Дефіляда в Москві - Кожелянко Василь. Страница 21
Павло залишився вірним своїм старим австрійським черевикам, а до сьогоднішнього прийому лише одягнув свіжу сорочку і підстриг бороду. Я ніжно погладжував пальцями м'які криси нового італійського капелюха «барсаліно», виготовленого зі спеціально вичиненої кролячої шкіри, за який я заплатив 300 гривень у магазині «Мілано» на вулиці гетьмана Івана Виговського.
… У розкішній залі ресторану «Прут» було тепло, світло, затишно і ніби не було за вікном мокрої осени з жовтим листям, прибитим косим дощем до бруківки, а десь на сході — кривавої війни з нечуваним героїзмом і кров'ю — ворожою неправедною і нашою — священною. Зібрання було найвишуканіше, яке тільки могло бути у цих провінційних Чернівцях. Чоловіки — або у військових одностроях Українського війська, або у фраках, як пан губернатор, і я не пошкодував, що одягнув гарний чорний смокінґ, водночас відчувши певне ніяковіння за свого шефа, який був у м'ятому сірому піджаку, чорних невипрасуваних штанах і без краватки. Дами були у сукнях із накладними плічками і ґудзиками, обтягнутими тканиною, тією ж, з якої шиті сукні. Це, як правило, був лимонного або трав'янистого кольору шовк.
Я помітив, що фальшивих прикрас на жінках майже не було, а шпильки їхніх італійських черевичків зовсім не стоптані, і ще раз відзначу — ми йдемо до Европи!
… Світло свічок грало на кришталі келихів і сріблі ножів, виделок, ложок і змішувалося з електричним сяйвом, що текло з-під абажурів, виготовлених із спеціально вичинених кролячих шкурок і розфарбованих у сині, оранжеві і зелені барви… На карафці з горілкою, принесеній з холоду, я помітив краплину, прозору, як сльоза — губернатор проголосив тост за Україну, і кельнери налили нам золотистого шампанського «Вдова Кліко», яке ми продумано і неквапом заїли червоною і чорною ікрою, сьомгою і салатом зі спаржі та вижницької шинки. Під французьких устриць подали «Абрау-Дюрсо», а під кримське шампанське, перейменоване самими виноробами на «Козака Мамая», подали патріотичні канапки з овечою бринзою і холодною бараниною з часником.
З їжі ще було: асорті зі свіжих овочів, баклажани, смажені з яйцем і помідорами, язик заливний, помідори, фаршировані грибами, асорті м'ясне, сир фарширований, рулет із чорносливом, жульєн, самбук зі слив з горіхом, бануш, деруни, вареники з вишнями, млинці з молоком, горіхами і медом, цукерки «Пташине молоко» і такий же торт, але це вже на десерт.
Потім надійшла черга міцніших напоїв. Кельнери ненав'язливе опитували гостей, хто якого напою бажає. Більшість із патріотичних мотивів, а, може, просто через низький смак, обирали «Українську з перцем» новоселицького розливу або львівську горілку «Гетьман». Я, звичайно, замовляв віскі «Бурбон», а Павло — французький коньяк «Мартель». Подали рибу — смажену форель, заливну осетрину і, як данину українській екзотиці, — карасів у сметані. З-поміж вин своєю шляхетністю виділявся білий колекційний «Барзак». До смажених фазанів подали червоне «Божоле», а до молочних поросят, які кумедно тримали в писках кружальця цитрини, — угорський солодкуватий «Токай». Про такі дрібниці, як анчоуси у соусі «піке» з оливками та гриби по-путильськи під коньяк «Наполеон» (Павло) і віскі «Джек Даніель» (я) чи сир «Рокфор» із Женеви і паштет із гусячої печінки з трюфелями зі Страсбурґа під лікер «Амаретто» (Павло) і вермут з боржомі (я) й згадувати не хочеться — і так ясно…
…Знову автомобільні фари пронизують сіру стіну туману, за склом хитається смуга дощу, як синьо-жовтий прапор на шпилі міської ратуші, і я розумію, що не прогадав з віскі, і ми маємо Державу, і якщо є в Чернівцях такі ресторани, як «Прут», і такі губернатори, як Юхим Гнатчук, то ми маємо майбутнє…
Далі пишу.
Семен фон S.
Дискурс геополітики
Пасіонарний вибух, який потряс евразійські простори і привів у рух приховані важелі одвічного арійського архетипу, спричинив не лише виникнення нового Райху на північних кресах цього згаданого геополітичного масиву, а й визволив із-під столітніх чужорідних нашарувань викристалізуване диво з міцною державницькою основою, прихованою під попелом колонізаторських фальшивих декорацій, під назвою Українська Держава.
Потенціал арійської нації, націлений на опанування своїх природніх територій, не може бути нереалізованим на тому чи іншому відтинку історичного буття. Тут варто згадати відому теорію циклічности, яку низка провідних учених-геополітологів цілком резиґнують, але евентуально її можна використати для підтвердження нашої тези, яка покликана засадничо обґрунтувати неухильне просування української нації на схід. Українська нація завдяки, з одного боку, своїй історичній місії бути хранителькою і водночас засновницею всієї арійської раси. З іншого, завдяки своєму існуванню в ілюзорно бездержавному стані (бо латентно державницька структуралізація української нації розвивалась не дискретно, як виглядає на поверхні історичних фактів, а таки перманентно) зберегла ґлобалістичний потенціял експансії арійства на схід і південь у майже первозданній чистоті.
Україна як законний терен найдавнішої арійської нації — українців — має свої природні кордони і мусить опанувати їх. Але ці кордони є двох плянів: першого — ті, що життєво необхідні і обґрунтовані впродовж тисячоліть як розвитком нації, так і впливом на неї ландшафтів, автентично питомих лише для певного етносу. І кордони другого пляну — теоретично можливі й практично зреалізовані лише при певному збігові обставин, властиві менталітету тієї чи тієї нації.
Границі Першого Пляну — білоруські болота на півночі, узбережжя — все! Чорного моря на півдні — вже можна вважати опанованими. Проте на заході і на сході вони ще формуються, але експансія в той та той бік дає простір для набуття Україною в майбутньому назви Імперія Трьох Морів (Чорного, Каспійського і Балтійського).
Про Границі Другого Пляну говорити передчасно, можна лише сказати, що тут треба оперувати такими географічними топонімами, як Урал, Альпи, Ардени, та гідронімами — Волга, Атлантика, Ла Манш. Тож вперед, залізні лицарі, під сяйвом Золотого Тризуба на синьому тлі!