Теплі історії до шоколаду - Гербіш Надійка. Страница 19

У їхній малесенькій квартирі була лише спальня й кухня, тож навіть якщо б Аді зараз не хотілося нестерпно шоколаду й чаю, інших варіантів для сховку від безсонної нудьги в неї не було. Жінка тихо прикрила за собою двері й налила води в чайник. Гарячий напій міг позбавити її сну на всю ніч або принаймні будити дуже часто. Але хто думає про такі дрібниці, коли звечора дивом залишився ще добрий шматок бельгійського шоколаду й поруч немає нікого, з ким треба просто зараз ним ділитися?

Ада насипала в своє велике горня фруктової суміші, залила її окропом і накрила покришкою — хай собі набирає смаку й кольору. Поламала шоколад на дрібні шматочки й витягла з шухляди свій записник і ручку. Через брак місця в квартирі тут у комодах і шухлядах зберігалося не лише кухонне начиння, крупи, мука, чаї, кави, прянощі, рушники й серветки. Де-не-де траплялися ще зошити, книжки (і не лише з рецептами смачних страв), коробки зі свічками, кольорові олівці, ручки й музичні диски. На стінах висіли фотографії, малюнки, цитати з улюблених книжок й використані квитки зі щасливих поїздок. Ця кухня панічно боялася жиру — але жінка на ній і так ніколи не смажила, бо в Костика були проблеми зі шлунком, і вона годувала його легкими й корисними стравами. І шоколадом особливо не ділилася. Правда, зовсім-зовсім заборонити чоловікові його їсти не змогла — вважала, що то було б занадто жорстоко.

Чай запарився, шоколад приємно танув у роті, Ада нишком гортала сторінки записника й думала про все, що трапилося вчора — і останнім часом узагалі. Надворі була чарівна рання осінь — з хрустким повітрям, яскравими парасольками, вранішніми туманами, какао в термокружці дорогою на роботу, капюшонами й барвистими шарфиками, шурхотливим листям, яблучною шарлоткою, цинамоновою кавою і чаєм з лимоном, каштанами в кишенях, черевиками, плетеними мітенками і товстими шкарпетками, картатими пледами й сорочками, аромалампою з грейпфрутовою олійкою та дівчачими книжками. Але неправильного в цій осені було так багато, і так багато в ній було приводів для смутку.

Бабуся Ніна з сусіднього під’їзду поховала чоловіка в останній день літа й тепер безперестанку плакала; Адина улюблена студентка Ліза після якихось особистих негараздів занурилася в безпросвітну депресію й почала прогулювати пари; у близької подружки, Людочки, сильно захворіла мама, й вона ледь давала собі раду, доглядаючи за нею та малим синочком; інша, Олеся, дізналася, що вагітна третьою дитиною, але в них і досі не було жодних шансів переїхати з тісної кімнати в батьківській квартирі в окреме житло; а ще одна, Інна, розчарувалася в роботі, проте ніяк не могла знайти собі нічого цікавішого; справи на Костиковій фірмі теж ішли не надто добре; а лікарка сьогодні сповістила Андріану, що тій доведеться пройти курс лікування — бо недуга, яка зараз ніяк не турбувала, через декілька років могла перетворитися на справжню загрозу, тож розібратися з нею потрібно було якомога швидше. Сусід дідо Олесь страшенно переймався тим, що його внук до нього навідувався усе рідше, а поштарка на їхній вулиці постійно забувала приносити пошту — вчасно або взагалі. Словом, неприємностей вистачало, але в Андріани був твердий намір не дати цій осені перетворитися на суцільний смуток і змусити повірити у безвихідь. Тож вона «розігріла» ручку, намалювавши усміхнене сонце в кутку сторінки, й почала писати:

Перші пункти плану написалися легко й натхненно:

• Завести собі товстого зошита, щоби записувати не_притягнуту_за_вуха_радість щодня. Якісь дрібниці, що викликали щиру усмішку. Ніколи не писати для кількості — лише головне і справжнє. І не пропускати жодного дня! Бо ж навіть тоді, коли здається, що Всесвіт розвалився, трапляється хоч одна маленька приємність. І — так! — подарувати такі ж зошити Людочці, Інні й Олесі.

• Частіше тішити себе водними процедурами. Хоча зараз і немає змоги ходити в басейн чи аквапарк, але ж не можна недооцінювати теплий душ. Він так добре змиває хвилювання, ніжить тіло і «прочищає» розум — всі ж знають, як легко й приємно думати під струменем теплої води!

• Як це не банально, перебування на свіжому повітрі таки надзвичайно корисне й надихаюче, адже не лише зміцнює здоров’я, а й прекрасно покращує настрій! Не шукати «відмазок», не боятися застудитися чи зіпсувати зовнішній вигляд, макіяж чи маску педагогічної порядності! Бавитися жовтим листям, а тоді й снігом, сміятися, поки не розболяться щоки, і дихати-дихати!

• До речі, про дихання. Давно пора навчитися дихати, зосереджуючись на процесі. «Дихай „усерйоз!“» — хто це написав, не пам’ятаю, втім, слова дуже влучні. Щодня знаходити хвильку, щоби не думати ні про що, насолоджуючись лише цим дивом — можливістю дихати.

• Смачні гарячі напої — це та розкіш, від якої не варто відмовлятися ніколи. Бо час, витрачений на стояння над туркою чи заварничком, а тоді й на смакування, піде на користь — розвантажить очі й мізки. І просто дасть можливість ЖИТИ, не поспішаючи.

• Читати багато натхненних і мотивуючих книжок, після яких хочеться жити. Щодня знаходити час хоча б для клаптика доброї прози чи поезії — але аж ніяк не обмежуватися робочим списком! А ще ж є блоґи, листи, листівки, коментарі, записи в щоденнику, смс-ки. У Святому Письмі сказано, що «досвід приносить надію». Хороший досвід — власний чи інших людей — завжди вселяє сподівання на краще.

• Сміятися багато! Надмірна серйозність до лиця лише переконаним Викрадачам Казок. «Від усмішки стане всім світліш…», чесно-чесно!

• Обіймати міцно! І неодмінно часто. Це так надихає і додає сил та впевненості.

• Слухати лише гарну музику! Якомога більше.

• Проводити час із рідними. Мабуть, лише в сім’ї можна знайти таку наснагу й підтримку, таку безумовну любов, яку більше ніде не зустрінеш. А якщо зараз хтось із родичів не обдаровує особливим теплом — завжди ж можна почати обдаровувати їх! Бо доброта й увага, як відомо, повертаються, наче бумеранг. У найпотрібніший для цього час.

Андріана з полегкістю видихнула, закрила записника, поклала його в шухляду, помила горня й прополоскала зуби, а тоді тихо, навшпиньках, пробралася назад у спальню й пірнула під теплу ковдру, обіймати чоловіка, насолоджуватися його теплом і тішитися часом, проведеним поруч із ним. А завтра вона набере свій перелік «намистин» на комп’ютері й розішле його своїм дівчатам поштою — як жменю осіннього натхнення.

Розділ 2

Андріана з широкою усмішкою на обличчі перечитувала вечірню пошту, накинувши на себе Костикову картату сорочку, яка на ній виглядала симпатичною широкою сукенкою, і зручно підібгавши ноги. Чоловік намагався відшукати добротні дошки для книжкових полиць, котрі він сам збирався майструвати, перелопачуючи гору сайтів і щось безперестанку коментуючи.