І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович. Страница 12

Генріх швидким поглядом окинув кімнату Шульца і ледве стримався від посмішки, згадавши розповідь Кубіса про те, як денщик Шульца, бажаючи створити затишок у кімнаті свого офіцера, притяг відкілясь два шкіряних крісла, і майор відразу ж зрізав з них шкіру і сховав у свій великий, схожий на скриню, чемодан.

А зробити кімнату затишнішою не завадило б. Надто вже в ній голо і непривітно. Вузьке ліжко, закрите звичайною солдатською ковдрою, стіл, чотири стільці. Ага, ще оцей горезвісний чемодан! Дійсно, справжня скриня! Навіть залізом оббитий. Цікаво б у нього заглянути… мабуть, там і офіцерська ковдра лежить, акуратно складена на самому дні І як це залишив Шульц на стіні фотоапарат? Певно, витяг його, щоб похвалитися перед гостями. Майор явно чекав ще на когось, крім Генріха, інакше чого б він поставив на стіл дві пляшки коньяку і аж чотири чарки.

— Має бути ще хтось? — кивнув головою на стіл Генріх.

— Я примусив Кокенмюллера віддати мені старий програш — довелося запросити і його. Але десять хвилин тому він повідомив, що оберст його кудись послав. Кубіс, що мав бути, теж зайнятий. Отже, нам доведеться посидіти вдвох. Ви не заперечуєте?

— Буду радий провести вечір з вами.

А втім, приємного цей вечір обіцяв мало — і господар, і гість явно підшукували теми для розмов, а коло їх було дуже обмежене: інтереси Шульца далі подій штабного життя не сягали. Лише коли мова зайшла про оберста Бертгольда, майор трохи пожвавішав. Вихваляючи великий службовий досвід оберста і його особисті якості, Шульц з прикрістю відзначив, що останній час помічає якесь холодне і навіть недоброзичливе ставлення до себе з боку Бертгольда.

— І чим же ви це пояснюєте? — запитав Генріх, пильно дивлячись Шульцу у вічі.

Майор відвів свій погляд, але потім пересилив себе і теж глянув Генріхові просто в очі.

— Признатися, я пояснюю собі це деяким впливом з вашого боку.

— Але згодьтеся ж, гер майор, що у мене нема жодного приводу вороже до вас ставитись і якось впливати на оберста!

— Можливо, якісь плітки чи неправильно передані мої слова… — почав було Шульц.

— Але ж ми з вами офіцери, а не куховарки, щоб прислухатися до пліток! Щодо себе, то мушу попередити: справжньої образи, що зачепить мою честь, я не пробачу ніколи й нікому, але зважати на плітки… це нижче моєї гідності.

— Тоді вип'ємо за те, щоб між нами ніколи не виникало жодних непорозумінь! Бароне, та що ж це ви лише пригубляєте!

— Я ніколи не п'ю більше однієї-двох чарок. І оскільки це вже друга, то дозвольте мені розтягти приємність надовше.

— Похвально для молодої людини! А ось нам, старикам, доводиться себе підстьобувати, щоб упоратися з силою роботи, яка лягла усім нам на плечі.

— Але, я бачу, у вас є час і для відпочинку, гер майор. — Генріх вказав очима на фотоапарат, який висів над ліжком.

— Фотографією я захопився ще з дитинства, а тепер така нагода поповнити свій альбом. Стільки місць, по яких проходив! Стільки подій, в яких брав участь! Розгорнеш під старість і побачиш не те, що весь свій шлях, а кожен крок на цьому шляху.

Майор вже добре підпив, і його завжди каламутні очі тепер блищали, довге жовте обличчя почервоніло.

— Цікаво було б поглянути на ваш альбом, якщо, звісно, він не надто інтимного характеру. — Генріх лукаво примружився.

— Що ви, що ви, — переполошився Шульц, — я людина сімейна. Все абсолютно пристойно.

Майор Шульц схилився над своїм чемоданом, поворожив біля його замка і за хвилину поклав на стіл перед Генріхом великого альбома.

Альбом справді був багатий. Фото зроблені в Бельгії, Норвегії, Чехословаччині, Франції, Польщі… Можна було простежити весь шлях, який пройшла частина, що в ній раніш служив майор Шульц. А ось і великий розділ «Росія». Генріх почав гортати сторінки повільніше. Зруйновані міста і села. Голодні, виснажені люди за колючим дротом. Шибениця і на ній зовсім голе тіло повішеної людини. Ще шибениця — зашморг висить над головою якогось юнака, майже хлоп'яти. Всі ці знімки правлять, звичайно, лише за фон — на передньому плані офіцери, часто сам Шульц. Мабуть, хтось допомагав йому знімати. А ось Шульц стоїть сам, на повний зріст. Набундючене обличчя самозадоволено посміхається, одну ногу він поставив на тіло забитого. Видно, як виблискує проти сонця добре начищений чобіт.

— Красномовний знімок! — кинув Генріх, пильно вдивляючись у фото.

— Я б сказав — символічний! — поправив його майор.

— Його треба зберегти як документ.

— Як документ великої доби! — з пафосом додав майор.

Генріх гортає альбом далі, не підводячи погляду, немов боїться, що він його зрадить.

— А це мій останній знімок, — зупинив його руку майор, вказуючи на позначену в куточку фотокартки дату.

На фото генерал-майор Данієль у своєму службовому кабінеті. Він стоїть біля письмового стола, тримаючи в руках якийсь папірець. За фон править стіна, завішана великою картою. Лінії на карті невиразні, але жирно позначені стрілки видно добре. Генріху не важко було пізнати, що це карта з планом операції «Залізний кулак».

— Чудесна робота, майоре! Ви можете змагатись з найкращими професіоналами-фотографами. Даю слово честі, що я радий був би мати від вас таке фото на спомин про сьогоднішній день.

Задоволена посмішка засяяла на обличчі Шульца.

— Вибирайте перше-ліпше, де є два однакових знімки.

— Тоді, якщо ви не заперечуєте, я виберу ваш останній. Мені б приємно було мати фото генерала Данієля в себе на столі.

— О, будь ласка! Цих фото у мене два. Я збирався одне з них презентувати генералові, але тепер, після цієї невдачі з «Зеленою прогулянкою»…

Майор витяг з альбома фото і простягнув його Генріху.

— Ні, так не приймаю, — відсторонив його руку Гольдрінг, — подарунок годиться надписати.

— Якщо справа за цим…

Шульц взяв ручку і розмашисто написав на звороті фото: «Лейтенантові фон Гольдрінгу від майора Шульца».

— Дякую! Дуже дякую! — Генріх сховав фотографію за борт мундира.

— Так, я згоден з вами, — генералові Данієлю сьогодні не до подарунків, — зітхнувши, промовив Генріх. — Друга операція підряд завалюється!

— Ви маєте на увазі і першу — «Залізний кулак»?

— Так. А тепер «Зелена прогулянка»…

— А чим це, на вашу думку, пояснити, гер лейтенант? — пильно вдивляючись в обличчя Генріха, запитав Шульц.

Генріх схрестив свій погляд з поглядом майора.

— Я розвідник з дитинства, і хоч молодший за всіх офіцерів розвідки корпусу, але мене ніхто не зіб'є з думки, що в нашому штабі діє чудесно замаскований шпигун!

Шульц відкинувся на спинку стільця, ніздрі його великого носа здригнулися, немов відчувши здобич, а очі примружилися так, що видно було лише вузькі прорізи їх.

— Ви гадаєте? — хрипким голосом перепитав він Генріха.

— Певен, навіть більше — твердо переконаний… Але ми, майоре, збиралися сьогодні розважатись, а перевели розмову на таке болюче і дуже неприємне для нас, двох штабних офіцерів, питання.

— Це правда! — погодився Шульц. — Давайте й справді поговоримо про щось інше.

— Скажіть, будь ласка, гер майор, як же ви зберігаєте таку силу негативів? — спитав зацікавлено Генріх.

— Негативи я спалюю. Коли є вже фото, як от те, що я вам подарував, нема потреби возити за собою зайвий вантаж… Але чому це вас так зацікавило?

— Трапляються ж випадки, коли якусь стару фотографію доводиться дублювати. От і здалися б тоді негативи.

— Досі не виникало такої потреби, — знизав плечима майор.

— Ну, а припустімо, якоюсь вашою фотографією зацікавиться гестапо? Що ж тоді? Доведеться видирати фото з цього альбома, і у вас не лишиться копії.

Очі Шульца округлилися, в них майнула неприхована тривога.

— З яких причин гестапо стане цікавитися моїми фотографіями?

Генріх раптом зігнав з обличчя посмішку. Очі його дивилися на майора холодно і вороже.

— А не всі такі довірливі простачки, як ви гадаєте!

— Я вас не розумію. Поясніть, що все це означає! — голос майора зривався від обурення. — До вашого відома, бароне, я не потерплю образи, а ваші натяки звучать саме як образа. Не забувайте, лейтенанте, що я старший за вас чином і вже мало не десять років на цій роботі.