Бот - Кидрук Максим Иванович. Страница 31

— Це третя наша лабораторія, — діловито проказав Ральф. — Перша була в Японії. Кілька кімнат — та й по всьому. Другу, трохи більшу, збудували у Бангкоку.

— У Бангкоку?

— Так. У 88-му Кейтаро створив перше покоління нанороботів, ми були готові почати експерименти з приматами. Нам не дозволили. Хтось наябедничав керівництву Токійського університету, і через тиждень Кейтаро вигнали. Ми не опустили рук і збудували невеликий експериментальний центр у передмісті Бангкока. Там ніхто не доймав моралізаторством і повчаннями.

— То не моя справа, але хто фінансував будівництво? На таке навряд чи вистачило б грантів.

Ральф узяв хлопця за руку і провів на рухому платформу, пришвартовану ліворуч від помосту. Натиснув кнопку на пульті. Моторошне шкрябання тросів наповнило велетенський цех, і платформа, ледь хитаючись, посунула вниз.

— Кейтаро задовго до кризи збагнув: з університетом доведеться розпрощатися. Джеп давно шукав спонсорів. Навіть зареєстрував компанію, назвав «General Genetics», — Ральф помовчав. — Гроші дала сім’я Такеди. Вони поставили єдину умову: разом з нами мусить працювати хтось із їхнього клану. Ось так серед нас з’явився Кацуро.

Канадець зупинив ліфт на одному з нижніх рівнів. До підлоги лишалося метрів п’ять. На цій висоті ґратчасті переходи відлипали від стін і розходились у різні боки, формуючи плетиво доріжок.

— Саме в Бангкоку 24 жовтня 1989 року Кейтаро ввів першу порцію наноагентів живій істоті, — Ральф із задоволенням відзначив, як загорілись очі Тимура. — То був восьмирічний шимпанзе. Звали його Гоблін.

— Шикарна кличка як для мавпи.

— Гоблін не скаржився. Ми купили його у торговців тваринами на Філіппінах.

Зліва важко «пирхнула» якась потужна машинерія.

— І як усе пройшло? — історія поглинула програміста.

— Старий Джеп ледь не заробив інфаркт. Річ у тім, що нанороботи надто маленькі, і не фіксуються рентгеном, зате вони достатньо великі, щоби порвати тканини тіла під дією магнітного поля МРТ. Простіше кажучи, під час пересування у тілі за ними неможливо слідкувати. Ми запустили рій в сонну артерію і стали чекати. Роботів запрограмували зібрати плати і, як тільки наберуть достатньої маси, послати радіосигнал на спеціальний приймач. За розрахунками налаштування зв’язків мало тривати годину і п’ятдесят хвилин. Я думав, Кейтаро здуріє за цей час. Пройшло дві години, потім ще п’ятнадцять хвилин, потім ще півгодини. У шимпанзе піднялась температура, він пітнів. А тоді, коли ми втратили надію, колонія подала свій перший сигнал…

Розповідаючи, канадець вів Тимура лабіринтом підвісних переходів. Відлуння їхніх кроків множилося, відбиваючись відразу з кількох напрямків: зліва, ззаду, справа, згори.

— Насправді нановиробництво можна помістити на нігті твого мізинця. Всі ці махини — допоміжні, створені для підтримання вакууму, наднизьких температур і магнітного поля. Під нами якраз система забезпечення вакууму, — Ральф тицьнув пальцем ліворуч. — Зліва — форвакуумний насос. Він призначений для розрідження газу перед основним насосом. За ним йде основний агрегат — турбомолекулярний насос [59], — чоловіки перейшли на інший бік підвісної галереї. Відлуння знову сколихнуло простір цеху. — Ось тут ще один апарат. Він потрібен для отримання температур, близьких до абсолютного нуля. Охолоджений до 4К [60] холодоносій подається в колби з асемблерами, в яких відбувається молекулярна збірка.

Ральф закрокував далі, діловито і не без гордості демонструючи наноцех. Він скидався на батька, який підкреслено байдуже розповідає сусідам про успіхи сина, глибоко в душі аж захлинаючись від щастя.

— Тепер найцікавіша частина.

Тимур перехилився через перила з дивним відчуттям, наче він знаходиться у кінозалі на прем’єрі якогось фантастичного блокбастера. Після сумбурного нагромадження насосів та компресорів, перед очима постали акуратні ряди сферичних колб на металевих опорах. По землі зміїлись різнокольорові ізольовані труби. Попри погане освітлення Тимур розгледів, що над сферами бовваніють клуби холодних випарів.

— Тобі цікаво, як проходить збирання?

— Звісно…

— Процес починається з підтягування матеріалів. Для цього є крихітні носії. Їх «звати» C14H8O2. Це молекули антрахіоніну — речовини, що використовується при виготовленні барвників. Винахід не наш. Кейтаро скористався розробками Людвіга Бартелса з Каліфорнійського університету. Бартелс спершу примусив молекули «крокувати» по рівній мідній поверхні, а згодом навчив їх підчіплювати молекули двоокису вуглецю (CO2) і носити їх за собою. Кейтаро оптимізував технологію. Наші носильники вміють доставляти до місця зборки чистий атомарний вуглець, водень, іони OH? і залізо. — Ральф випростав руку: — Бачиш кулі? Їх є сорок дві — шість рядів по сім камер. Кожна відповідає окремому етапу будівництва наноробота. Молекули антрахіоніну зносять у конкретний бак строго визначену кількість «будівельних» молекул, після чого інші молекули — асемблери — збирають їх докупи, — погляд канадця на мить затуманився. — Ми із Джепом провели шість місяців під землею, працюючи по вісімнадцять годин на добу, поки запустили збірну лінію. Бували моменти, коли мені починало здаватися, що сонця й світла не існує… Ти мене слухаєш?

— Так, — у дійсності в голові Тимура аж шкварчало від купи почутих за останні дві години термінів. З кожною хвилиною йому все важче вдавалося сконцентруватись.

— Що він собою являє, цей ваш асемблер?

— Наноасемблер — це молекулярний механізм, який, по суті, є шматком синтетичної ДНК і може рухатись згідно з інструкціями. У нього є «ручки» та «ніжки», котрими він чіпляється за інші молекули. Цей крихітний будівничий забирає сировинну молекулу від носильника і, дряпаючись по готовій конструкції, ставить її, наче цеглину, на потрібне місце.

Чоловіки наблизились до плоского демонстраційного екрана. Точного такого самого, як і в наземній частині корпусу «EN-3». Ральф увімкнув монітор.

— Виробництво постійно вдосконалюється. Гобліну вприскували нанороботів III покоління. Мозкові процесори ботів сформовані з наноагентів покоління V+ та VI. Зараз продукуються значно більш просунуті — покоління «сім-плюс».

На екрані з’явилась модель наноробота. Внизу висвітлилась шкала масштабу і підпис «Nanorobot NB-7?G|V31.1.4.128 with a lipid bio-shield» [61]. Остання генерація відрізнялась від побаченої нагорі. Тіло агента було меншим, «щупальця» — тоншими, зате довшими. Деякі відростки зникали за межами дисплея під час обертання моделі. Крім того, на екрані навколо наноробота крутились безформні блідо-жовті кружальця, часто ховаючи його від поглядів.

— Що це за кавалки плавають довкола? — поцікавився програміст.

— «Одяг» агента. Його захисний костюм. Готовий наноробот запихають у ліпідну [62] капсулу. На екрані він обкладений видозміненими ліпідами, котрі імітують поверхню живих клітин. Завдяки цьому нанороботам вдається довше залишатись непомітними для антитіл імунної системи. Тепер агенти можуть «плавати» по організму три з половиною години перед тим, як імунна система розкусить цей трюк і грохне їх. Таким чином практично всі нанороботи, навіть ті, які «заблукали» по дорозі, добираються до цілі. У мозок потрапляє 98 % ін’єктованих. Раніше втрати становили 40—50 %, — Ральф зробив паузу і поважно додав: — Антитіла, щоб ти знав, ще більші падла ніж гемато-енцефалічний бар’єр.

— Ральфе, — Тимур згоряв від нетерплячки, — повернімось до Гобліна. Що сталося, коли нанороботи з’єднались у нього в голові?

— Гоблін став великим проривом, але в той же час великим розчаруванням. З одного боку ми створили синаптичні зв’язки на порівняно великій площі кори у здорового примата, не розбиваючи черепну коробку. Закладені мозкові плати стали досконалим вимірювальним приладом. Через них ми фіксували все, що відбувалось у мозку, з нечуваною точністю. Раніше нейрофізіологи могли використовувати лише добровольців, які потребували невідкладного хірургічного втручання. Наприклад, за допомогою лоботомії [63] колись лікували важкі прояви шизофренії. Нині операціям на відкритому мозку підлягають пацієнти з важкими формами епілепсії. Уяви: пацієнту знімають півчерепа, після чого на корі кріплять електроди. Таким чином медики шукають точки, де зароджуються епілептичні припадки. Після їх виявлення проводиться операція, котра нерідко дозволяє подолати хворобу. Ну, а поки череп лишається відкритим, експериментатори користуються нагодою, щоби вивчити інші ділянки. Ставлять масиви менших і більш чутливих електродів, і по отриманих картинках активності нейронів судять про призначення тієї чи іншої частини мозку. А тут у наших з Кейтаро руках опиняється технологія, що дозволяє зчитувати інформацію про стан чи не кожного окремого нейрона у верхній корі. Це була фантастика! Щоранку я прокидався і думав, чи мені не приснилось усе те, чого ми досягли… — Ральф опустив підборіддя: — А з іншого боку… Через 29 днів Гоблін помер.