Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап. Страница 15

Добре!

Я все вам жужмом. А там уже хто більше чим цікавиться – хай вибирає…

……………………………….

Історія Криму дуже-дуже давня… Ще як Каїн Авеля вхекав за жертву Господню, так і тоді вже Крим був. Взагалі, як переказують тут старі люди, Крим постав у той самий день, як Господь створив «твердь та видиме небо»… Старенький, як бачите, є Крим.

Передісторична Кримова доля була така. (За точність не ручусь!)

Колись-колись-колись Крим, як відомо, звався Таврія. Це його найстарша назва. А постала вона від народу «таврів» (таври), найдавніших, що їх історія застукує на цім півострові, пожильців. Дехто дотримується тої думки, що до таврів у теперішнім Криму жили кіммерійці, що їх був оспівав Гомер ув «Одіссеї»… Жили ніби ці кіммерійці в Криму аж до VIII століття до Різдва Христового, а їх витіснили скити, що прийшли зі сходу.

Хто насправді був тоді, чи таври, чи кімерійці, чи обоє разом, – сказати напевно не можу, доки, може, на дозвіллі не поколупаюсь у горах – чи не знайдеться якого доказу. А так все ’дно ж не повірите.

Пережили вони, як і всяким порядним людям належиться, кам’яну добу, мідну добу й інші потрібні доби…

Історична доба в Криму починається тоді, коли біля його берегів з’являються греки-колоністи. Це наприкінці VIII ст. до Р. X. Двоє племен грецьких населили Крим: йоняни й доряни. Вони позасновували були такі-о міста, як Пантікапей (Керч), Гераклея (Сіноп), Херсонес і т. ін.

Це так звана греко-римська доба в Криму.

Довго вона тяглась. Аж до Різдва Христового. І кінчилась…

На її місце прийшла середньовічна доба. Готи її принесли в другій половині II століття (після Р[іздва] X[ристового]).

Біля 378 року осередок готів біля Дніпра розгромили гунни й удерлися частиною до Криму.

Готи посіли горішній Крим, а гунни – степовий.

Налітали потім на Крим (степовий) і авари, і турки, і хозари.

В половині IX століття степова Таврида поволі звільняється від хозар і попадає під протекторат Візантії. Отоді якраз з’являються в Тавриді варяги, що грабували її береги…

В цей-таки час починається зв’язок України з культурними центрами таврійськими: Херсонесом, Пантікапеєм. На Тамані тоді засновується Тмутараканське князівство, а в Тавриді князівство на місці Пантікапея в Корчеві (тепер Керч).

Бачите, коли ми, українці, до Криму потрапили. Значить, неправду пишуть ті історики, що перше знайомство з Кримом приписують чумакам, що по сіль у Крим їздили.

Пішли далі. Довга, як бачите, історія.

У XIII столітті запанували були в українських степах монголо-татари. Набили, як ви знаєте, 1224 року (здається) вони нам добре прапірки на р. Калці, і вдерлися в Тавриду, й почали витісняти звідти генуезців (італійців), що колонізували були частину Криму після хозар (під візантійською зверхністю).

Пройшли були монголо-татари аж до південно-східного кримського берега, але потім «цофнулися» (привіт галичанам!) на північ у степовий Крим.

А на півдні в горах тоді було біля 40 замків, і мало не кожний із них мав особливу мову.

Далі нові «хазяї» напирають на Тавриду. Турки. 1475 року Кафа (Феодосія) впала під ударом турків і татар. А далі вони захопили і весь півострів. Турки посіли узбережну, гірничу частину його, а татари – степ.

Татари спочатку мандрівники, під пануванням Золотої Орди, але з середини XV століття кримський хан уже юридично самодержавний. Столиця – Бахчисарай. Потім Крим під Російською імперією.

Потім – Врангель.

Потім і тепер Радянська влада.

Все! Історія вся…

Довга? А що ви думали, так зразу – ляп-ляп! – та від кам’яного якогось віку аж дотепер? Це ще й швидко. Досадіть якого історика – він вам років із п’ять писатиме…

Може, тут я й переплутав якісь тисячоліття, але це не важно! Що для історії, як пишуть тепер історики, століття або тисячоліття?

Важно – ерудиція!

А ерудиція ж є! Ну й гаразд!

Пішли далі.

Географія. Про географію – не бійтесь! – довго не говоритиму. Коли ще за фонвізінівських часів мамаша говорила Митрофанушці:

– Навіщо, – мовляла, – тобі та географія, коли візники є!

І я так само скажу:

– Навіщо вам географія, коли є і автомобілі «Кримкурсо», і візники, і провідники?.. Останні чорні, гарячі і знають всю географію, особливо для дам!

Приїдете до Севастополя, беріть візника, а він вам за дорогу таку географію розведе, що тільки ахатимете… Загальну, так сказать, географію.

А провідник – той більш по деталізації… Дами це особливо люблять, бо вони народ, як відомо, дуже цікавий…

В загальних рисах і я скажу… Два слова.

Географія на три поверхи: зверху небо, нижче гори, а ще нижче море… І навпаки.

Небо пухке, гори тверді, море мокре. Досить!..

Етнографія. Населення – чорне. На ногах шкіряні «личаки». Вірить в Аллаха й Магомета, пророка «єйного»… Поділяється на чоловіків, жінок і на дітей. Жінки – чорні. Діти – чорні… (Чорне море!) Чадри вже жінки не носять. Носять чадру тепер у Ялті на молі, тільки не «чорні» жінки, а білі. Мова – не наша.

По-нашому – платня, а по-їхньому – улєфє.

По-нашому – воша, по-їхньому – біт. (Звідси пішло, очевидно, «бити воші». Увага для філологів.)

– Анларизми не бен селерим?

– Анларизми?!

Нічого ви не «анларизми», бо ця фраза значить:

– Чи розумієте ви, що я кажу?

Населення хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує і курортствує.

Це все роблять жінки.

Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву.

Фауна. Не наша. Коли їдете чи йдете горами, часто бачите десь у лісі на скелях чи на узгір’ях якихось невідомих вам тварин, невеликих розміром, з рогами, з чотирма ногами і з одним хвостом. У тварини тої іноді голова вгору, а круп униз, іноді круп угору, а голова вниз!

Ви раптом стаєте. І дивитесь. Пильно вдивляєтесь.

– Ах! Ах! Що за така гірська тварина?

От що значить – клімат! За якихось шістсот верстов, а дивись – зовсім не те!

– Що то таке? – питаєте тубільця…

– Корова! Молоко дає! Доїться! Телят водить!

– Ах-ах! А ото?

– Котора поменше?

– Так!

– Коза називається! А ото збоку – кінь!.. А то – свині під дубом…

…Осли є! І на горах, і на курортах. На курортах більше!

Орли є! Кури є! Півні є! Курчата вже вилупились! Три карбованці субтропічна курка коштує… Орел – не знаю скільки!

Флора. Різноманітна. Дуб. Кедр. Кипарис. Магнолія. Гліцинія. Кропива. Кульбаба. Чинара. Будяк. Фініки. Пальми. Чебрець. Юдове дерево. Оріх. Коноплі. Груші. Яблука. Лимони. Апельсини. Картопля. Виноград і т. ін.

Винограду тут дуже багато, через те все майже вино для продажу курортникам виробляється з махорки й продається як вино «розлива кам’яної доби» по п’ять крб. пляшка («тільки для вас!»). Ригають від нього понад норму.

Оце більш-менш повний (наскільки вистачило сил!) малюнок Криму… [60]

Здається, ніби й нічого особливого, – правда?

У тім-то й річ, що особливостей отих тут сила.

Субтропічна, товариші, штука Крим! От що головне.

Візьміть так.

От ходить, приміром, у столиці українській Харкові по вулиці Карла Лібкнехта коза. Ну що ж! Ходить – і квит! Коза – та й уже!

А от коли отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика.

Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! Тропічний хвіст, гарячий хвіст, і крутить вона ним по екватору!

От у чім сила!

Або горобець на Основі [61] на тину й горобець у Криму на пальмі! Різниця! На Основі він горобець, а тут – жар-птиця, бо йому жарко!

Екзотика, товариші!

Та це не тільки з тваринами. І з людьми так.

У Харкові, приміром, руде, косе, худе, угрувате, пудри на нім на цілу геологію, а тут видряпається на скелю, стане, за худі стегна тримаючись, – і Жанна д’Арк! [62]