Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань - Жадан Сергій. Страница 12

— Дякую, ваш виступ був дуже гарний

— Дякую вам, що запросили

— Знаєте, для нас це так цікаво. Ми ж про вас нічого не знаємо

— Ми теж

— Я тільки не зрозуміла про маршала Жукова

— Я хотів цим завершити

— Дуже добре, дуже добре. Розпишіться ось тут, будь ласка. Я забираю свої чесно відвойовані у світового капіталу бабки і з чистою совістю йду на майдан слухати старого Баланеску. Але старого ще немає, натомість на великій сцені посеред майдану, заповненого заангажованими в мистецтво мешканцями Лінца виступає словенський гіпгоп-колектив з якоюсь дивною назвою, щось на кшталт «Преслі-Джексон», що вони там собі у своїй Словенії думають, їх на сцені чоловік п’ять і вони співають щось антиглобалізаційне з елементами слов’янського ура-патріотизму, погрозливо викрикують усілякі антикапіталістичні гасла, словом користують з того, що їх тут ніхто не розуміє. Публіка ними захоплюється, обіч мене стоїть гурт чоловіків і жваво обговорює словенських гіпгоперів, мовляв, ах ці слов’яни, ах бестії, а вони, випадком не геї? Ні, відказує хтось ізбоку, вони ж слов’яни, у слов’ян гомосексуалізм заборонений, у слов’ян за гомосексуалізм виключають із партії — всі співчутливо кивають головами і думають, про яку саме партію йдеться. ...завершувався їхнім виступом, як і було анонсовано в буклетах. Сам Баланеску нагадував старого прикриміналізованого власника тиру в якому-небудь румунському або сербському парку культури і відпочинку, на його великій голеній голові був чорний капелюх, під широким гангстерським піджаком він ховав скрипку і справляв враження стабільності й вітальності, як і належиться всякому порядному власникові тиру. Баланеску-квартет грав ворлд-м’юзик з елементами якогось космополітичного фолку, робили вони це голосно та натхненно, відповідно їм і аплодували, я обійшов сцену й вирішив познайомитись зі старим, але тут мене покликали.

Я озирнувся. Поруч стояв польський поет і сторожко просив мене підійти, тихо, тихо, друже, дивися, не приверни уваги цих виродків, бач, як вони з нами, їм лише дай волю, пішли, говорить він мені, тут мистецтва немає, сум і покора, загибла цивілізація, хлопче, продовжує він уже в барі, розбиті ілюзії, суворий життєвий досвід, він ніби переповідав мені якісь конспекти, я, каже, маю тобі багато чого сказати, за знайомство, каже, за знайомство — підтримую я тост, по-перше, — він запиває спрайтом, — мені сподобався твій виступ, дякую, — я теж запиваю спрайтом, — ви все зрозуміли? Хлопче, — чувак поблажливо, але разом із тим прихильно посміхається, — я валив цих сук іще в сорок п’ятому, розумієш? ви знали Мілоша? — питаюсь я про всяк випадок, знав, — говорить він, випивши, що, — перепитую, — особисто? особисто — ні, але знаєш, — він замовляє по третій, — є три великих поети: по-перше — Волт Вітмен... а далі? — питаюсь я, що? — підіймає він голову, ще хто? — питаюсь я, Волт Вітмен, а ще хто? Волт Вітмен, Волт Вітмен, — говорить він, запиваючи спрайтом свою третю, я був одного разу у вашій країні, — він, здається, змінив тему, в сорок третьому? — перепитую я, — він не звертає на мене уваги — познайомився тоді з багатьма вашими поетами, фантастичні люди, ти віриш? не знаю, що вони там пишуть, але уявляєш, вони мене поїли чистим спиртом, фантастика, ти знаєш, — питається він далі, — що від спирту багато людей умирає? люди вмирають від технічного спирту, відказую я, а від простого? а від простого живуть, — кажу я, — та й технічний спирт... знаєте, я думаю, що люди, п’ючи технічний спирт, умирають від самої назви: «технічний спирт» — є в цьому щось фатальне... ...найгірше те, що ви зробили з кіно і телебаченням. Хоч би як ви маскувались і грузили населення, все одно потім говоритимуть — ось вони, ці продюсери й телемагнати, які перетворили нашу, не таку вже й погану цивілізацію на купу ідеологічного гівна та маскультової бутафорії. Ви можете скільки завгодно запускати свою контрпропаганду, яка, ясна річ, вигадана теж вами, говорити в так званій прогресивній пресі та на незалежних ефемках про тотальний тіві-контроль, про зомбування, вироблення інформаційних рефлексів і тому подібну поїбень, очевидно, що і надалі більшість дезорієнтованого суспільства буде вестися на ваші лажові розкладки і, згідно з ними, ділитися на хороших і поганих, правильних і неправильних, словом, брати участь у вигаданих вами змаганнях на виживання. Але річ у тому, — і ви самі це добре знаєте, — що можна просто відмовитися від участі, відмовитися і все — вимкнути свій ящик, послати на хуй листоношу і не відповідати на повістки, щоправда мало хто з такої можливості користає, це вже, безперечно, ваша заслуга, результати вашої посівної, он ви скільки всього придумали, вся ця ваша бойова термінологія, вигадані вами терміни й поняття: «конформізм», «нонконформізм», «альтернатива», «субкультура» — ви розливаєте це гівно зі своїх брандсбойтів, і що найприкріше — купа народу ведеться, героїчні підлітки намагаються створити опір, ведуть боротьбу, організовують підпілля, навіть не помічаючи, що джунглі, з яких вони намагаються вирватися, зроблені з якісної бутафорної гуми, обробленої протипожежним розчином.

Гаразд, я справді можу багато чого закинути цій цивілізації, і то без жодного зла, просто так — задля обміну інформацією, сказати б, але справа не в мені, я далекий від того, чим ви займаєтесь, я навіть програму телепередач ніколи не читаю, пишатися тут, можливо, і немає чим, але все ж. Просто мені не подобається той пафос, із яким ви все це робите, до чого вся ця помпезність, коли ви починаєте говорити, наприклад, про втрачені покоління чи революції в мистецтві. Які втрачені покоління? Мені не вистачає у ваших діях цинізму, всі ці соплі, які розмазують по щоках борці з режимом і несправедливістю, так, ніби хтось із них справді мав намір щось змінити, ви недопрацьовуєте, відверто недопрацьовуєте, збудовані вами в кінопавільйонах барикади, інсценізована вами боротьба між респектабельністю і бунтарством, сплановані та проплачені вами на багато років вперед поколіннєві, релігійні та міжетнічні конфлікти, всі ці робочі моменти великої мильної саги, котрій ви безуспішно намагаєтесь надати рис епопеї і трагедії — вони насправді не затягують і не тримають біля екранів. Ви халтурите, і я сподіваюся, саме це колись і заведе вас, врешті-решт, у глухий кут. Тому що, ну подумайте самі, — скільки може існувати бойз-бендів на душу населення, скільки різновидів пральних порошків потрібні людству, скільки кримінальної інформації людина спроможна сприйняти за добу? Все ж обмежено, обмежено, насамперед фізіологічними можливостями сучасної людини, а вони — і ви це, знову ж таки, знаєте краще за мене — доволі скромні: здоров’я сучасної людини, підірване фаст-фудом і безпечним сексом — вигаданим вами, аби відволікати пролетаріат від класової боротьби, — такого здоров’я надовго не стане. І найгірше те, що для вас це закінчиться хіба лише фінансовим банкрутством і терміновим розпродажем акцій ваших великих тіньових американських гірок, на які ви перетворили нашу, загалом доволі симпатичну, цивілізацію. Хто по-справжньому буде оплакувати повну й цілковиту загибель усіх телепродюсерів, разом узятих? По-справжньому — ніхто. За вами немає сильних здорових почуттів, нормальної вітальності; вся створена вами сітка телепрограм елементарно втрачає свою актуальність і необхідність, якщо її щотижня не оновлювати. Як на мене, значно привабливіше просто не спілкуватися із вашими персонажами, незалежно від того, за що вони боряться — за стабільність на біржах чи перемогу ойкумени, ви їх створюєте за якимось скаутським принципом, всіх цих чуваків — припухлих від біржових перепадів рано постарілих економістів, з одного боку, й удавано розбитих побутовим пресом і соціальною неадекватністю пантових нонконформістів — з другого; вони всі грають у свою воєнно-польову гру, намагаючися будь-що захопити зелений прапор супротивника, але, знайшовши його, максимум, що вони можуть, — це перегрупуватись, провести необхідні заміни особового складу і наново ганяти в лісах, виправдовуючи своє суворе скаутське призначення. Спілкування з вашою цільовою аудиторією просто грузить, ці діти, вони просто запресовані ідеологією і пропагандою — наприклад, коли вони курять драп, вони ж не просто курять драп, вони займають певну соціальну позицію, твою мать, і з ними треба рахуватися; коли вони слухають якусь музику, вони обов’язково закладають у це якусь ідеологічну концепцію; вони мені говорять, ти ж ось, чувак — за всім, що ти говориш, теж стоїть певна позиція, за цим же щось стоїть, і я особисто не маю аргументів, а головне — бажання, аби переконати їх у чомусь протилежному. Так чи так, мені завжди простіше було не пояснювати, ніж користуватися вигаданою вами ж термінологією, тому що я не люблю, коли в побутовому, скажімо, алкоголізмі чи побутовій, скажімо, невлаштованості вбачають жест і знак, це неправильно, як на мене, а якщо і правильно, то все одно по-дебільному. Моя б воля, я побудував би яку-небудь ідеальну Китайську Народну Республіку, так, щоби Китай, але без підараса Мао, щоби там не було ніяких бойз-бендів, селф-мейд-менів, мідл-класу, інтелектуалів й андерграунду, натомість — прості емоції, просте спілкування, секс без презервативів, економіка без глобалізму, парламент без зелених, церква без московського патріярхату, а головне — ніякого кабельного телебачення..