По багряному сліду - Дойл Артур Игнатиус Конан. Страница 12

— А далі?

— Мені полегшало на душі, коли я побачила, що він від'їжджає. Мій син саме у відпустці, але я нічого не говорила йому про це, бо у хлопця шалений характер, і він дуже любить свою сестру. Зачинивши за квартирантами двері, я відчула, ніби з серця спав тягар. Та, на моє лихо, менше як, за годину почувся дзвінок і я взнала, що містер Дреббер повернувся. Він був дуже збуджений і п'яний. Вдершись до кімнати, де ми сиділи з дочкою, він невиразно пробелькотав, що спізнився на поїзд. Потім він повернувся до Еліс і прямо у мене на очах запропонував їй утекти з ним.

— Ви вже повнолітня, — сказав він, — згідно з законом, можете робити, що захочете. Грошей у мене багато. Не звертайте уваги на цю стару. Ходімте зі мною, і ви житимете, як принцеса.

Бідолашна Еліс так злякалась, що хотіла тікати, але він піймав її за руку і потяг до дверей. Я скрикнула; в цю мить мій син Артур увійшов до кімнати. Що сталося потім, я не знаю. Я чула лайку і метушню від бійки, але була надто налякана, щоб підвести голову. Коли я опам'яталася і відкрила очі, то побачила, що Артур стоїть, сміючись, у дверях з палицею в руці.

— Не думаю, щоб цей падлюка знову до нас прийшов, — сказав він. — Я зараз піду за ним і подивлюся, що він робить.

З цими словами Артур узяв свого капелюха і пішов на вулицю. На другий день ми почули про загадкову смерть містера Дреббера.

Все це місіс Шарпантьє розповідала з частими зітханнями й паузами! Часом вона говорила так тихо, що я ледве міг розібрати слова. Я застенографував усі її показання, отже ніякої помилки бути не може.

— Це надзвичайно цікава історія, — позіхнув Шерлок Холмс. — Що ж ви зробили потім?

— Коли місіс Шарпантьє скінчила, — продовжував детектив, — я побачив, що вся справа залежала від одного моменту. Втупивши в неї погляд, що, як я помітив, завжди дає добрий ефект, коли маєш справу з жінками, я спитав неї, о котрій годині повернувся її син.

— Я не знаю, — знітилася вона.

— Не знаєте?

— Ні. У нього є ключ, і він увійшов сам.

— Після того, як ви лягли спати?

— Так.

— Коли ви лягли в ліжко?

— Близько одинадцятої.

— Отже, вашого сина не було щонайменше дві години?

— Так.

— А може, чотири або п'ять?

— Може.

— Що він робив протягом цього часу?

— Я не знаю! — вона зблідла, мов крейда.

Звичайно, після цього мені небагато лишалося зробити. Я дізнався, де був лейтенант Шарпантьє, взяв із собою двох констеблів г арештував його. Коли я торкнув його за плече і попередив, щоб не чинив опору, він відповів зухвало і безсоромно:

— Я гадаю, що ви арештовуєте мене як причетного до смерті цього негідника Дреббера?

Ми нічого не говорили йому про це, отже, таке зауваження було досить підозрілим.

— Безперечно, — підтакнув Холмс.

— Він усе ще носив із собою важку палицю, яка, за словами матері, була з ним, коли він пішов за Дреббером. Це був міцний дубовий кийок.

— Отже, як ви уявляєте собі всю цю історію?

— Я думаю, що він ішов за Дреббером аж до Брікстон-род. Там між ними виникла нова сварка, під час якої Дреббер дістав удар палицею, можливо, під груди. Цей удар убив його, не лишивши жодного знаку. Тієї ночі дощ був такий сильний, що навколо не було ні душі, і Шарпантьє затягнув тіло в порожній будинок. Щождо свічки, крові, напису на стіні, то все це може бути трюком, щоб направити поліцію по хибному сліду.

— Молодець, — сказав Холмс підбадьорливим голосом. — Ви, Грегсон, справді робите успіхи. З вас ще будуть люди.

— Смію гадати, що я справився з цим завданням досить уміло, — гордо відповів детектив. — Молодий чоловік розповів, що пройшов за Дреббером трохи, але той його помітив і взяв екіпаж, щоб утекти від переслідування. По дорозі додому лейтенант зустрів старого товариша по плаванню і довго з ним прогулювався. На запитання, де живе цей старий товариш, не зміг дати точної відповіді. Я гадаю, що всі кінці чудово збігаються. Що мене тішить, так це думка про Лестрейда, який пішов по хибному сліду. Боюсь, що він там небагато доб'ється. Та ось і він сам!

Це справді був Лестрейд, який піднявся по сходах, поки ми розмовляли, і зараз входив у кімнату. На цей раз не помітно було його звичайної зарозумілості. Обличчя у Лестрейда було стурбоване і заклопотане, одяг неохайний. Він, очевидно, прийшов порадитися з Шерлоком Холмсом, бо, побачивши свого колегу, збентежився і стояв посеред кімнати, нервово мнучи капелюха, не знаючи, що робити.

— Це зовсім незвичайна справа, — сказав він нарешті. — Дуже загадкова справа!

— А-а! Ви так гадаєте, містер Лестрейд! — вигукнув зловтішно Грегсон. — Я так і думав, що ви прийдете до цього висновку. Вдалося вам знайти секретаря, містера Джозефа Стенгерсона?

— Секретаря Дреббера, містера Джозефа Стенгерсона, — промовив урочисто Лестрейд, — убито в готелі Хеллідея сьогодні близько шостої години ранку.

Розділ VII

СВІТЛО В ТЕМРЯВІ

Звістка, яку приніс Лестрейд, була такою несподіваною і важливою, що всіх нас просто приголомшила. Грегсон схопився з стільця, перекинув недопите віскі і воду. Я мовчки позирав на Шерлока Холмса, що стиснув губи і насупив брови.

— Стенгерсона також, — промимрив він. — Справа ускладнюється.

— Вона й раніш була складною, — пробурмотів Лестрейд, беручи стільця. — Бачу, я потрапив на щось подібне до військової ради.

— Ви… ви певні щодо тієї звістки? — запинаючись, спитав Грегсон.

— Я тільки що з його кімнати, — сказав Лестрейд. — Я перший виявив убивство.

— Ми вислухали точку зору Грегсона в цій справі, — зауважив Холмс. — Чи не ознайомите і ви нас з тим, що бачили і що зробили?

— Будь ласка, — відповів Лестрейд, сідаючи. — Признаюсь, я був тієї думки, що цей Стенгерсон замішаний у вбивстві Дреббера. Останні події показали, що я помилявся. Керуючись своїми припущеннями, я взявся встановити, що сталося з секретарем. Їх бачили разом на Юстонському вокзалі приблизно о пів на дев'яту вечора третього числа. О другій ранку Дреббера знайдено на Брікстон-род. Треба було дізнатися, що робив Стенгерсон між 8-30 і моментом злочину і що з ним сталося потім. Я телеграфував у Ліверпуль, вказав прикмети цієї людини і попередив, щоб стежили за американськими суднами. Потім я обійшов усі готелі і мебльовані кімнати в околиці Юстона, міркуючи, що коли Дреббер і його супутник розлучилися, то цілком природно для останнього було б зупинитися на ніч десь поблизу, а потім знову чекати ранком па вокзалі.

— Вони, напевне, домовилися про місце зустрічі заздалегідь, — зауважив Холмс.

— Так і виявилось. Весь учорашній вечір я витратив на розшуки. Сьогодні вранці встав дуже рано і о восьмій прибув до готелю Хеллідея на Літль Джордж-стріт. На моє запитання, чи тут не зупинився містер Стенгерсон, мені одразу відповіли ствердно.

— Мабуть, ви той джентльмен, якого він чекає, — сказали мені. — Він чекає когось уже два дні.

— Де він зараз? — спитав я.

— Нагорі, спить. Просив розбудити о дев'ятій.

— Я піднімуся до нього зараз, — сказав я.

Мені здавалось, що моя несподівана поява могла потрясти його нерви і змусити проговоритися.

Служник згодився провести мене до кімнати Стенгерсона. Вона була на другому поверсі, до неї вів маленький коридор. Служник показав двері і вже хотів спускатися вниз, коли я побачив щось таке, від чого аж млосно стало, незважаючи на весь мій двадцятирічний досвід. З-під дверей в'юнилась вузенька червона стрічка; вона бігла по коридору і біля протилежної стіни кінчалась маленькою калюжею. Я скрикнув, і служник обернувся. Він мало не зомлів від цього видовища. Двері були замкнуті зсередини, але ми натиснули плечима і виламали їх. Вікно в кімнаті було відчинене, а біля вікна лежало скорчене тіло чоловіка в нічному одязі. Він був мертвим. кілька годин, бо руки й ноги зовсім задубіли. Коли перевернули його, служник відразу впізнав у ньому того самого джентльмена, що найняв кімнату під ім'ям Джозефа Стенгерсона. Причиною смерті був глибокий удар у лівий бік ножем, який, певно, пройшов до серця. А тепер найдивніше з усього. Як ви гадаєте, що будо над убитим?