Anarchy in the UKR - Жадан Сергій. Страница 26

Ми йшли в цьому повітрі, вночі, чоловік 30—40 і заліплювали майданчик перед оперою агітацією, ми ліпили її куди лишень могли, перегукуючись у темряві. Раптом попереду з'явилась міліція і рушилана нас. Намагаючись триматись разом, ми почали задкувати, вони йшли за нами, витримуючи дистанцію і зриваючи все, що ми перед цим наліпили. Це була навіть не дистанція, це була фора, ті 50 метрів, котрі ти завжди намагаєшся тримати про запас. У нас вони були, у них — ні. їм, я думаю, було гірше.

7. Вологе тіло влади.

Заходиш із бокової вулички, минаєш кпп, на вахті менту говориш, скажімо, що ти кур'єр, тільки не наркокур'єр, що ти кур'єр і приніс кореспонденцію, або що ти приніс піцу, або вигадуєш щось більш ризиковане, скажімо, що ти в комітет по роботі з релігійними фомадами, їм як правило все одно, питаються вони скоріше для порядку, хоча який тут порядок, далі викликаєш ліфт, спокійно, головне спокійно і без паніки чекаєш, доки за тобою автоматично зачиняться двері і все — маєш зовсім небагато часу, аби визначитись із кінцевою зупинкою, маєш всього кілька хвилин, аби зорієнтуватись у цих глухих коридорах і в нумерації кабінетів.

Принаймні найближчі півгодини ніхто шукати тебе не буде, якщо ти, звісно, сам себе не попалиш, не відкриєшся раніше, аніж треба, тоді все буде гаразд. Коридорами влади ходять, як правило, люди впевнені в собі, їх загартовує ця необхідність щоденного проходження пафосними коридорами, застеленими дешевими килимами, вони собі думають — як всетаки здорово все склалось, як правильно: влада, про котру пишуть в газетах і показують по тіві, влада, за котру боряться і помирають, лежить в цей самйй час в сусідніх кабінетах, ось за цими дверима, які я, один із небагатьох, можу легко відчинити. Коридори влади викликають у відвідувачів нездорове почуття запопадливості, це ми з друзями пролазили в місцевий буфет, маючи по сімнадцять років і називак)чись кур'єрами, проповзали в тоді ще доволі пристойну постпартійну, головне дешеву, їдальню, длябільшості ж відвідувачів ці коридори наповнені сакральним духом адміністративного підпорядкування та бюджетної залежності.

Бюджет, ніби грибок, роз'їдає шкіру між пальцями громадян, примушує їх нервувати і плакатись клеркам, які в цей час незворушно дивляться відвідувачам в очі, ховаючи руки під стіл. Всі вони пов'язані, всі вони тримаються один за одного, їм потрібна ця гра у владну вертикаль, із її бюджетним наповненням і комунальними службами — відвідувачам потрібне відчуття системи, відчутгя пальців на своєму горлі, їм завжди зручніше випорожнюватись у громадських туалетах у чиїйсь присутності, у них від цього краще працює шлунок; клеркам натомість необхідне щоденне підживлення шлунковими соками електорату, підключення до його нервової системи, клерки, мов польові гризуни, риють свої кілометрові нори на сонячних угідцях матеріального забезпечення та соціальних гарантій, подивись уважно — за твоєю спиною завжди стоїть клерк і лише чекає зручної миті, аби залізти до тебе в кишеню і витягти звідти всі мідяки, всі фісташки й ключі від поштової скриньки, всі презервативи і візитні карточки твоїх дилерів, все, що ти тягаєш місяцями в безрозмірних і безборонних кишенях свого пальта, клеркові підійде будьщо, його щуряча натура потребує не стільки матеріальної компенсації за своє цілодобове полювання на твої кишені, скільки простої моральної сатисфакції, клеркові потрібно витрусити з тебе твоє внутрішнє життя, мов кишки із риби, витрусити і напхати всередину, ніби лисхя капусти, повістки і формуляри, бюлетені і довідки, пресрелізи й телефонні рахунки, аби ти спробував усе це перетруїти і не зміг, здохнувши у коридорах влади від завороту кишок.

Часто вони виходять із одного й того самого під'їзду, о восьмій ранку, вони живуть зовсім поруч, вся ця дистанційованість влади від населення, вона ілюзорна, вона зникає, щойно закінчується восьмигодинний робочий день клерка і щойно відвідувач виходить знову на свіже повітря, тут вони у рівних умовах, і не мають потреби грати в ці дитячі ігри, життя жорстоке до клерків, воно б'є ними по стінах будинків, як бамбуковими палицями, і притискає нігтем до паркету, до відвідувачів воно теж, до речі, не надто лояльне, з відвідувачами у нього стосунки, можливо, ще гірші — відвідувачі не мають захисту від життя ніде, навіть у коридорах влади, більше того — тут вони захисту від нього навіть не шукають, обмежуючись традиційно питаннями матеріального забезпечення та соціальних гарантій.

Часто, проходячи вздовж цього будинку, я собі думаю — цікаво, я зараз іду вздовж коридорів влади, коридори ці тягнуться саме із заходу на схід, на кожному поверсі, з правого крила будинку до лівого, і в той самий час коли я йду вулицею, роблячи ще одну спробу дістатись додому, хтось зовсім поруч зі мною, на відстані якихось сорокап'ятдесяти метрів, йде, можна сказати, паралельно мені, коридорами влади, роблячи кар'єру і намагаючись дістатись кінця.свого коридора. Хоча, подумати б, що його там чекає, в кінці коридора — глухий кут, порожня кімната, оброблена хлоркою, білі клінічні кабінетй, в яких сидять рано постарілі, затравлені життям клерки і з тихим відчаєм дивляться за вікна, на осліплені ранковим сонцем вулиці й площі, до котрих вони на справді не мають жодного відношення. Ще я думаю, що, ось, хоча ми з ними йдемо в одному напрямку, себто з заходу на схід, і навіть приблизно з тією самою швидкістю, але в наскільки різних і неподібних місцях ми врешті-решт опинимось.

Але як ти використаєш свої півгодини? Давай, часу лишилось не так вже й багато, шкодуватимеш потім, спробуй хоча б цього разу використати свою перевагу в тридцять хвилин, ти ж до цього давно готувався, все, пішов — проходиш довгим коридором п'ятого поверху, збігаєш на четвертий, оминаєш на сходах двох секретарок, котрі курять міцні мальборо, і виходиш на початок довгого, безкінечного коридора, все — це має бути десь тут, уважно слідкуй, не пропусти потрібних дверей, повільно йди і прислухайся, за одними з них зараз обов'язково почуєш це важке задушливе дихання, тяжкий стукіт великого червоного серця, зарослого жиром і зіпсованого розчинною кавою, ти не зможеш не впізнати цю затяжну безкінечну аритмію, котра пробивається щодня з екранів твого тіві чи з рекламних роликів на ефемках, цей судомний сердечний різнобій відомий тобі, як нікому іншому — саме він лунає на порожміх перонах зимової нічної підземки, саме він збиває тебе з ритму о шостій ранку, за його смертельними паузами визначають час продавці магазинів і регулювальники на перехрестях, стукіт цього серця ні з чим не сплутаєш, це воно, це потрібна тобі кімната. Саме під цими дверима і потрібно лишити свою бомбу.

Зупинившись на площі, годуючи голубів із руки, питаючись у когось про час, слідкуєш за літаком, котрий пролітає в бік кордону, лишаючи широкі білі смуги, і, напружившись, навіть тут уловлюєш його дихання, відчуваєш, як воно важко перевертається з боку на бік, відриваючи від підлоги смертельну вагу своєї плоті, лишаючи на підлозі вогкі сліди, важко переводить подих і знову завмирає на довгий час, намагаючись вирівняти дихання, згойдуючи застояне повітря кімнати і незадоволено рухаючи довгими слизькими щупальцями.

За кілька хвилин дихання заспокоюється, щупальці завмирають, потові залози відкриваються і воно далі лежить посеред порожньої кімнати, в той час як ти стоїш і здалеку дивишся на вікна адміністративного будинку, з котрого вийшов півгодини тому. Будинок масивно тягнеться із заходу на схід, рівні холодні ряди його вікон зблискують на сонці, зовсім мало відкритих кватирок, таке враження, що вони бояться протягів, тому сидять із щільно заліпленими і заклеєними папером вікнами, ці кілька сотень клерків, усі вісім годин свого робочого дня, страждаючи від алергії і задухи, сидять у своїх порожніх вибілених кабінетах, тамуючи подих і уважно дослухаючись до дихання на четвертому поверсі, до аритмічного перебою масивного нездорового серця, відслідковуючи для себе, як там, у зачиненому кабінеті важко перевертається з боку на бік накачане жиром і хворою коричневою кров'ю, зачинене тут до кінця свого віку повільне вологе тіло влади, і серце його під кінець робочого дня працює більш злагоджено й монотонно, в той час як з іншого боку дверей, так само злагоджено й монотонно, б'ється встановлений тобою на шосту вечора часовий механізм.