку». Але це не так. Слово "танок" означає «різновид танцю», воно відповідає російському "хоровод": «У місті Немирові дівок танок ходить, молодая Бондарівна всіх передом водить» «Українські пісні» М. Максимовича); «Стрункі високі дерева снуються перед очима, неначе водять який чарівний танок» (Леся Українка).

Танець – це «ритмічні рухи під музику або спів»: «Добре! добре! Ну, до танців, до танців, кобзарю!» (Т. Шевченко); «А в залі розвернулися танці на всі боки, поміст ходором ходить» (Панас Мирний).

У розстрочку чи на виплат?

У крамницях часто читаємо таке оповіщення: «У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку». Або інколи ще й так: «Товар продається з розстроченням». Обидва ці вислови – "у розстрочку" і "з розстроченням" – не українські й не російські, а належать до тої мовної сумішки, що зветься в народі суржиком. В українській мові є дієслово "строчити" з похідним від нього іменником "строчіння" («Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить». – Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дію, – "розстрочувати", "розстрочування", але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати під час купівлі. Відповідно до російського вислову "в рассрочку" є в українській мові давній вислів "на виплат": «Дурно не треба, можна на виплат» (М. Коцюбинський). Отже, в оповіщеннях крамниць треба було написати: «купити готовий одяг на виплат», «продається на виплат».

Фарба, барва, краска

Щодо слів "фарба" й "барва" помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх: «Рожеві вуста, на яких грає стільки фарби й сонця, співчутливо питають», «Обличчя, пофарбовані полум'ям під гарячу мідь». У цих фразах слова "фарба" й "пофарбовані" ніяк не підходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жінки губи або й обличчя, а про зорове враження, колір, що зветься українською мовою – "барва": «Край неба на сході весело рум'янився, мінився радісними барвами» (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник "барвистий" («Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі». – В. Сосюра), як і прислівник "барвисто" («Рай земний, едем барвисто–пишний». – П. Куліш).

Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою. Розрізняють фарби за матеріалом, із якого виготовлено, та за призначенням: олійні, акварельні, рослинні, друкарські, фарбарські, а також за кольором: червона фарба (або червінка чи червоне красило), біла (або білило, біль), жовта (або жовтило, жовтка), зелена (або зелінка) тощо. Наведемо приклади: «Віконниці помальовані ясно–синьою фарбою» (І. Нечуй–Левицький); «В цю хвилину назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби в одній руці і з великим квачем у другій» (Леся Українка); «На стіні проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами» (М. Коцюбинський).

Крім слів "барва" й "фарба", є в українській мові й слово "краска": «Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському» (А. Кримський).

Шлях, дорога, путь, путівець, спосіб

У нас дуже вподобали слово "шлях", ставлячи його іноді там, де воно зовсім не до речі, й забуваючи про інші підхожі слова – "дорога", "путь" тощо. «Я не знаю шляху до вашої квартири», – чуємо з уст; «Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькій гірській стежці»; «Він минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе», – читаємо в сучасних оповіданнях; «А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?» – читаємо в газеті. Мимоволі постає питання: невже наша мова – така бідна, що доводиться користуватись одним словом у фразах із різним значенням або з різним відтінком значення? ..Звернімось до української класичної літератури й фольклору: «В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали» (Т. Шевченко); «Олекса Безик їздив у містечко, але з дороги вернувся» (М. Коцюбинський); «Позаростали дороги, де ходили панські ноги» (з живих уст); «Через гору шлях–доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая» (народна пісня).

Як бачимо, класична література й фольклор не цуралися слова "дорога" й широко користувались ним, бо словом "шлях" називають проїзну, широку дорогу, відповідно до російського "тракт": «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися, на чужину з України брати розійшлися» (Т. Шевченко). Уживають слово "шлях" і в переносному розумінні, близькому до поняття «широка, далека дорога»: «На шляху поступу ми – лиш каменярі» (І. Франко).