Мертва зона - Кінг Стівен. Страница 87

У 1965 році «Здоровий глузд» запропонував йому роботу в Ріджуеї, штат Нью-Гемпшир, і Грег погодився. Десь на той час закінчилась, як видно, і його сплячка. Набирали розгону заповзятливі шістдесяті. Настала доба міні-спідниць і вседозволеності. Переїхавши до Ріджуея, Грег активно включився у місцеве громадське життя. Він вступив до Комерційної спілки та Ділового клубу. А в 1967 році зажив слави в цілому штаті, розв’язавши проблему лічильників на муніципальних автостоянках у центрі міста. Через ті лічильники запекло сперечалися вже шість років. А Грег запропонував усі лічильники зняти й на їх місці встановити скриньки-каси. Нехай, мовляв, платять хто скільки хоче. Були в місті люди, які казали, що такої дурної маячні ще зроду не чули. Гаразд, відказував їм Грег, тим більше ви здивуєтесь. Атож, панове. А переконувати він умів. Зрештою муніципальна рада ухвалила прийняти його пропозицію тимчасово, і всі були вражені тим потоком десяти- і двадцятип’ятицентовиків, що поплив у міську касу. Всі, крім Грега. Він-бо давно відкрив для себе отой важливий принцип.

У 1969 році Нью-Гемпширська преса знов заговорила про нього. Це сталося після того, як він написав до редакції ріджуейської газети довгого й добре виваженого листа, де пропонував використовувати затриманих юних наркоманів на громадських роботах: благоустрої парків, спорудженні велосипедних доріжок, навіть на прополці газонів уздовж доріг. Багато хто знову заявив, що зроду ще не чув такої маячні. Гаразд, відказував Грег, ви спробуйте, а не вийде — тоді й відкинете. Місто спробувало. Один лобур, любитель «травички», навів лад у громадській бібліотеці, переробивши весь каталог із застарілої десяткової системи на сучасну, застосовувану в Бібліотеці конгресу, — і це не коштувало місту ані цента. Чимала група хіпі, застукана в одному домі під час колективного наркотичного чманіння, ґрунтовно переопорядила міський парк, зробивши з нього окружну дивовижу, з качиним ставком і науково спланованим містечком розваг, де було передбачено максимальну пропускну спроможність і мінімальну небезпеку. Як казав Грег, більшість тих правопорушників навчилися вживати наркотики в коледжах, але це ніяк не означало, що не можна обернути на користь інші знання, яких вони там надбали.

Реформуючи таким чином систему платних автостоянок у своєму названому рідному місті й борючись з юнацькою наркоманією, Грег водночас писав листи до манчестерської «Юніон лідер», до бостонського «Глоуб», до «Нью-Йорк таймс», у яких палко підтримував крайні праві погляди на війну у В’єтнамі, закликав кваліфікувати вживання наркотиків як карний злочин і запровадити знову смертні вироки, особливо щодо торговців героїном. Згодом, балотуючись до палати представників, він у деяких своїх промовах перед виборцями твердив, ніби ще з 1970 року виступає проти війни, але оті його заяви, надруковані в газетах, спростовували цю явну брехню.

У 1970 році Грег Стілсон відкрив свою власну контору страхування й купівлі-продажу нерухомого майна. Справи його ішли вельми успішно. 1973-го він і ще три ділки побудували власним коштом торговельні ряди на околиці Конкорда, головного міста штату і округу, що його Грег тепер представляв. Того року араби оголосили нафтовий бойкот, і того ж таки року Грег сів за кермо «лінкольна-континенталь». І того ж таки року виставив свою кандидатуру на пост мера в Ріджуеї.

Мера обирали на два роки, і якраз за два роки перед тим, у 1971-му, до Грега звернулися й республіканці, й демократи цього новоанглійського містечка (8500 чоловік населення), запропонувавши йому стати їхнім кандидатом на пост мера. Він чемно подякував і відхилив їхню пропозицію. А в 1973 році виступив як незалежний кандидат, кинувши виклик дуже популярному республіканцеві, який, проте, чимало зашкодив собі палкою підтримкою президента Ніксона, і підставному кандидатові від демократів. Отоді Грег уперше напнув на себе каску будівельника-монтажника. Гасло його кампанії було таке: «Збудуймо кращий Ріджуей!» І завдяки різкому відтоку голосів від партійних кандидатів він здобув перемогу. А через рік у сусідньому штаті Мен виборці дали відкоша й демократові Джорджу Мітчеллу, й республіканцеві Джеймсу Ервіну і обрали губернатором штату Джеймса Лонглі — нікому доти не відомого власника страхувальної контори з Льюїстона.

Цю науку Грегорі Еммес Стілсон добре затямив.

Навколо наклеєних на аркуші блокнота ксерокопій газетних матеріалів рясніли власноручні нотатки Джонні й запитання, які він постійно ставив собі самому. Він так часто міркував про всі ті речі, що й тепер, коли Чанселлор та Брінклі й далі підсумовували наслідки виборів, міг би дослівно викласти цілу низку своїх думок.

Передусім, Грега Стілсона не повинні були обрати. Його передвиборні обіцянки здебільшого були просто анекдотичні. Він не мав належних даних. Не мав належної освіти. Він спинився на рівні середньої школи й до 1965 року був, по суті, перекотиполем, людиною без певних занять. Він не був одружений. Та й усе його минуле виглядало надто ексцентричним.

На превеликий подив, преса майже не зачіпала його. В рік виборів, коли Вілбур Мілз погорів через коханку, а Уейн Хейс з такої ж причини вилетів зі свого насидженого місця в палаті представників, репортери, здавалося б, мусили розчехвостити Стілсона на всі заставки. Тим часом його химерна, суперечлива постать викликала в пресі хіба що поблажливі насмішки і ні в кого, крім Джонні Сміта, не збуджувала й тіні тривоги. Його охоронцями були молодчики на «харлеях-девідсонах», які всього кілька років тому вчиняли бешкети на Нью-Гемпширському узбережжі, на його передвиборних мітингах раз у раз нападали на людей, але жоден допитливий репортер у це не заглиблювався. На зустрічі з виборцями в столиці штату, — до речі, в тих самих торговельних рядах, до яких доклав рук і Стілсон, — восьмирічну дівчинку забрали до лікарні з переломом руки й ушкодженим шийним хребцем, і її мати істерично кричала й присягалася, що дитину віджбурнув геть один з «отих скажених мотоциклістів», коли вона спробувала вибратися на поміст, щоб попросити у Великої Людини автограф до своєї книжечки. Та в газеті про це згадали єдиною фразою: «На передвиборному мітингу Стілсона потерпіла дівчинка», — та й по всьому.

Коли Джонні натрапив на подану Стілсоном фінансову декларацію, він аж очам не повірив — така то була «липа». В 1975 році Стілсон сплатив одинадцять тисяч доларів федерального податку з прибутку в тридцять шість тисяч, і ото все, бо місцевого податку в Нью-Гемпширі просто немає. У декларації він зазначив, що весь той прибуток дала його страхувально-посередницька контора плюс невелика платня мера. Ані слова про зисковні торговельні ряди в Конкорді. Ніякого пояснення з приводу власного будинку, оціненого у вісімдесят шість тисяч доларів і придбаного без позик чи виплату. І ось того ж таки року, коли за приховування прибутків натиснули на самого президента Сполучених Штатів, ця незбагненна Стілсонова декларація нікого не здивувала.

Далі — його діяльність на посту мера. Загалом вона виявилась куди успішнішою, ніж можна було сподіватися з передвиборних вистав. Стілсон відзначався розважливою, практичною вдачею і грубим, але несхибним розумінням людської, соціальної і політичної психології. На кінець його виборного терміну, в 1975 році, міський бюджет уперше за десять років мав позитивний баланс — на превелику втіху платників податків. Із законною гордістю він згадував свій план реорганізації платних автостоянок і так звану «програму трудового перевиховання юних правопорушників». Крім того, Ріджуей один з перших у країні створив комісію підготовки до двохсотріччя США. У місті відкрилася фабрика канцелярських меблів, і навіть у застійні періоди рівень безробіття у Ріджуеї не перевищував завидні 3,2 процента. Все те заслуговувало тільки на схвалення.

Та, поки Стілсон був мером, діялися й інші речі, що дуже насторожували Джонні.

Видатки на міську бібліотеку скоротилися з одинадцяти до восьми тисяч доларів, а в останній рік Стілсонового правління — й до шести з половиною. І водночас на сорок процентів зросли асигнування на муніципальну поліцію. В гаражі міської управи з’явилися три нові патрульні машини, оснащені повними комплектами засобів упокорення. Штат поліції збільшився на дві одиниці, і, на настійну вимогу Стілсона, муніципальна рада ухвалила виділити поліційним чинам п’ятдесятипроцентну дотацію на придбання особистої зброї. Внаслідок цього заходу більшість полісменів у сонному новоанглійському містечку завели собі «магнуми-0,357» — знамениту «гармату» Нечупари Гаррі Каллагена. Також за Стілсонового правління було закрито юнацький спортивний клуб; встановлено, нібито на побажання громадськості, а насправді під тиском поліції, «комендантську годину» — десяту вечора — для підлітків; на тридцять п’ять процентів зменшено видатки на соціальне забезпечення.