І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович. Страница 48

Генріх скрикує від гострого болю в плечі і прокидається. Дві постаті, в головах і ногах ліжка, відразу схоплюються з стільців. Що це — Курт і Моніка? Чому вони тут? І чому так нестерпно болить голова?

— Гер обер-лейтенант, лікар наказав, щоб ви лежали спокійно!

Курт нахиляється і поправляє подушку під головою Генріха. Моніка нічого не каже. Вона мовчки викручує над тазом з водою білу серветку і прикладає її Генріху до лоба. Хвилину він лежить, заплющивши очі, і намагається пригадати, що сталося. Дійсність все ще плутається в голові з баченим уві сні. І раптом страшна думка, що він марив уголос, повертає Генріха до повної свідомості.

— Мене душили якісь кошмари… Мабуть, я кричав і говорив уві сні? — запитує він недбалим тоном, а сам з острахом чекає на відповідь.

— Ні, гер обер-лейтенант, ви лише стогнали, увесь час стогнали… Ми з мадемуазель Монікою вже знову хотіли посилати по лікаря.

Лише тепер Генріх помічає, що і у Моніки, і в Курта очі червоні від безсонної ночі.

— Я завдав вам стільки клопоту, мадемуазель Моніка, і тобі, Курт! — розчулено каже Генріх і хоче підвестися.

— Ні, ні. лежіть! — скрикує Моніка стривожено і нахиляється до Генріха, щоб змінити компрес…

Миле, таке знайоме обличчя! Воно ніби випромінює з себе лагідну ніжність матері, сестри, коханої… І руки її теж випромінюють ніжність. Як обережно вони торкаються його чола. Отак притиснутися щокою до прохолодної долоні і заснути. Заплющити очі і спати. Спати довго, бо йому потрібно так багато сил!

Протягом дня Міллер приходив до Гольдрінга двічі. Але поговорити з обер-лейтенантом йому так і не довелося. Начальник служби СД зробив усе можливе, щоб встановити обставини нападу на обер-лейтенанта, бо сам пильно обстежив те місце, де було знайдено непритомного Генріха. Під одним з кущів він знайшов з десяток гільз від німецького автомата. Отже, в Гольдрінга, можливо, стріляли з тієї зброї, яку той-таки Гольдрінг їздив здобувати в Бонвіль!

Цей напад на поїзд із зброєю — ось де треба шукати ключа до всіх останніх подій! А саме тут уся служба СД тупцюється на місці. Навіть точної картини нападу на поїзд досі не пощастило встановити. Свідчення солдатів, які були в охороні, дуже неповні, а часто просто суперечливі. Найкраще про все, звісно, міг би розповісти обер-лейтенант Фельднер, що супроводжував ешелон. Але він ще досі в тяжкому стані, і лікарі до нього не пускають. Дуже хотілося б порадитися з Гольдрінгом і поділитися своїми планами. Після нападу на поїзд з Берліна прийшли вказівки посилити боротьбу з макі, а коли там дізналися і про наскок на тунель, йому суворо наказали щодня рапортувати про заходи, вжиті для придушення партизанського руху.

Настав час, коли він може і повинен продемонструвати свої здібності і довести вищому начальству, що він достойний працювати в значно більшому масштабі, ніж ділянка дивізії! Саме в цьому йому стане в пригоді Гольдрінг. Адже досить йому в двох-трьох листах до генерала Бертгольда згадати про активність і ініціативність місцевого начальника служби СД, і Міллеру забезпечене підвищення в чині. Особливо, якщо він викриє тих, хто вчинив замах на Гольдрінга. О, тоді Бертгольд, безумовно, зробить для нього все, що зможе! Отже, треба неодмінно знайти винуватців нападу на барона… А коли не пощастить напасти на їх слід? Ну що ж, тоді є інший вихід — заарештувати кількох селян, обвинувативши їх у зв'язку з макі, добре натиснути… і зізнання про замах на Гольдрінга в кишені! Але це справа наступного дня, а зараз треба неодмінно якнайшвидше побачитися з бароном.

Генріх сьогодні вперше піднявся з ліжка, і в нього знову розболілася голова, в очах темніло. Візит Міллера приходився зовсім невчасно. Але далі ухилятися від розмови з ним було б необережно. Тим більше, що зараз, як ніколи, треба було бути в курсі всіх справ. Повідомлення німецького командування говорять про відчайдушні атаки ударної групи Манштейна, що силкується за всяку ціну прорвати кільце, яке оточило армію Паулюса. Радянське радіо сповіщає про перехід у наступ радянських військ і на інших фронтах. Події розвиваються з усе наростаючою швидкістю, і відлежуватися в такі часи просто не можна!

Міллер увійшов до номера Генріха радісно збуджений і сяючий.

— Генріх, дорогий мій… ви дозволите так себе називати? Я буквально з ніг збився, щоб знайти тих, хто стріляв у вас. І знайду, обов'язково знайду! Десять, двадцять чоловік заарештую, сам буду допитувати, а знайду. У мене і мертвий заговорить! — гаряче тиснув руку Генріха Міллер.

— О, я глибоко переконаний, що не завдам вам таких турбот, гер Міллер.

— Міллер? Ви мене ображаєте! Мене звуть Ганс, і коли ви вже погодились, щоб я вас без церемоній називав просто Генріхом…

— Ви зробите мені честь… Ганс! Так от, вам не треба нікого заарештовувати і нікого допитувати, бо я бачив, хто стріляв у мене! І я гадаю, що разом з вами ми знайдемо і цього макі, і тих, хто пустив під укіс поїзд. Останнє я вважаю справою своєї честі і був би дуже радий, коли б ви дозволили мені допомогти вам у розшуках!

— Саме з цією пропозицією я й хотів звернутися до вас, Генріх. І одночасно розповісти вам про свої плани і заходи, яких я вжив. По-перше, це перевірка кожного, хто їде до Бонвіля чи повертається з цього місця сюди!

— Але для чого це?

— Бонвіль — центр руху макі. Ясна річ, що саме звідти попередили про ешелон із зброєю. Можливо, існують якісь постійні зв'язки між партизанами, які діють у нашому районі, і Бонвілем. Ми ці зв'язки повинні викрити.

— Що ж, скидається на те, що ви маєте рацію. Тільки давайте про це поговоримо пізніше, бо голова мало не розвалюється від болю!

Генріх сподівався, що Міллер зрозумів його натяк і піде, але той просидів ще добру годину і смертельно набрид Генріху.

Ранком другого дня Генріх, незважаючи на протести Моніки і Курта, пішов до штабу. В кабінеті Лютца важко було протовпитись — тут зібралися не тільки колеги Генріха по штабу, а й офіцери, що командували підрозділами дивізії у найвіддаленіших пунктах. Багатьох з них Генріх бачив уперше.

— Генерал просить усіх зайти до нього! — запросив Лютц присутніх.

Офіцери один за одним почали входити до кабінету Еверса. Останніми зайшли Гольдрінг і Лютц. Побачивши свого офіцера для доручень, Еверс привітно вклонився Генріху, не припиняючи розмови з начальником штабу Кунстом, Міллером і офіцером СС з погонами оберст-лейтенанта.

— Гершафтен! — звернувся Еверс, коли всі сіли. — Нам доручено виконати надзвичайної ваги завдання: вчора о шостій годині вечора було виявлено, що з засекреченого заводу втік дуже небезпечний злочинець, француз за національністю, Поль Шеньє. За яких обставин сталася втеча, хто допомагав злочинцеві, — встановити не пощастило. В телеграмі з Сан-Мішеля, одержаній годину тому, є цікава подробиця: в одному з вагонів поїзда, що віз продукцію названого заводу, виявлено пропиляний у підлозі отвір і порожній поламаний ящик. Зважте, що злочинець втік з засекреченого заводу, про який не знають і не повинні знати вороги фатерланду. Спіймати його живим чи мертвим — наше важливе завдання.

Генерал спинився, окинув всіх присутніх суворим поглядом, ніби хотів підкреслити важливість сказаного, і продовжував уже в сугубо діловому тоні:

— Кожен підрозділ дивізії одержить у начальника штабу оберста Кунста точно визначену дільницю, яку протягом одного дня треба якнайпильніше обстежити. — будинок за будинком, садок за садком. Щоб не лишилося ступня землі, який би не було оглянуто! Частина оберст-лейтенанта Кайзнера — він присутній на нашій нараді, — Еверс уклонився в бік офіцера-есесівця, — вже сьогодні вночі закрила всі гірські стежки, переходи і перевали. Отже, втекти в гори, до макі, злочинець не зможе. Він чекатиме для цього слушного часу десь у нашому районі. Кожен командир загону.