Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики - Андрухович Юрий Игоревич. Страница 2

Ця книжка — спроба пережити їх («гео» і «біо») як єдину і нерозривну цілість. Тобто змішати їх таким чином, щоб не було видно, де проходить межа, де закінчується одне й починається друге.

Для цього біографію доводиться розбити вдрузки, а географію хоча б місцями суттєво спотворити. Я написав «місцями»? Це правильно. Ця книжка про міста, які стали чимось більшим — вони стали Місцями, причому особистими, мов ерогенні зони, й інтимними. Місцями, ознакованими на мапах як міста.

Бо насправді все починається з мап. Скільки себе пам'ятаю — завжди ця маніакальна [4] схильність їх розглядати. Мапи стали для мене тим, що в романтичніші часи звично називали джерелом натхнення. Найзахопливіше було уявляти себе, рухому невидиму крапку, на їхній кольоровій поверхні — ось ти ковзаєш по ній, перевалюючи через гірські хребти або спливаючи за течією вниз блакитними нитками річок. Пересування поверхнею мапи називається подорож. А кожна подорож — це і пригоди, і фантастика.

Хоч, ніде правди сховати, найдовше я просиджував над політичними мапами. Хтось дійшов би висновку, що мене вже тоді вполювала геополітика. Якщо її стріла була справді отруйною, то в мене при собі завжди є антидот — геопоетика.

До речі, який колір України на сучасних політичних мапах? З радянських запам'яталося, що еСеСеСеР був насичено-рожевий, Польща якась чи не салатова, Китай, зрозуміла справа, жовтий, його подруга Румунія теж, але через кукурудзу і мамалиґу. Добра стара зелена Англія була зелена, НДР — світло-, а ФРН — темно-коричнева (і кажи після цього, що географія нічого спільного з пропагандою мати не може!). Того ж, до речі, що й ФРН, кольору були США. Темно-коричневий колір, мабуть, слушно вважається найгидкішим.

Я це пам'ятаю, бо я це годинами загіпнотизовано роздивлявся.

Щоб відповісти на щойно поставлене запитання про сучасний колір України, я тим часом зазираю до «Атласу світу», виданого ДНВП «Картографія» не такого далекого 2004 року. Україна в ньому світло-зелена — себто така ж, як і Швеція, Китай, Канада і Саудівська Аравія. Не бачу в цьому ніякої мотивації. Хоч добре вже й те, що наш колір відмінний від російського. Росія ж (мабуть, разом із закордонними активами) успадкувала рожевий есесесерівський.

Так, мапи — моє все. А з іншого боку: «Попри всю мою любов до них, я так і не навчився функціональному ставленню — вони для мене були й залишаються швидше такою собі фантазійною сумішшю, гібридом літератури й малярства, назви і візії, й аж ніяк не засобом для знайдення правильного шляху». [5]

Така ж і ця книжка — суміш, гібрид. І в жодному разі не користуйтеся нею для знайдення правильного шляху! Вона радше допоможе вам заблукати, пройтися манівцями і, може, розважить, дезорієнтуючи на місцевостях. Але це головним чином не через мене як такого з моєю ідіотичною замапленістю. Головним чином — через диктат абетки.

Тепер, здається, саме час подати розділи-міста (місторозділи?) цієї книжки в тій послідовності, в якій вони у ній з'являтимуться. Ось ця послідовність:

Аарау — Алупка — Антверпен — Ауґсбурґ (Авґсбурґ) — Афіни — Базель — Байройт — Балаклава — Барселона — Белград — Берлін — Берн — Брюссель — Будапешт — Бухарест — Варшава — Венеція — Відень — Вільнюс — Вінниця — Вроцлав — Гайдельберґ — Гайсин — Гамбург — Ґданськ — Ґетеборг — Ґрац — Ґуадалахара — Денвер — Детройт — Дніпропетровськ — Дрогобич — Дюссельдорф — Ессен — Єнакієве — Єрусалим — Женева — Зальцбург — Запоріжжя — Золотий Потік — Истад — Ізмір — Ізяслав — Ікс — Їглава — Йорк, Новий — Калінінград — Кведлінбург — Кельн — Київ — Кишинів — Констанца — Краків — Ленінград — Лінц — Лісабон — Лозанна — Лондон — Львів — Люблін — Ляйпциґ — Майнц — Мальборк — Марбурґ — Мінськ — Москва — Мюнхен — Наймехен — Новий Сад — Нюрнберг — Одеса — Оломоуц — Оснабрюк — Острог — Палермо — Париж — Пассау — Пітсбурґ — Полтава — Прага — Равенна — Реґенсбурґ — Рига — Рим — Родос — Сан-Джованні-Вальдарно — Сан-Франциско — Севастополь — Стамбул — Стокгольм — Страсбур — Таллінн — Тернопіль — Торонто — Ужгород — Урбіно — Філадельфія — Флоренція — Франкфурт-на-Майні — Франкфурт-на-Одері — Харків — Хуст — Цуґ — Цурюпинськ — Цюрих — Чернівці — Чикаго — Штуттґарт — Щецін — Ютербоґ — Ялта

Усього, як ви встигли зауважити, 111 міст. І якщо ви спитаєте, чому саме стільки, я відповім радше так: тому що 11 було б замало, а 1111 забагато. Сто одинадцять — це оптимум.

З них найбільше, цілих 10 — ледь не десята частина книжки, виявляється на літеру Б. Я маю всі підстави для припущення, що міст на літеру Б загалом (а не тільки в мене) налічується найбільше. Можливо, вся справа у Вавилоні — котрий насправді Бабілон?

5 Зате найменше міст — по одному — на літери Е, И, Ї, Й, Ш, Щ, Ю, Я. Для власного вжитку я навіть устиг назвати їх літерами-міноритаріями. При цьому у випадку з Й мені довелося вдатися до дрібної махінації — передусім тому, що зовсім не хотілось їхати до Йошкар-Оли.

Як бачите, абетка змішала простори і місцями відверто познущалася над кордонами. Її волею та примхою Аарау сусідує з Алупкою, Балаклава з Барселоною, Гайсин протиснувся поміж Гайдельберґом та Гамбургом, Детройт поєднався з Дніпропетровськом, Рига з Римом, Тернопіль з Торонто [6], а Чикаго з Чернівцями.

І водночас абетка змішала часи. Прикладів цього настільки багато, що наведу лише найпоказовіший: саме через неї розділ походженням із 2006 року відкриває, а з 1966-го — закриває цю книжку. Тобто це наче 40 років, прожитих навспак. Утім, лише «наче» — насправді це 40 років, прожитих мозаїчно. Швидше за все це той випадок, коли «сорок», як у давніх євреїв, означає «безліч».

Хоч іноді в наведеній вище послідовності все надзвичайно виправдано і зрозуміло: Будапешт при Бухаресті, Київ при Кишиневі, Мінськ при Москві, обидва Франкфурти поруч себе, а Полтава при Празі, наче Полтва при Львові. Львів, до речі, не так далеко від Ляйпциґу, бо обидва вони вважаються маленькими парижами. Від великого Парижа вони при цьому фактично рівновіддалені. Львів у той же час опинився перед Любліном — бо вони таки розташовуються зовсім близько один від одного, навіть занадто.

Читаючи цю книжку, ви ледь не відразу ж зауважите нерівність її розділів (міст). Про неї сигналізують перш усього обсяги — що важливіше для мене місто, то більше мені хочеться про нього сказати. Так є не завжди і не всюди — ви обов'язково відчуєте, де це не так. Але здебільшого це саме так — і тут не злукавити. Проте будуть серед вас і такі, хто, читаючи її в послідовності, продиктованій українською абеткою, зауважать виразно диспропорційне скупчення кульмінаційних міст (Нью-Йорк, Київ, Москва, Мюнхен, Львів, Прага) — фактично всіх, за винятком Берліна і Венеції, ближче до середини. Так ніби друга і заключна частина цього прихованого роману є вже тільки необов'язковим додатком. Звідси моя порада: якщо цю книжку вже й уявляти романом, то радше романом-пазлом, моделлю для збірки. Тобто романом, що його можна читати по-різному, самому дозбируючи з його шматків бажану модель.

А якщо так — то спробуймо чинити абетковому диктатові опір. І для цього уявімо, в яких іще послідовностях можна читати цю книжку.

Передусім це може бути якась інша, альтернативна абетка. Щодо української такою є, наприклад, латинська. До речі, оригінальне написання більшості назв у цій книжці здійснюється саме латинськими літерами. Про всяк випадок посмію нагадати вам, як ця інша абетка виглядає:

A — B — C — D — E — F — G — H — I — J — K — L

— M — N — O — P — Q — R — S — T — U — V —

W — X — Y — Z

Згідно з нею послідовність міст повинна бути така: