Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович. Страница 24

Українська класична література й живе народне мовлення додержувалися звичайно прислівників торік («Виглядала козаченька молодого, що торік покинув». – Т. Шевченко), позаторік («Твою долю, моя доню, позаторік знала». – Т. Шевченко). Від цих слів і виникли прикметники торішній («Так рад, як торішньому снігові». – Словник Б. Грінченка), позаторішній («І треба ж, на біду, позаторішню весну його лихий поніс чогось за Десну». – Є. Гребінка).

Отже, не тільки в художній літературі, а й у діловій та офіційній мові слід додержуватися цих давніх українських слів і писати: «Торішній урожай був уже кращий, як позаторішній».

Музичний і музикальний

Відповідно до російського прикметника музыкальный є два українські прикметники – музичний і музикальний, що спричиняє часом помилки, коли вважають хибно, ніби ці слова – тотожні й можна їх довільно ставити в реченні: «У нашій школі відбувся цікавий музикальний вечір»; «його голос – дуже музичний».

Прикметник музичний означає «належний музиці», «пов'язаний із музикою, використовуваний для музики»: «У кутку стояли музичні інструменти» (П. Панч); «Музичні варіації» (І. Нечуй–Левицький), – а музикальний – «схильний до музики, здібний у музиці»: музикальний слух, музикальні пальці, – або «суголосний, мелодійний»: «Голос музикальний» (М. Коцюбинський).

Отож, у наведених на початку фразах треба було написати «цікавий музичний вечір», «голос музикальний».

Недостойний і негідний

«Недостойна поведінка п'яного хулігана обурила всіх присутніх», – читаємо в репортерській замітці. Прикметники "достойний" і "недостойний" існують в українській мові паралельно з прикметниками "гідний" і "негідний" і не мають значеннєвої різниці, але між ними є певна стилістична відмінність. Прикметники "достойний" і "недостойний" як старослов'янізми надають реченню поважного або й урочистого характеру: «Покажіть ви лишень достойні пам'яті діла» (П. Куліш); «Він – не достойний такої високої нагороди» (з живих уст). Тим?то в реченні, де мовиться про поведінку п'яного бешкетника й де нема потреби надавати цьому врочистого тону, більш підхожим буде прикметник "негідний": «негідна поведінка п'яного хулігана».

Необхідний, необхідно, необхідність, потрібний, неодмінний, конче потрібний, доконечний, треба, конче треба, украй треба, аж–аж–аж треба, потрібно, потреба, гостра потреба, конечна (доконечна, нагальна) потреба

Прикметника "необхідний" і похідних – прислівника "необхідно" й іменника "необхідність" годі знайти в творах української класики, не чути їх і з уст народу. Це – штучні слова, «ковані», як казали раніш. А тим часом вони поширились не тільки в нашій сучасній публіцистиці, а й у художній літературі! Ось приклади: «Необхідною умовою успішного навчання є дисципліна серед учнів»; «Ці правила необхідно пам'ятати завжди»; «у цьому нема ніякої необхідності».

Чи є в цих словах якась потреба, чи бракує в українській мові відповідників до російських слів "необходимый", "необходимо", "необходимость"? Звернімось до класики: «В господі постала заметня, розмова була… про подорож, про речі, потрібні для подорожі» (Леся Українка); «Почекаємо, побачимо, що і як, і коли буде потреба, є в нас шаблі і рушниці боронити своє» (З. Тулуб).

Якщо слід посилити значення потреби, можна додати до прикметника "потрібний" і прислівників "потрібно" або треба слова "конче", "украй" ("край"), "аж–аж–аж" («Конче треба було довідатись, що тут сталось». – В. Козаченко; «Позич макітри – аж–аж–аж треба!» – З живих уст). Так само можна посилити значення самого іменника "потреба", додаючи слова "гостра", "конечна" ("доконечна"), "нагальна": «Дементій відчував гостру потребу щиро поговорити з Прищепою» (С. Воскрекасенко); «Дмитро відчув нагальну потребу побути на самоті» (Н. Рибак).

В українській діалектній мові можна почути слово "необходимий", але воно означає – «той, що його не можна обійти»: «Як підуть дощі, дак грязь буде необходима» (Словник Б. Грінченка).

Нерушимий, непорушний, незламний, нерухомий

«Слово шахтаря – нерушиме», – читаємо в газеті, але трохи згодом у цій же газеті бачимо: «Слово робітника – тверде, непорушне слово», – після чого й виникає питання: чи є якась різниця між словами нерушимий і непорушний?

Значеннєвої різниці між цими прикметниками в таких і подібних контекстах нема ніякої, обидва вони відповідають російським словам нерушимый, незыблемый, ненарушаемый, непреложный; синонімом до них є прикметник незламний: «Слово, дане залізничниками, – тверде і незламне» («Радянська Україна»). Проте морфологічна різниця між першими словами є велика. Прикметник нерушимий виник із частки не й російського дієслова рушить, що означає по–українському «руйнувати, розвалювати, валити»; а прикметник непорушний – із частки не й українського дієслова порушувати, маючи означення «той, якого не зламати, не можна від нього відступитися»: «Стою – мов скеля непорушний» (П. Тичина). З цього видно, що треба користуватись тільки прикметником непорушний.

Але є й українське слово нерушимий, що походить від частки не й українського дієслова рушити в розумінні «чіпати, займати»: «що діди та батьки кров'ю здобули, те нерушиме» (М. Коцюбинський). Між цим прикметником і наведеним у першій фразі є певна не тільки морфологічна різниця, а й значеннєва: тут він є відповідник до російського неприкосновенный.

Інколи плутають прикметники непорушний і нерухомий у значенні російського неподвижный і не знають, якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома, нерухомий погляд чи непорушний?

Прикметник нерухомий означає «той, що не рухається, перебуває в стані спокою»: «Обомліла й заніміла, нерухома стала» (П. Куліш); «А мати стояла на місці нерухома, дивилась синові вслід» (А. Головко); прикметник непорушний, крім згаданих вище значень, указує на те, що не можна чогось порушити: «Скелі стояли непорушні над водою» (Словник Б. Грінченка).

Отож, слід казати непорушна тиша, непорушний закон, але – нерухомий погляд, нерухоме майно тощо.

Неприємний і прикрий

Наша класична література тільки зрідка користувалась прикметником неприємний і прислівником неприємно, надаючи перевагу словам прикрий і прикро. У сучасній українській літературі слова прикрий і прикро дедалі більше поступаються перед прикметником неприємний і прислівником неприємно: «Дівчині снився якийсь неприємний сон»; «Щоб мати менше неприємних розмов з директором, він уникав його»; «Людині неприємно бачити й знати, що вона відстала від життя».

Між цими прикметниками й прислівниками є деяка семантична різниця: прикметник неприємний означає, що якась особа, дія чи явище не дають приємності людині: неприємна робота, неприємний чоловік; прикметник прикрий – емоційно наснаженіший, указує на більше враження від якості особи, дії чи явища: «Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені» (М. Коцюбинський); «Колісник прикро подивився йому у вічі» (Панас Мирний). Отож, може бути неприємна розмова і прикра, неприємна згадка і прикра – все залежить від того, які емоції ми вкладаємо в ці слова.

Слід пам'ятати, що прикметник прикрий має ще значення «крутий» (прикрий берег), а також «різкий»: червоний, аж прикрий (Словник Б. Грінченка).