Пригоди Шерлока Холмса. Том 3 - Дойл Артур Игнатиус Конан. Страница 65

Холмс незворушно вклонився й запропонував леді сісти.

— Ваша вельможносте, моє становище занадто дражливе. Прошу сісти і розповісти мені, чого ви хочете, але побоююсь, що заздалегідь я нічого пообіцяти не можу.

Вона пішла через усю кімнату й сіла спиною до вікна. Це була справжнісінька королева — висока, струнка й надзвичайно чарівна.

— Містере Холмсе, — мовила вона, і її руки в білих рукавичках тим часом без упину змикались і розмикались. — Я буду з вами щира, бо сподіваюся, що це змусить вас бути так само щирим зі мною. Між моїм чоловіком і мною немає жодних таємниць, крім однієї. Це політика. Тут уста його запечатані. Він не каже мені нічого. Проте я довідалася, що вчора ввечері в нашому домі сталося щось вельми прикре. Я знаю, що пропав якийсь папір. Але оскільки це стосується політики, мій чоловік не хоче довіритись із цією справою мені. Однак це справді важливо, — так, справді важливо, щоб я знала про це все. Крім тих політиків, ви — єдина людина, яка знає правду. Благаю вас, містере Холмсе, поясніть мені, що сталося й до чого це може призвести. Розкажіть мені все, містере Холмсе. Я знаю, що інтереси вашого клієнта змушують вас мовчати. Але я можу запевнити вас, що якби він це зрозумів, то неодмінно довірився б мені. Що то був за папір, який викрадено?

— Мадам, ви просите про неможливе.

Вона зітхнула й затулила обличчя руками.

— Ви повинні зрозуміти мене, мадам. Якщо ваш чоловік вважає, що вам краще нічого про це не знати, то як можу я, давши присягу зберігати цю таємницю, розповісти вам те, що він волів би приховати? Будь ласка, не розпитуйте мене. Розпитайте його.

— Я розпитувала. Я прийшла до вас, як до останньої надії. Але навіть якщо ви не хочете сказати нічого певного, містере Холмсе, то ви зробите мені велику ласку, коли відповісте на одне запитання.

— Яке саме, мадам?

— Чи постраждає через те політична кар’єра мого чоловіка?

— Бачте, мадам, якщо цю справу не буде залагоджено, то вона може, звичайно, мати вкрай нещасливі наслідки.

— О! — Вона глибоко зітхнула, як людина, чиї сумніви розвіялись.

— Ще одне запитання, містере Холмсе. Зі слів мого чоловіка, які він промовив одразу після цього нещастя, я зрозуміла, що зникнення листа може призвести до страшних наслідків для всієї країни.

— Якщо він так сказав, я не заперечуватиму.

— Але якими можуть бути ці наслідки?

— О, мадам, ви знову просите про неможливе.

— Тоді я більше не забиратиму у вас часу. Я не можу дорікати вам, містере Холмсе, за те, що ви відмовилися розмовляти зі мною щиро. Сподіваюся, що ви не будете про мене поганої думки, бо я справді бажаю розділити зі своїм чоловіком його турботи — навіть супроти його волі. Ще раз благаю вас, нічого не кажіть йому про мої відвідини.

На порозі вона озирнулась, і я востаннє побачив гарне схвильоване обличчя, перелякані очі й міцно стулені вуста. Потім вона пішла.

— Ну, Ватсоне, чарівна стать — це вже ваша парафія, — мовив з усмішкою Холмс, коли грюкнули парадні двері. — Яку гру веде ця красуня? Що їй насправді потрібно?

— Але ж вона сама все до ладу пояснила, і її хвилювання цілком природне.

— Авжеж! Згадайте вираз її обличчя, Ватсоне, — її ледве стримувану тривогу, неспокій, наполегливість, із якою вона розпитувала мене. Не забувайте, що вона належить до того товариства, яке добре вміє тамувати свої почуття.

— Так, вона була вкрай стривожена.

— Згадайте також, як палко вона запевняла нас, що коли довідається про все, то для її чоловіка це буде навіть краще. Що вона хотіла цим сказати? І ви, напевно, помітили, Ватсоне, що сіла вона спиною до світла. Вона не хотіла, щоб ми бачили її обличчя.

— Так, вона обрала саме це місце.

— Жінок узагалі надто важко зрозуміти. Пам’ятаєте ту жінку в Марґейті, яку я запідозрив з тієї самої причини? А насправді в неї просто не було пудри на носі. Як можна будувати припущення на такому непевному ґрунті? Звичайнісінька жіноча поведінка може означати вельми багато, а її тривога часом залежить від шпильки або щипців до волосся. На все добре, Ватсоне.

— Ви кудись ідете?

— Так, я проведу ранок на Ґодольфін-стріт із нашими друзями з поліції. Розкриття цієї таємниці — в убивстві Едвардо Лукаса. Хоча мушу зізнатися, що не можу навіть уявити собі, яких обрисів вона набуде. Робити припущення, не маючи фактів, — це величезна помилка. Залишайтеся тут на варті, любий мій Ватсоне, і приймайте всіх нових відвідувачів. А я повернуся, якщо встигну, до другого сніданку.

Увесь цей день і два наступних Холмс був у настрої, який друзі назвали б мовчазним, а інші люди — похмурим. Він то приходив, то знову йшов, безперестану курив люльку, грав на скрипці урив^: ки якихось мелодій, часто замислювався, поспіхом харчувався самим лише хлібом з маслом і неохоче відповідав на мої випадкові запитання. Мені було зрозуміло, що його розшуки поки що не дали нічого. Він зовсім не говорив зі мною про цю справу, і лише з газет я довідався про подробиці слідства та про арешт і швидке звільнення Джона Міттона — небіжчикового лакея. Слідчий визначив убивство як «зумисне», але сам злочинець залишався невідомим. Причини вбивства теж не вдалося встановити. В кімнаті було багато цінних речей, але жодної з них не взяли. Паперів покійного теж ніхто не чіпав. їх ретельно оглянули й з’ясували, що небіжчик ревно вивчав міжнародну політику, збирав усілякі чутки й плітки, був відомим поліглотом і вів широке листування. Він був добре знайомий з кількома провідними політиками різних країн. Але серед документів, яких повно було в шухлядах його столу, не знайшли нічого прикметного. Щодо його стосунків з жінками, то вони, очевидно, були випадкові й поверхові. В нього було багато знайомих жінок, але мало подруг і жодної коханки. Звички його були незмінні, життя — спокійне. Його смерть перетворилася на чистісіньку таємницю, якої досі не пощастило розкрити.

Що ж до арешту Джона Міттона, лакея, то поліція зробила це з відчаю, щоб приховати свою повну безпорадність. Проти нього не могли висунути жодного звинувачення. Того вечора він одвідував своїх друзів у Гаммерсміті. Алібі було цілковите. Щоправда, він рано пішов додому й міг повернутися до Вестмінстера ще до того, як злочин було виявлено; але він сам пояснив, що пройшов частину дороги пішки, що видається досить імовірним, якщо згадати, який чудовий був вечір. Він дістався додому о дванадцятій годині й був приголомшений несподіваною трагедією. Він завжди був у найкращих стосунках із хазяїном. Окремі речі небіжчика, наприклад, футляр з бритвами, знайшли в лакеєвій скрині, але той пояснив, що то подарунки від колишнього хазяїна, і економка це підтвердила. Міттон служив у Лукаса три роки. Прикметно, що Лукас ніколи не брав лакея з собою на континент. Іноді він мешкав у Парижі по три місяці поспіль, але щоразу залишав Міттона доглядати будинок на Ґодольфін-стріт. Що ж до економки, то вона нічого не чула того вечора, коли було скоєно злочин. Якщо Лукаса хтось і відвідував, то він, напевно, сам приймав гостя.

Отож, як я міг судити з газет, таємниця вже три дні залишалася нерозкритою. А Холмс, якщо він і знав щось більше, нічого не розповідав мені, лише зауважив, що інспектор Лестрейд повідомив його про всі подробиці справи. Я зрозумів, що моєму другові добре відомі всі новини. Четвертого дня з’явилася довга телеграма з Парижа, що з’ясовувала, здавалося, все це питання.

«Паризька поліція, — ішлося в «Дейлі Телеграф», — зробила відкриття, що відслонило завісу над трагічною загибеллю містера Едвардо Лукаса, якого спіткав жорстокий кінець увечері минулого понеділка, на Ґодольфін-стріт у Вестмінстері. Наші читачі пам’ятають, що покійного джентльмена знайшли в кімнаті заколотим, і підозра впала на його лакея, що зумів, проте, довести свою непричетність. Учора слуги леді, відомої як мадам Анрі Фурне, яка мешкає в невеликій віллі на вулиці Аустерліц, повідомили поліцію, що їхня господиня збожеволіла. Медичний огляд засвідчив, що вона справді страждає на небезпечну нервову хворобу. Під час слідства поліція з’ясувала, що мадам Анрі Фурне минулого вівторка повернулася з мандрівки до Лондона; є підстави вважати, що ця подорож має певний зв’язок із злочином у Вестмінстері. Зіставлення фотографій дало змогу встановити, що чоловік мадам Анрі Фурне та містер Едвардо Лукас — насправді одна й та сама особа; небіжчик із якихось причин жив подвійним життям у Лондоні й Парижі. Мадам Фурне, креолка з походження, відзначається вкрай запальною вдачею; в неї траплялися напади ревнощів, які робили її зовсім божевільною. Саме під час одного з таких нападів вона, мабуть, і скоїла цей страхітливий злочин, що схвилював цілий Лондон. Досі не з’ясовано, що вона робила в понеділок увечері, однак відомо достеменно, що схожа на неї жінка привернула увагу людей на вокзалі Черинґ-Кросу вівторок уранці своїм божевільним виразом обличчя й дикими рухами. Отож імовірно, що вона або скоїла злочин під час нервового стресу, або він так вразив нещасну жінку, що відібрав їй розум. Зараз вона ніяк не може розповісти про те, що сталося, й лікарі не мають жодних надій на повернення їй здорового глузду. Є свідчення, що в понеділок увечері якась жінка, — можливо, мадам Фурне, — кілька годин простояла біля будинку на Ґодольфін— стріт».