Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер. Страница 35

Від Хедарта вони повернули на північ, піднімаючись угору річкою Едде в напрямку озера Ельдор.

Ду Вельденварден виник перед мандрівниками аж через три дні. Спочатку з'явився ліс, схожий на марево, яке згодом перетворилося на смарагдове море старих дубів, буків та кленів. Сидячи верхи на Сапфірі, Ерагон бачив, як ліси тягнуться ген-ген за обрій, вкриваючи всю Алагезію. Як на нього, у затінку дерев було добре, хоч і небезпечно, адже тут мешкали ельфи. Захована в самісінькому серці Ду Вельденвардена, десь тут неподалік лежала Елесмера, де він мусив завершити своє навчання, а також Осілон та інші міста ельфів, у яких мало хто побував після занепаду вершників. Ліс був небезпечний для смертних, і Ерагон добре це відчував, аж здригаючись від невидимої енергії таємничої хащі.

— Це ніби інший світ, — міркував юнак, замилувавшись метеликами, які танцювали один з одним, здіймаючись над громаддям лісу.

— Сподіваюсь, — муркнула Сапфіра, — для мене там знайдеться місце? Я ж не можу весь час висіти в небі.

— Я гадаю, що так, — відгукнувся парубок, — адже колись тут уже гостювали вершники.

Тієї ночі, коли Ерагон уже вкладався спати, перед ним постала Арія. Він аж підскочив від несподіванки, але ельфійка подумки застерегла: «Ходи за мною, тільки якомога тихіше».

Її звертання до нього вразило так само, як і прохання. Так, вони розмовляли подумки під час польоту до Фартхен Дура, і це було єдиним способом спілкування з непритомною ельфійкою, але від часу її одужання Ерагон більше ніколи не вдавався до таких спроб. Це було глибоко інтимним почуттям, ніби оголені душі торкалися одна одної. Тому вторгнення в чиєсь приватне існування видавалось образливим, ніби ти звіряєшся комусь чужому в своїх найпотаємніших почуттях. А ще Ерагон боявся видатись Арії кумедним і незахищеним.

Утім, він таки приєднався до неї, коли ельфійка прослизнула з табору, обережно оминувши Трихгу, який заступив на вартування, і пройшовши так тихо, що гноми її не помітили. Сапфіра здалеку слідкувала за кожним її рухом, готова щомиті кинутися на захист Ерагона.

Арія присіла на вкриту мохом колоду й охопила руками коліна.

— Існують речі, які тобі варто знати ще до приїзду до Цериса й Елесмери, — мовила вона. — Це для того, щоб не осоромитись по прибутті.

— Які саме? — поцікавився юнак, сідаючи поруч.

— За багато років, будучи послом Ісланзаді, я зрозуміла ось що: люди та гноми досить схожі між собою. Ми поділяємо з ними багато поглядів і пристрастей. Більше того, людина може вільно жити серед гномів, оскільки розуміє їхню культуру, і навпаки. Ви так само, як і вони, любите, бажаєте, ненавидите, б'єтеся… Твоя дружба з Ориком і прийняття тебе до Дургрімст Інгетуйм це підтверджує. Утім, ельфи аж ніяк не схожі на інші раси.

— Ти говориш так, ніби сама не з їх числа, — зауважив Ерагон.

— Я досить довго жила з варденами, тож звикла до їхніх традицій! — спалахнула Арія.

— А хіба ти заперечиш, що ельфи не мають таких самих емоцій, як гноми чи люди? — закинув юнак. — Мені, наприклад, важко в це повірити. Адже всі живі істоти на землі мають однакові потреби й бажання.

— Це не те, про що я хочу сказати! — різко мовила Арія, так, що Ерагон аж відсунувся від неї. Це не було схоже на її звичайну поведінку. Тим часом Арія заплющила очі й потерла скроні, глибоко зітхнувши. — Оскільки ельфи живуть уже багато років, ми вважаємо, що чемність — це найвища чеснота, — спроквола мовила вона. — Ти ж не можеш завдати образи, яка триватиме кілька століть, чи не так? Чемність — це єдиний спосіб уникнути ворожнечі. Утім, він не завжди має успіх, але ми дбаємо про свої традиції, тому що тільки вони застерігають від крайнощів. Також у ельфів невисока народжуваність, ось чому їм важливо уникати конфліктів між собою. Якби ельфи мали такий рівень злочинності, як у людей чи гномів, то давно б уже вимерли. Отже, існує особливий спосіб вітати варту в Церисі, та також певні правила поведінки, яких треба дотримуватись при зустрічі з королевою ельфів, та ще сотня інших манер, потрібних для спілкування.

— Усіма вашими правилами, — наважився вставити слово Ерагон, — можна хіба що тільки відштовхнути людей.

— Можливо, — усміхнулась Арія. — Утім, про тебе судитимуть саме за знанням цих правил. Якщо ти зробиш помилку, ельфи подумають, що ти вчинив це навмисне. Буде ліпше, коли вони довідаються, що ти зробив це з незнання. Набагато краще здаватися звичайним невігласом. До речі, те, про що ти довідаєшся від ельфів, може виявитись лише грою, яка не підкаже тобі, як вони поводитимуться вже за хвилину. Так, це гра, в яку ми граємо і до якої невдовзі тебе покличуть. Мабуть, тепер ти зрозумів, чому я кажу, що ельфи не схожі на інші раси. Гноми теж довгожителі, але вони швидше народжуються, тож не поділяють нашої стриманості й нашої схильності до інтриг. Натомість люди…

— Люди, — підказав Ерагон, — роблять усе за покликом серця.

— Нехай і так, — похмуро відповіла ельфійка.

— А чому ти не розказуєш про все Орикові? — поцікавився юнак. — Адже він також залишиться в Елесмері.

— Він уже обізнаний з нашими правилами, — скривилася Арія. — Але тобі, як вершнику, треба знати трохи більше.

— І що я ж мушу ще знати?

Арія пожвавилась і тут-таки заходилася розповідати про тонкощі спілкування з ельфами, знаючи, що їх чутиме також Сапфіра. Спочатку вона пояснила, що при зустрічі ельфи, як правило, торкаються губ вказівним і середнім пальцями, що означає «ми не брехатимемо одне одному». За цим лунає фраза: «Атра естерні оно тхелдуін», на яку відповідають: «Атра ду еваринія оно варда».

— Якщо ж треба виказати особливу пошану, — додала ельфійка, — тоді кажуть: «Атра моранр ліфа унін хджарта онр», що означає: «Нехай світло живе у твоєму серці». Ці рядки запозичені з драконового благословення, коли з цими істотами укладали мир. Отже, там було так:

Або: «Нехай твої справи будуть успішними, нехай світло живе у твоєму серці, нехай оберігають тебе зірки».

— А як дізнатися про те, хто має говорити першим? — спитав спантеличений Ерагон.

— Якщо ти вітаєш когось вищого від тебе за статусом або прагнеш похвалити підлеглого, тоді першим говориш ти. Але якщо ти не певен свого положення, тоді дозволь висловитися своєму співрозмовникові. Якщо ж він мовчить, то починай перший. Ось таке-от правило.

— Це й мене стосується? — озвалася Сапфіра.

Арія підхопила із землі сухий листок і розтерла його між пальцями. Табір за її спиною вже розчинився в темряві, оскільки гноми засипали багаття, щоб зберегти жар до ранку.

— Ти дракон, — мовила ельфійка, — тому вище за тебе нікого не існує. Навіть королева не владна над тобою. Тож можеш робити й говорити все що захочеш. Ми не вимагаємо, щоб дракони дотримувалися наших правил.

Потім вона показала Ерагонові, як правильно вітатися жестом руки при зустрічі з королевою, щоб засвідчити їй свою повагу та відданість.

— Це зв'язує мене так само, як клятва Насуаді? — спитав юнак.

— Ні, — пояснила Арія. — Це лише прояв уваги.

Ерагон намагався запам'ятати все, про що розповідала йому ельфійка. Наприклад, те, що привітання розподіляються на такі, які призначені для чоловіків та жінок, дорослих та дітей, хлопчаків та дівчат, що вони різні, коли ти звертаєшся до ельфів, різних за рангом і авторитетом. Це був виснажливий реєстр манер, але Ерагон спробував його запам'ятати.

Коли він, урешті-решт, вислухав розповідь про все, що від нього вимагатиметься в Елесмері, Арія встала й обтрусила руки.

— Якщо нічого не забудеш, — сказала вона на прощання, — тоді все буде гаразд.

— Зачекай, — гукнув їй Ерагон, простягши руку, щоб зупинити ельфійку, але різко відсахнувся, й ельфійка не помітила його зухвальства. Вона лише запитально глянула на хлопця, і в нього знову все обірвалося всередині. — Як ти, Аріє? — знічено спитав Ерагон. — Ти виглядаєш якоюсь розгубленою відтоді, як ми залишили Хедарт.