Тінь попередника - Ешкилев Владимир. Страница 44

— Чому вона не допустила нас до накопичувача? — запитання Маркова залишилося без відповіді. Сержант Чандрасекар саме дістався гребеня кам'яного валу. За гребенем, на дні висохлого русла, лежав найбільший фрагмент збитого укава, схожий на великого мертвого грифа.

— Ви розумієтеся на укавах, детективе? — сержант простягнув руку й допоміг тіронійцеві подолати останні метри підйому. — Здається, цей робот земного виробництва.

— На самій Землі їх не виготовляють, сержанте, — Марков відкрив шлюзи своєї ерудиції, навіть не віддихавшись. — А на заводах Місяця тактичні укави виготовляють дві компанії: «Туполєв-Тар» і «Дженерал Айрон Воркс». Друга, якщо я не помиляюся, належить марсіанському військово-промисловому картелю. Збройним баронам з Дому Каоро.

— Вичерпна відповідь. Здається, це виріб «Айрон Воркс». Спустимося, подивимося.

— Мій комбінезон реєструє підвищений радіаційний фон.

— Мій також. Але його рівень далекий від небезпечного. Ймовірно, на укаві пошкоджено оболонку батареї.

— Ви не відповіли на моє запитання, омадо.

— На яке запитання, детективе?

— Чому лейтенант Шайнар не допустила нас до «скриньки»?

— Вона командир групи, їй видніше. Тим більше, що радник Гело підтвердив її наказ. Ви ж самі чули.

— Чув, чув… А ви добре її знаєте?

— Ні, вона з нових. Її прислала контора адмірала Яна.

— Так я і думав.

— Ви звідкись її знаєте? Працювали з нею?

— Я працював проти її хазяїв.

— Проти управління «А»? — здивувався сержант.

— Ні. Тоді її хазяями були директори компанії «Еттлі Касмік». Цю дівчинку створили як елемент таємної програми їх власної служби безпеки. Вони тоді боролися з промисловими шпигунами і створювали багаторівневий комплекс захисту дослідницьких лабораторій компанії. Клони-телепати були частиною комплексу. Тоді її звали Шерма Дейман. Власне, і сама та система захисту називалася «Дейман». Дівчинка дуже талановита і красива, зробила блискучу кар'єру, стала популярною серед молодої еліти Альфи. Навіть вийшла заміж за одного з директорів «Касмік». А згодом її запідозрили у подвійній грі. Вона контактувала з піфійськими резидентами. Контакт виявили Джи Тау і продали цю інформацію Раді колонії. Очевидно, наша красуня була не лише талановитою, а й самовпевненою дівчинкою. Коли директорат корпорації подолав спротив її чоловіка і прийняв рішення про початок внутрішнього розслідуванім, Шерма якимось дивом зникла з Альфи.

Чандрасекар слухав Маркова, оглядаючи те, що залишилось від укаву. Він заглянув до тріщини в його корпусі й зняв захисну мембрану з блоку управління.

— Розпізнавальне маркування знищене… — констатував сержант. — Так… А для чого ви все це мені розповідаєте, детективе?

— Тому що, омадо, ви також не простий технік і не сержант. На цьому маскараді ви один із його лялькарів.

— На маскараді є лялькарі?

— Я ж образно.

— Якщо, детективе, ви маєте рацію, то нам треба бути насторожі. Хоча я не виключаю того, що управління «А» просто врятувало цінного телепата. Для своїх потреб. Адже контакти Шерми з Піфією, як я розумію, не були зафіксовані офіційно?

— Були.

— І цю інформацію було доведено до керівництва служби?

— Так. Я особисто знаю аґента Джи Тау, який відправляв цю інфу до офісу Ґрідаса.

— До Ґрідаса? Ну тоді все під контролем. Чого ж ви так нервуєте, Марков? Ви ж не перший рік у спецслужбах, знаєте, як це буває. Звичайна історія подвійного чи навіть потрійного аґента, — Чандрасекар засунув руку до контейнера з керуючим блоком, набрав повну пригорщу жирного попелу, перебрав його грудки пальцями, розтер і струсив на камені. Вітер підібрав попіл і поніс його за гребінь, до жовтувато-сірих скель.

— Але чому саме ця Шайнар-Дейман керує нашою операцією? — запитав Марков. — Вона у вашій конторі має такий рівень довіри?

— Її прислав сюди сам Верховний координатор. Нашому управлінню вона відома як спеціальний аґент «Ліктор». Вона отримала повноваження, які є вищими за можливі з таким як у неї табельним званням. Згідно з табелем, вона лише прем'єр-лейтенант. Натомість радника Гело — підполковника і шефа тутешньої резидентури — фактично підпорядкували «Лікторові». Таке у нас буває надзвичайно рідко. На моїй пам'яті такого взагалі не було ніколи. Не знаю, як там у вашій конторі, Марков, а в нашій це означає, що вона користується особливою довірою верхів. Найвищих верхів.

— А даремно.

— Напевно, ви маєте рацію, детективе. Я починаю підозрювати, що маєте рацію на всі сто, — Чендрасекар відкрив ще один технічний люк укава й оглянув контактну панель його біомеханічної начинки. — Але я, Марков, не уповноважений ставити під сумнів розпорядження лорда Ґрідаса… Даний укав справді виготовлений «Айроном Ворксом». Модель трохи застаріла, ще довоєнна, але, як ми бачили, цілком боєздатна. Отже, була під регулярним наглядом техніків. Уся силова механіка у чудовому стані, ущільнення не пошкоджені, ізоляційні прокладки нещодавно міняли. Звісно, встановити, з якого курника вилетів цей півник, тепер буде важко. Мозковий блок повністю зруйновано.

— Ми лише гаємо тут час.

— Хтозна… — Чандрасекар підняв невеликий уламок крила. — Може, гаємо, а може, й не гаємо… Ви нічого не помічаєте, Марков?

— Помічаю? Я бачу цю бісову кідронійську пустелю, бачу збитий дрон, чи укав, чи як ви там його ще називаєте.

— Ви впевнені, що його збили?

— Тобто?

— Його ніхто не збивав. Він самознищився, детективе. Вистрелив магнітором і самознищився. Я не знаходжу жодних ознак, які б підтверджували те, що його збили. Жоднісінької ознаки. А я свого часу надивився збитої техніки, на десяток експертів стане. І ще таке питання: якою ж це зброєю звичайний кіборґ-термінатор Джи Тау може збити укава. Та ще й з відстані двадцяти трьох кілометрів?

— Вам видніше. Але я пам'ятаю, як люди Некіча казали, що укав збили кіборґи. Ця капрал…

— Ось-ось… Люди Некіча, та й сам цей Некіч, з'явилися на Кідронії разом із аґентом «Ліктором».

— …?

— Отож-бо.

— Тоді потрібно негайно повертатися до «скриньки».

Чандрасекар присів на великий плаский камінь. Відблиски рудого світла заважали побачити його обличчя під захисною мембраною шолома.

— Там, швидше за все, вже нікого немає, — сказав він. — А в накопичувачі, відповідно, більше немає даних з «Уриїлу». Нас взули по повній програмі.

— А Вольск?

— Я думаю, вони забрали його з собою. Він їм нащось потрібний.

— А ми не потрібні?

— Треба віддати їм належне, Марков. Вони могли вбити нас будь-якої миті, але розіграли спектакль з атакою і вивели нас із гри. Подякуйте.

— Кому дякувати? Ґ'ормітам?

— Не знаю. Може, ящерам, а може, Матерям Піфії… Чи ще комусь, про кого ми не знаємо. Адже ми мало знаємо про далекий космос.

— Але ж ця атака…

— Так, звісно, ця атака. Вони пробили захист «скриньки» магнітором. Дуже ефективне рішення. Без такої атаки «скринька» могла ще довго чинити опір кіборґам… До речі, для прояснення ситуації: мій комунікатор уже три хвилини викликає по черзі Шайнар, Вольска і Некіча. Відмова, відмова, відмова. Вони скинули маски.

— І змилися.

— Ага. Саме так: змилися. Шкода Вольска. Непоганий хлопець.

— Непоганий.

— Може, й виживе.

— А ви даремно, сержанте, зв'язуєтеся з ними напряму, без фільтрів. Через комунікатор можна вбити. Акустичним пострілом, наприклад.

— Я ж вам кажу, детективе: якби вони хотіли нас вбити, то ми б з вами зараз лежали поряд із накопичувачем. Точніше, лежали б уже не ми, а…

— У принципі, сержанте, чи яке там ваше справжнє звання, це не наша з вами помилка. Я вам так скажу: якщо сам великий Ґрідас, незважаючи на інфу, яка була в його розпорядженні, довірився цій клонці…

— Довірився, не довірився… Це все наші з вами теоретичні міркування, детективе. Такі як Ґрідас ніколи не помиляються, навіть якщо вони дуже помиляються. Вони ж народилися непогрішними. Так уже в Імперії повелося, і цей черговий облом нічого не змінить у нашій системі, Марков. Ні-чо-го. Високородні лорди й адмірали звалять все це гівно на нас. На мене і на вас. І ви про це добре знаєте.