Жлобологія - Жолдак Богдан. Страница 26

У нас часто-густо плутають успіх зі суспільною позицією. Ми дозволяємо собі презирливо ставитись до людей, які перебувають на непрестижних соціальних позиціях. Теорія каст не є зрозумілою для нашого суспільства. Вона ж базується на тому, що людина може досягти вдосконалення на будь-якому кастовому рівні.

У моєму житті був такий епізод. У мандрах Індією я відвідав Аґру. Це місто входить до індійського туристичного Золотого Трикутника, і його важко оминути. Аґра — мегаполіс, населений переважно мусульманами. Давня столиця великих моголів, 4-мільйонне місто, дуже специфічне, й туристів везуть туди переважно для того, щоб вони побачили Тадж-Махал, знамениту усипальню імператриці Мумтаз. Ми з друзями стояли в черзі до входу на територію цього мавзолею і спостерігали за цікавою сценою. Біля тої стіни вишикувалися зо два десятки солдатів, які виглядали жахливо: погано виголені, мішкувата форма, ремені перекручені, вони справляли враження якогось зачуханого індійського «стройбату»... На контрасті не можна було не помітити молодої жінки у формі лейтенанта індійської армії. Вона — абсолютна протилежність до них, одягнена в чудово підігнану під фігуру форму, причому мала надзвичайно гарну струнку фігуру, зачіска акуратна, волосся зібране в хвіст, доглянута шкіра, виразні очі, справжня фотомодель у військовому. Ця жінка прилюдно, на очах у туристів, муштрувала своїх підлеглих. Було помітно, що ті дуже чутливо реагують на це. Більшість із них була мусульманами, а жінка, за всіма ознаками, як мені пояснили, належала до найнижчої касти.

Нижчі касти відзначаються серйозним кар’єризмом, вони ніби доводять, що не гірші від решти. У цьому плані, як на мене, індійське суспільство вельми розумно організоване. На відміну від українського. Давні традиції плюс новітня логістика, яка нині присутня в країнах Сходу, органічно уживаються поміж собою. Це якісний синтез, на відміну від нашої азіопівської еклектики.

Так от, повернімося до випадку в Аґрі. Жінка, яка була представницею найнижчої касти, піднялася над собою, вислужилася до лейтенанта, і видно було, що вона сама дуже тішиться своїм становищем, офіцерським званням, життєвим успіхом. Має власну гідність й не проти, за певної ситуації, принизити тих, кого традиція вважає вищими за неї. Можна було б означити це як вияв жлобства, але скільки істини буде в цьому означенні?

Усе в світі перевіряється тисячолітнім досвідом. Ми не знаємо, як оцінюватимуть кастову систему або ту ж ліберальну демократію через 700-800 років. Тобто на це треба дивитися як на світові ігри порожнечі, так само і на касти, і на жлобізм, і на все інше.

Домострой жінки-жлоба

Власне, жлоби для мене є тим необхідним елементом суспільства, який я не тільки толерую, а навіть дуже люблю. Чому? Тому що, окрім всього іншого, мав справу з багатьма жінками «жлобського типу». Вони давали мені розраду в моєму парубоцькому житті, незважаючи на те, що були стопудовими махровими жлобихами. Але це їм зовсім не заважало в сфері стосовній, скажімо, практики «Камасутри».

Жінка-жлоб — це жінка, яка живе вузькими інтересами свого тіла, своєї родини, роботи і кількох подружок. До таких належить більшість жінок, і вони нормальні. Жлобиха ніколи не стане... лесбійкою. Бо це, за жлобськими поняттями, «неправильно», і треба любити чоловіків. І я запитую: «Скільки у нас тих, хто проти подібних понять?»

Жлобиха не станцює ніколи стриптиз. Навіть для власного чоловіка. А раптом він, за всіма законами жлобства, спочатку зрадіє, а наступного дня їй скаже: «Ади, в мене не жінка, а курва!». І почне її розпитувати, скільком чоловікам вона ще таке танцювала. Тож вона цього не робитиме, бо знає, які будуть наслідки.

Жлобиха дуже прагматична. І саме тому вона дуже хороша мама. Тому що любить своїх дітей таким класично домостроївським типом любові. Це жінка з тілесно-матеріальними інтересами, вихована за законами містянської зграї. Нормальна людина, і якимось чином демонізувати жлобів немає підстав.

Аристократи духу

У колах наших інтелектуалів якраз і відбувається демонізація жлобів. Причому цей процес має в собі корисливу мету. Бо більшість інтелектуалів внутрішньо стоять на жлобських позиціях і набули тільки зовнішньої мімікрії, щоби відповідати тому середовищу, в якому їм випало заробляти гроші і репутацію. Тобто самі критикують жлобів і нібито піднімаються над ними. Хоча насправді, якщо людина подивилася кілька фільмів Тарковського і Грінуея, навчилася з придиханням читати поетичні твори, кривитися від серіалів, мильних опер, тусовок гламурного бидла і т. д... то це ж ще не означає, що вона в своїй суті перестала бути жлобом. Просто ця людина, наче хамелеон, змінила колір й прилаштувалася до правил і забобонів середовища арт-гаузу.

І якби всі були артгаузниками чи хлопчиками-яппі, дизайнерами, креативниками, топ-менеджерами, то, врешті-решт, хто сіяв би хліб і працював на заводах? Так що...

Я не вірю в те, що по-справжньому мудра людина буде критикувати жлобів. Думаю, що в такому критичному ставленні до жлобства приховується відрижка такого собі старосвітського ставлення аристократів до плебеїв. Але аристократ міг виправдати своє ставлення тим, що в нього серед предків були «люди довгої волі»: барони, герцоги і королі. А коли якийсь, скажімо, молодий український письменник, який є — за всіма ознаками — напівсільською бикотою, починає розказувати, як ненавидить жлобство і як ці «бики рогаті» його вже дістали, то в ці його теревені важко повірити. Таке «фронтальне антижлобство», безумовно, на сто відсотків є фарисейством і намаганням прикрити свою жлобську сутність.

Коли нащадок герцогів або імператорів, який живе в родовому замку, має в своїй колекції роботи Веласкеса і Гойї, займається благодійністю і протегує творчі проекти, зверхньо ставиться до плебеїв чи жлобів, йому таке ще можна пробачити. Подібне ставлення має в собі ознаки певної органічності. Але коли людина, вибачте, у вічному попандосі, коли вона купила на секонд-хенді якісь джинси «по дєшовкє», цмулить дешеве пиво, думає, як би заробити хороший гонорар за дешеву статейку, і притому щось там квакає на жлобів, то в мене виникає бажання сказати: лікарю, полікуй себе сам. Без прізвищ, бо таких людей багато.

І якщо йтиме тотальна критика жлобів, то я можу виступити в ролі адвоката. Більше того, додам: той, хто напружено гонить на жлобів, сам і є жлобом.

Паразити, звірі і виродки

Я не сприймаю поділу суспільств на цивілізовані і нецивілізовані.

Повірте, якщо у будь-якій так званій цивілізованій країні зараз припинити емісійне «кількісне пом’якшення», тобто припинити випуск порожніх паперових грошей, посадити мешканців цивілізованої країни на реальну зарплату (не обумовлену історично привілейованим становищем колишньої світової метрополії), то вони швиденько перетворяться на звірів. Зрештою, навіть за ситих часів там знаходяться і брейвіки, і джонси.

Не існує правдивого індексу цивілізованості суспільств, зате є спекуляції і вигадки. Не треба мавпувати мову політиків. Те, що кажуть політики, не варто сприймати за чисту монету. Натомість варто спробувати вникнути глибше в справжню суть речей.

Скажіть, що цивілізованіше: Нью-Йорк чи яке-небудь містечко в Тибеті?

У Тибеті в маленькому містечку, може, й немає Інтернету, але там люди живуть інакше і, мабуть, насправді цивілізованіше, ніж ті, хто заселяє «просунуті» нью-йоркські квартали. Чи є на Тибеті жлоби? Зрозуміло, що є. Вони — всюди, і на їхньому затятому жлобстві стоять усі без винятку соціальні системи.

Ценз і охлос

Яке співвідношення жлобів і нежлобів у суспільстві? За логікою, перших завжди більше. Та мені якось несмачно про це говорити.

Коли обирає більшість — це охлократія, а не демократія. Влада натовпу.

Демократія — це влада кваліфікованої більшості. Це те, до речі, про що в нас забули. А в нас забули про це тому, що влада кваліфікованої більшості, демократія, при якій наявні виборчі цензи, зараз взагалі не існує в світі. Деградує все, і навіть демократія. До рівня охлократії — поступово.