Слово після страти - Бойко Вадим Яковлевич. Страница 8

Вночі я довго не міг заснути. Поруч зі мною на дощатих нарах, де звичайно спав дядько Петро, нікого не було. Я заплющував очі і чув знайомий шепіт: «...смерть мені не страшна. Сил немає, здоров’я в мене підірване». Чому ж він приховав од мене, що готується до втечі? Може, вважав мене ненадійним напарником? Чи хотів уберегти від небезпеки? А може, це був акт відчаю?

Невдача Петра Кравчука і його мученицька смерть, нові строгості контролю, нагляду і перевірок, введені адміністрацією шахти, ускладнили виконання плану, який ми в цей час виношували із Стасиком. Разом із тим у мене міцніла впевненість, що після невдачі, яка спіткала Кравчука, після «науки» Кінь не сподівається ще відчайдушнішої спроби втечі.

Продумуючи різні варіанти втечі, намагаючись зважити всі «за» і «проти», я переконався, що успіх операції цілком залежатиме од Стасика, що йому, звичайно, значно легше було б утекти без мене, самому. Що ж, я заздалегідь примирився з цим. Я не повинен бути тягарем для Стасика і ускладнювати йому задумане. Хоч би як було важко розлучатися з таким вірним товаришем, та хай уже краще один із нас залишиться в неволі, ніж обидва.

Минув ще один день. Ми знову зустрілися на п’ятому горизонті, в «залі чекання»; скоса глянувши на похмурого Нагеля, Стасик змовницьки потис мені руку і пошепки сказав:

— Про справи потім, після зміни. Потерпи...

Мовчки дійшли до забою проходки, де після випалу громадилися величезні брили породи, перемішані з вугіллям. За першу половину зміни ми не обмовилися й словечком, а під час обідньої перерви, підсовуючи мені шматок сиру, Стасик вимовив лише чотири слова:

— Їж, малюк, набирайся сил.

Нарешті зміна закінчилася, і Нагель поквапився до ствола. Ми залишилися удвох і могли розмовляти без опаски. Однак Стасик не вірив тиші і безлюдності штреку. Ще недавно безпечний і байдужий до своєї власної долі, мій друг став зібраний і обережний.

Він зробив мені знак, і я пішов слідом за ним до нижнього штреку, затопленого водою. Тут починалися перекриті завалами, мертві лабіринти шахти. Присвітивши лампою, Стасик вибрав сухе місце, і ми присіли на м’який осип породи.

— Давай обміркуємо, Владеку, становище. Ти знаєш, що після невдалої втечі Кравчука режим для радянців на шахті став ще суворіший. Через це, перш ніж наважитися тікати, треба добре вивчити обстановку.

Стасик розповів, що він перед початком кожної зміни кілька хвилин проводив біля стенда з оголошеннями і наказами. Там у цей час завжди товпилися німецькі шахтарі, і в їх натовпі можна було почути різні новини. Найнеприємнішою для німців новиною був наказ про скасування вихідного дня. Цей наказ порушував давню традицію: досі хоч би як ускладнювалися справи на фронті, а свій вихідний добропорядні німці віддавали сім’ї і церкві. Та зараз шахта хронічно не виконувала план, а фронт вимагав мобілізації усіх резервів промисловості, зокрема вимагав вугілля.

— Німці подейкують,— розповідав Стасик,— нібито минулої ночі пан Гоппе виїхав до Берліна на виклик самого Гітлера. Як ти гадаєш, навіщо біснуватому психопату знадобилося це старе луб’я Гоппе? Я гадаю, що для нового балагана. Фоторепортери будуть, звичайно, напоготові, а фюрер обніме старого бевзя і виголосить при цьому чергову брехню, на зразок того, що він вирівнює лінію фронту і відводить свої війська на. заздалегідь підготовлені позиції, щоб потім напевне перемогти росіян.

Стасик озирнувся довкола і, ще ближче присунувшись до мене, палко заговорив:

— Та річ не в Гоппе. Я продумав план втечі. Він полягає ось у чому: мені доведеться обнишпорити місто й дістати для тебе пристойний одяг і взуття. Потрібен костюм, черевики, краватка, шкарпетки і навіть капелюх. Усе це я дістану, поступово перенесу в роздягальню і сховаю у своїй шухляді. Потім роздобуду для тебе аусвайс, такий, як у місцевих поляків. Ти знаєш, що всі в’язні з Радянського Союзу стрижені під машинку, а полякам дозволено носити чуби. Отже, є небезпека, що ти не зможеш пройти із душової в нашу роздягальню. Воно й відстань мізерна, усього якихось двадцять кроків, та саме тут веркшютці можуть помітити твою стрижену голову. Але я й це передбачив: дістану тобі перуку.

— Де ж ти її візьмеш? — здивувався я.

— Куплю в місцевому театрі за гроші, сигарети або масло. Німецьким акторам живеться зараз не дуже солодко. У них за продуктові картки можна купити все, що завгодно. А поки що давай зміряємо твою голову.

Він дістав із кишені тасьму і старанно зміряв мою голову.

— Ти сам потім переконаєшся, що цей нехитрий маскарад удасться нам якнайкраще. Жодному німцеві й на думку не спаде, що в’язні можуть додуматись до такої хитрості. Вони впевнені, що радянці тільки й здатні кидатися на колючий дріт та на конвейєрну стрічку шахтної галереї.

Стасиків план здався мені надто фантастичним, було в ньому щось бутафорне, і я відверто сказав про це другові.

— Май на увазі, — заспокоїв мене Стасик,— часто буває так: чим більше риску, тим певніша удача. Певна річ, я не гарантую успіх. Можуть трапитися непередбачені обставини, і все лопне, як мильна булька.

Втеча завжди пов’язана з несподіваними перешкодами й риском.

— Я готовий на будь-який риск.

Він задумався на якусь мить, а потім сказав:

Мене непокоїть, щоб начальство в зв’язку із спробою втечі Кравчука не змінило порядку виїзду з шахти. Той же Гоппе може зобов’язати штейгерів підійматися на поверхню разом із підлеглими їм в’язнями, щоб прямо біля кліті передавати їх конвою.

— Навряд чи вони підуть на таке. Адже тоді штейгерам у кожну зміну доведеться додатково витрачати на це годину або й дві. А в німців час на вагу золота. Це вже традиція, яка складалася віками, а ламати традиції не гак просто та й причин на це особливих немає.

Але ж поламали традицію щодо вихідного дня, скасували ж вихідний,— резонно зауважив Стасик.

Так то ж було зроблено з наказу самого Гітлера, щоб збільшити видобуток вугілля.

— Справді,— погодився зі мною Стасик й одразу ж повеселішав.— Встановленого порядку адміністрація шахти міняти не стане через одну, до того ж невдалу, спробу втекти. Наступного тижня ми працюватимемо в другу зміну, вечір — найкращий час для втечі. За ніч ми пройдемо далеко.

На цьому розмова припинилася, і ми пішли до ствола.

4

Серед в’язнів нашого барака хтось пустив чутку, що Кравчук живий. Усе населення барака стрепенулося, розгорілися суперечки. Треба сказати, що адміністрація шахти та й сам Фаст через свою агентуру із числа в’язнів, які продавалися за пайку хліба чи зайву порцію баланди, постійно поширювали брехливі чутки з метою хоч трохи заспокоїти доведених до відчаю людей. Вони розуміли, що людина, яка втратила надію і впала у відчай, здатна на будь-який безрозсудний вчинок. Та й працівник із такої людини нікудишній, а Гоппе і його лакузи із шкіри вилузувалися, намагаючись збільшити вуглевидобуток.

Більшість мешканців барака зійшлися на тому, що це чергова «параша», пущена в хід начальством з метою заспокоїти в’язнів, збудоражених розправою над Кравчуком. Насправді ж нічого певного про долю Кравчука ніхто з пас не знав: після тортур його потягли в підземний бункер, що був поряд із караульним приміщенням.

Із сотень людей, зігнаних у ці бараки, мабуть, тільки я дещо знав про в’язня номер 1723. Правда, Кравчук неохоче і стримано розповідав про себе, і все-таки я дізнався, що до війни він учителював у Житомирі, що в цьому місті жили його дружина й двоє дітей. В армії він був командиром піхотного взводу і в полон потрапив десь у районі Коростишева, захищаючи до останнього патрона відведений для оборони рубіж.

Його несподіване рішення тікати було для мене загадкою. Адже він і сам казав, що втекти звідси — справа безнадійна. Виходить, впавши у відчай, він свідомо пішов на самогубство?..

Сьогодні в таборі було порівняно спокійно: чергував старий і ледачий шуцман Пфарц. Опасистий, брезклий, він хворів на астму. Пфарц не згірше за інших шуцманів умів орудувати палицею» але, на відміну від своїх колег, вдавався до неї рідко й неохоче. Ми прозвали його Астматиком. Серед табірних наглядачів він вважався найменш небезпечним. Байдужий до всього на світі, Астматик важко й неквапливо швендяв по табору, а якщо поблизу не було Коня, вважав за краще сидіти десь у затишному куточку.