Депеш мод - Жадан Сергій. Страница 18

— Що — фікція? — не розумію я, намагаючись відібрати папіросу.

— Все фікція, — подумавши, каже Чапай. — Пролетаріат самодостатній. Тому ідеальним й ідеологічно вірним є принцип зовнішніх робітничих ячейок, так званих ЗРЯ. Зовнішня робітнича ячейка, сама по собі, теж є самодостатньою.

— Слухай, — кажу, — твій Маркс, він же просто Будда якийсь.

— Не говорячи вже про Енгельса, — вставляє Вася крізь сон.

— Ось. Кожна ЗРЯ формується за принципом мурашника. Основою такого формування стає окремо взяте підприємство, там, завод, фабрика, чи ще якась байда. І ось навколо цієї байди збирається ЗРЯ, як мурахи навколо мурашника.

— Да? — питаюсь. — А хто виконує роль мурашиної королеви?

— Партком, — впевнено говорить Вася.

— Ага, — кажу. — Значить, трахати всі будуть партком?

— Партком, — впевнено повторює Чапай.

— Добре, — погоджуюсь. — Ну, а далі?

—І це все, — говорить Чапай. — За цим принципом будується життя суспільства, якщо вірити Марксу.

— А влада? — питаюсь я.

— Влада непотрібна. Влада в цій системі зайва. Влада — це теж фікція. Ось тобі, — звертається Чапай до Собаки, намагаючись виманити у нього папіросу, — влада потрібна?

— Ні, — говорить Собака, — мені не потрібна.

— А тобі? — Чапай звертається до мене, не спускаючи проте одного ока з папіроси.

— Ну, якась первинна, — говорю, — мінімальна…

— Ось, — урочисто говорить Чапай і вириває папіросу в Собаки. — Ось. Первинна. Я саме про це й говорю. Необхідною є лише первинна влада, влада, побудована за автономним принципом. Все інше — фікція. Вся інша, більш структурована, влада не функціонує. А, відповідно, вона не потрібна, — і він передає мені папіросу, як якийсь, щойно виграний мною, приз глядацьких симпатій. Про Васю ми всі забуваємо, він про нас — теж. Загалом, — каже Чапай далі, — непотрібними є більшість структур та інституцій, тому слід все це гівно подрібнити і поступово знищити.

—І що твій Маркс пропонує Енгельсу натомість? — питаюсь я.

.— Принцип ПиХ, — говорить Чапай.

— Як-як? — навіть Собака перепитує.

— Пролетарська Хартія, — говорить Чапай.

— Пролетарська Хартія — це ПХ, а не ПиХ, — кажу я.

— Так, я знаю, — каже Чапай. — Це я для милозвучності. Принцип ПиХ запускає все це в хід, Хартія при цьому виконує роль елементарного об'єднуючого

механізму. Припиняється будь-яке подальше накопичення капіталу і починається його поступовий розпад.

— Це як?

— Все дуже просто, — Чапай знову прикладається до кривавого слоїка. — В принципі, внаслідок попереднього безпричинного і маловмотивованого накопичення капіталу відбулося перенасичення засобами життєдіяльності, і, як результат, єдиним логічним варіантом у цій ситуації бачиться розпад існуючих запасів.

— Це як?

— Ну, — намагається пояснити нам Чапай, — коротше — насправді нічого виготовляти не потрібно. Кожна окремо взята ЗРЯ може вільно жити кілька десятків років за рахунок уже існуючого потенціалу. Це значно спрощує сам механізм функціонування суспільства. На практиці це відбувається приблизно так — ось, скажімо, наш завод. Навколо нього утворюється ЗРЯ, котра в свою чергу підпорядковується міській ПиХ, кожна ЗРЯ бере на себе певну кількість об'єктів загальнрміської інфраструктури, перебирає владу і все це розхуячує.

— Для чого? — не розумію я.

— В цьому вся суть принципу перманентного похуїзму, — говорить Чапай. — Ми знищуємо структуру і підхарчовуємось отриманою сировиною. Наприклад, захоплюємо банк, а бабки витрачаємо на життя та функціонування ЗРЯ, захоплюємо торгові центри і всі шмотки рівномірно розподіляємо серед членів ЗРЯ, захоплюємо контори і всю побутову апаратуру забираємо собі, захоплюємо тачки і пускаємо їх на потреби ячейки.

— Захоплюєте ферму і роздаєте всім по корові, — раптом вставляє Собака.

— Так, — говорить Чапай, — так. Одне слово, товариші з донецького обкому підвели під усе це економічну основу, перерахували все, зробили серйозні моніторингові опитування, — Чапай дістає якісь зшитки і махає ними в повітрі, — виходить так, що існуюча суспільна інфраструктура, вся теперішня база капіталу, здатна прогодувати себе саму, як мінімум, протягом найближчих 67 років.

— А потім?

— Ну, що потім? — розгублюється Чапай. — Потім щось придумається. Теорія в принципі нова, ще не апробована на практиці, в неї реально внести якісь корективи. Але загалом, — повторює він, — не слід заморочуватись на подальшому нарощенні виробництва, навпаки — виробництво слід максимально скоротити, законсервувати, одне слово, а природні ресурси — максимально економити, оскільки на найближчі 67 років вистачить і того, що вже є.

— Прикольно, — кажу. — Мені особливо про торгові центри сподобалось. І про ферми, — кажу я Собаці.

— Так, — погоджується Чапай, — ідея дуже правильна. Головне — справедлива, без всіляких там капіталістичних найобок.

— Почекай, — кажу я, — але як цей твій пих зможе все це контролювати, адже існує купа речей, котрі всеодно вимагають централізації.

— Наприклад? — запитує Чапай.

— Ну, я не знаю. Транспорт там, наприклад. Метро.

— Причому тут метро?

— Ну, не метро, — відступаю я. — Але, скажімо, авіакомпанії. Як твій пих їх контролюватиме?

— Авіакомпаній не буде.

— Як це не буде? — дивуюсь я. — А як же народ літатиме?

— А навіщо йому літати? Яка з цього РЕАЛЬНА користь? Ось ти, — давить він на Собаку, — літав коли-небудь літаком?

— Ні, — говорить Собака, — я на трамваях в основному.

— Ось, — говорить Чапай, — і так більшість населення. Авіалінії, аеропорти, стюардеси — це фікція. Насправді в цьому немає РЕАЛЬНОЇ потреби, розумієш? Потрібно залишити тільки те, в чому є РЕАЛЬНА потреба.

— Добре, — кажу, — а армія?

— В армії теж немає РЕАЛЬНОЇ потреби. Яка користь від армії? Армія створена лише для того, аби виправдовувати в наших очах доцільність свого існування. Для цього час від часу організовуються війни, бомбардування, революції, працює оборонний комплекс, накопичується науково-технічний потенціал, створюється система пропаганди. Але РЕАЛЬНОЇ потреби в цьому немає, якщо армію розпустити, суспільство і далі буде нормально функціонувати, розумієш, отже, в ній просто немає ПОТРЕБИ.

— Добре, — знову кажу я, — а органи?

— Що? — надпиває Чапай зі своєї кривавої банки.

— Ну, внутрішні органи. Міліція, поліція, гебе, цереу, я не знаю. Це що — теж фікція?

— Так, це теж фікція.

— Гебе — це фікція?

— Фікція.

— Точно?

— Абсолютно.

— Мені це подобається, — кажу я.

— Ось ти коли-небудь, — продовжує Чапай терзати Собаку, — стикався з кгб?

— Так, — несподівано говорить Собака, — до нас колись у школу, я вже вчився в десятому, приходив гебешник. Розповідав про роботу, агітацію розвів. Щось про президента говорив.

—І що?

— Нічого. Мені, в принципі, сподобалось. Я до нього потім в коридорі підійшов, кажу, камандір, а до вас на роботу влаштуватись можна? Він мене послав. Каже, в тебе з рота сильно смердить, щоб в гебе служити. Ну, і все.

— Ось бачиш, — повчально каже йому Чапай. — Всі силові структури працюють ВИКЛЮЧНО на підтримку власної життєдіяльності, вони нічого не виробляють, від них немає КОРИСТІ. Якщо завтра гебе закрити, не зміниться нічого. Нічого не зміниться, якщо відкрити чи закрити кордони, якщо розпустити дипломатів — запросто можна жити без зовнішньої політики. Без внутрішньої, в принципі, теж. Можна жити без адмінресурсу — разом зі зникненням адмінресурсу зникають всі ті проблеми, для вирішення яких він створений. Не потрібні контори, жеки, управління, адміністрації — відповідно не потрібна жодна документація, і навпаки. ЗРЯ контролюють весь той мінімальний виробничий процес, котрий аж на цілих 67 років забезпечує життєдіяльність суспільства. Все інше — від лукавого, — переможно говорить Чапай і передає мені нову папіросу, але я вже пірнаю вслід за другом-Васею і бачу, як Вася занурюється все глибше і глибше, відштовхуючись від важкої синьої води руками і ногами, і я бачу перед собою лише стоптані підошви його старих кросівок, за ними я й пливу і чую вже звідти