Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап. Страница 20

А машина аж реве.

І штурляє шофер зава й кричить:

– Щоб я комусь корився?

А машина стриба. А машина реве…

І стрибають у вас печінки, стрибають губи, зуби й інші органи вашого людського тіла…

– О Аллаху! О Магомете!.. О цілителю Пантелеймоне! І навіщо вас за революції міль поїла… Ви, тільки ви б і врятували…

……………………………….

…Стоп! Ялта! Фу!

– Ну, як?!

– Спасибі! Дуже харашо везли!

– Я старий шофер… Ще до революції літав…

– Та видать…

……………………………….

І лежите у південній гостиниці на південнім ліжку й південно стогнете.

…Бережком… Бережком.

«Діва» й «монах»

(Легенда)

Аквамариновим очам.

Автор

Про прекрасну Діву, наяду морську про монаха-аскета, гірського суворого страдника, легенду послухайте…

Давня легенда, старовинна, як світ білий, легенда, горами піднебесними народжена, сонцем південним обігріта, кришталево чистою водою морською обхлюпана…

Як жила собі Діва прекрасна, з очима голубими, на дні морському, в морі Хвалинському [68] Діва прекрасна з волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем… В морі купалася, перекидалася і… взагалі. Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями… І поринала, і випливала… З чайок милувалася, із сонця пишалася… Словом – жила…

Харашо жила, весело жила, вроді як «нетрудовий елемент»…

А в горах кам’яних, у суворих горах, під вершиною сніговою, в печері глибокій, в печері темній чернець жив… Чорний чернець, аскетичний чернець, худий чернець, страдник чернець… Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої…

Одне слово – жив чернець, що дав зарік назавжди залишитись на всі сто процентів… «дєвою»… нащот, словом, сього, того, он якого – і не говоріть…

«Помилуй мя, Боже, помилуй мя…»

А в морі синьому, в морі Понтійському [69] Діва купалася, перекидалася… З волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем і з… взагалі… Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями…

Діва в морі. Чернець в горах.

Діва – життя. Чернець – смерть.

І вийшов одного разу чернець суворий до моря… Вийшов чернець поглядом святим на море позирнути, Господа Бога й Творця вславословити…

А в морі синьому, в морі Хвалинському Діва купалася, перекидалася…

…Ну, – ви ж розумієте! – не видержав чернець суворий. Чернець духу кріпкого, духу, мов скеля, непохитного, побожності непорушної, волі крицевої…

І заіржав першероном чернець суворий, і дременув чернець суворий, задравши мантію, просто на Діву…

А Діва в море, а чернець за нею…

А Бог з неба:

– Ата-та-та! – говорить. – Куди ж ото ти подавсь, старче Божий?!

І настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове і… закам’янів…

І стріпонулась Діва прекрасна постаттю гнучкою, і випросталась, дивну голову закинувши, і… закам’яніла…

І стоять тепер біля Сімеїза кримського дві скелі в морі – «Діва» й «Монах».

І обмивають їх хвилі смарагдові, лоскоче їх вітер, вкривають їх тумани…

А по шовковому Дівиному волоссю ходять на прекрасну «Діву» люди грішні і милуються морем, горами, краєвидами.

І на чолі Дівиному білому пишуть:

«Мура й Шура іздєсь билі й цілувалися»…

Або:

«Коля Рябошапка з Харкова».

І не чує того Діва, білі груди у широке море виставивши…

А «Монах» позад Діви стоїть, соромно голову спустивши, святі руки на грішному череві перехрестивши…

…А море плеще, море шепче, море рокоче, море реве…

* * *

Мораль?

Діви! Не спокушайте монахів… Не спокушайте, бо обов’язково поженеться… І настопче, неоковирний, на ваше волосся… І добре, коли воно прив’язане (чуже) – можете вирватись… А то будете стояти, білі груди у Лопань [70] виставивши.

І на чолі вашому будуть написи:

«Іздєсь свистів Ванька з Панасівки»…

І жаба лопанська сидітиме на грудях ваших…

Ченці! Не накидайтеся на Дів прекрасних… «Умерщвляйте плоть!» Бо каменем соромливо за Дівами стоятимете… Бог усе бачить!..

У Писанії про вас ясно сказано:

«Аще ти мніх – мнішествуй…»

Не іржи, значить, першероном до дівчат.

Кримська ніч

(Лірика з екзотикою)

Тільки сонце за «Кішку» [71] сідає, ховається, підморгуючи, за її спину кошлату – у Криму вечір настає… Голубий вечір…

Знаєте, який вечір?

А такий: було ясно, було світло, а потім нема ясно, нема світла. Оце й вечір… Він голубий… Він із яйли [72] голубою чадрою на Південний кримський берег тільки – тріп! – і накрив… І голуба чадра та по морю, по морю, по морю аж туди, де небо в море вп’ялося, обняло небо море, а море небо… Аж туди голубий вечір…

А за вечором тихо ніч підкрадається… Підкрадається, штурхне вечір голубий у море смарагдове, а сама по соснах, по кедрах, по магноліях, по лаврах… І сидить… Ніч сидить… Кримська ніч…

А з-за моря із самого із Стамбула місяць визирає… Випнеться, кине щедрою рукою по синьому морю червінці, а червінці ті із-за моря, із самого із Стамбула покотились-покотились до берега Південного кримського, вдарились об берег скелястий та й одкотились аж туди, де море з небом обіймаються… І лежать, і вилискують золотими вилисками, по хвилях дрібненьких без брязку, без шуму перекочуючись…

Кримська ніч…

Сидить ніч, кримська ніч, легенди розказує… А кипариси слухають… І поять ніч пахощами, і пестять ніч вітами своїми, і шарудять тихо-тихо хвоєю, старим легендам підтакуючи…

І лавр старий замислився, щільно стовбура свого пахучим листям обгорнувши… Йому ніч його кримська дитинство пригадує…

…За давньої давнини темними ночами виходили на берег бридкі потвори жінки й давили дітей.

І вирішив кримський цар перевірити це. І одплив маленьким човном цар далеко від берега й чекав… Опівночі його човен оточили бридкі потвори. Злякався цар. Але потвори поперекидалися у прекрасних наяд і сказали цареві, що повезуть його до своєї цариці, що вже давно хоче бачити земного володаря…

І поринув раптом човен, і опинився цар у підводному царстві… В прекраснім лавровім гаю він побачив два трони з чистісінького перла. На один трон посадили його, а на другий сіла цариця підводного царства…

– Мудрий володарю кримський, – сказала цариця. – Розгадай мені загадку, що вже давно мене мучить, але, опріч тебе, ніхто не в силі розгадати її.

– Говори, царице!

– А скажи мені, мудрий володарю, чи поверне Врангель до Криму?

І всміхнувся цар, і сказав:

– «А раньше»?!

І зійшла цариця з трону, зірвала лаврову віту, подала мудрому й сказала:

– Посади цю віту в себе на землі, наймудріший із усіх царів. Поки ростимуть та зеленітимуть у твоїй країні лаври, ніхто з моїх підданих не насмілиться ступити до твоєї благословенної країни…

І тільки скінчила цариця промову свою, опинився цар з лавровою вітою на березі…

З того часу в Криму ростуть лаври, і ніколи водяні потвори не з’являються на березі…

І ніхто не давить кримські діти…

І ростуть кримські діти комсомольцями…

Слухає старий лавр легенду свою…

…Кримська ніч…

* * *

Ах, ніч! Ах, кримська ніч! І хто тебе вигадав? І навіщо ти така синя? І навіщо ж ти така прозора? І чого ти так п’яно пахнеш?!

Ах, ніч! Ах, кримська ніч!

Ти ж подивись, ти, кримська ніч, що ти з людьми викомарюєш?!

……………………………….

– Баришні! Вам, здається, скучно?

– Увайдіте! Ви, нахали!

…І п’ять хвилин, тільки п’ять хвилин кримської ночі, – і голова «увайдіте» вже на плечі у «нахала»…

І голос ніжний… І тремтять жижки… І б’ється серце… І горить кров…

вернуться

68

Хвалинське море – давньоруська назва Каспійського моря.

вернуться

69

Понтійське море (Понт Евксінський) – давньогрецька назва Чорного моря.

вернуться

70

Харківська річка.

вернуться

71

Гора так зветься: «Кішка».

вернуться

72

Гірське пасмо. – Авт.