Кайдашева сім’я - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 28

VIII

 Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву; як ховали, то читали вангеліє трохи не коло кожної хати; після похорону справили багатий обід. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові на сорокоуст.

 На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.

 — А що, Лавріне, — сказав Карпо, — розділим тепер грунт пополовині, а то батько одрізав мені городу, неначе вкрав.

 — То й розділимо, — сказав Лаврін. — Чи підемо в волость, чи обійдемось і без волості?

 — А нащо нам здалася та волость! Одміримо пополовині город та пополовині садок, та й годі, — сказав Карпо. — Хіба таки самі собі не дамо ради?

 — Про мене, міряймо город і самі, — сказав Лаврін. Карпо взяв довгу та рівну ліщину й почав з Лавріном міряти город вздовж та впоперек. Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки.

 — А що, Лавріне, чи будемо городити тин, чи, може, й без тину обійдеться? — сказав Карпо.

 — А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний, хоч на йому стоїть і твоя й моя повітка та загорода, — сказав Лаврін.

 — Про мене, нехай буде так, — сказав Карпо.

 — Але не знаю, як ще наші жінки скажуть, — сказав, Лаврін, про матір вже й не згадуючи.

 — Хіба в мене жіночий розум, щоб я жінок слухав? — сказав Карпо.

 Тільки що вони переміряли город та садок, з хати вибігла Мотря. Вона вийшла на город і окинула його оком з горба вниз, а од низу на горб, потім вийшла на горб і ще раз поміряла ґрунт очима. Лаврінова частка здалась їй більшою, мабуть, тим, що в чужих руках шматок хліба все здається більшим. Вона скинула з себе пояс та давай міряти город перше впоперек: на Лавріновій половині вийшло більше на один пояс. Переміряла вона вдруге, — ой лишечко! Лаврінова частка була більша аж на два пояси.

 — Бодай вас лиха година міряла, як ви оце переміряли, —сказала сама до себе Мотря й заходилась мірять поясом ґрунт вподовж: ой ґвалт! Лаврінова половина виходила довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.

 — Потривайте ж! — крикнула Мотря на весь город. — Це, мабуть, свекрушище помагала їм мірять! Це вона припустила собі на один пояс вздовж та на два пояси впоперек, ще й ріжок у бузині собі одтягла.

 Мотря прожогом побігла до хати, держачи в руках пояс, та репетувала на весь город. Коло причілка стояла та хворостина, котрою Карпо з Лавріном міряв город. Мотря вхопила хворостину й кинулась у двері кулею, як птиця.

 — Це ви, мабуть, з матір'ю так міряли город, бодай вас міряв сей та той! — крикнула Мотря на порозі так, що двері з обох хат разом одчинились і з дверей повискакували всі: і Карпо, й Лаврін, і Кайдашиха, й Мелашка. Вони повитріщали очі на Мотрю.

 — Чого вилупили баньки, неначе мене зроду не бачили? Як це ви переміряли город? Та нехай його чорти спечуть з такою мірою! — гукнула не своїм голосом Мотря й брязнула об землю хворостиною так, що вона аж захурчала.

 — Хррр! — захурчав насмішкувато Лаврін. — Чого це ти кричиш, неначе на батька.

 — Кричи на свою матір! Я й тобі захурчу отією хворостиною, коли хоч. Як ви міряли город, коли Лаврінова половина більша і вздовж і впоперек!

 — Твого розуму не спитали, бо свого, бач, нема, — сказав скривджений Лаврін.

 — Неправда твоя, Мотре, — спокійно сказав Карпо, заклавши руки за спиною.

 — Бреши сам! Ось я тільки що сама міряла. Іди в волость, нехай волость вас розділить, а не свекруха, — репетувала Мотря.

 — Одчепись од мене, сатано! Я й дома не була, як вони міряли. Це правдива причепа! — сказала Кайдашиха. — Бере моє добро, ще й мене лає.

 — Ідіть міряйте на моїх очах, а як ні, то я ваші кілки на межі геть повикидаю за тин, а таки свого докажу, — кричала Мотря.

 Мотря вибігла з сіней і побігла на город; за нею пішла Кайдашиха з Мелашкою, а за жінками пішли чоловіки. Мотря розперезалась і почала міряти город поясом: впоперек Лаврінова половина вийшла більша на два пояси.

 — А що, чия правда?

 — Як ти міряєш? Піддури кого дурнішого, а не мене, — крикнула Кайдашиха, — свою половину міряла, то натягувала, аж пояс лущав, а Лаврінову половину міряла, то аж пояс бгався. Геть, погана! Дай я сама переміряю з Мелашкою.

 Кайдашиха переміряла весь город упоперек, — і знов обидві половини були однакові.

 — А що, чия тепер правда! — говорила Кайдашиха. — Ти міряєш собі, то натягуєш, а чужому міряєш, то стягуєш. Ти б людей соромилась! Тобі тільки б сидіти з жидівками в крамницях та обдурювати на аршині людей.

 — Це якийсь жіночий сажень вигадала Мотря, що стягується й розтягується, як кому треба, — сказав насмішкувато Лаврін.

 — А отой ріжок, що в бузину ввігнався, яким сажнем будеш міряти? Не бійсь, мені не оддаси? — сказала Мотря.

 — То одкуси його зубами! А де ж його діть, коли він вигнався на вулицю, — сказала Мелашка.

 Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.

 — Чом же ви не розділили пасіки? — сказала вона. — Адже ж пасіка батькова! Гара, що все загарбали собі в руки! На Лавріновій половині в садку більше двома грушами і однією яблунею.

 — А ти вже й полічила? — спитав Лаврін.

 — Авжеж полічила, і своїм не поступлюсь. Садок не твій, а батьківський, — сказала Мотря.

 — То пересади на свою половину! — крикнув Лаврін.

 — Який їх чорт подужає пересадить! Пересадиш, то підвередишся, — сказала Мотря.

 — О, підвередишся, Мотре, коли Карпо не поможе, —сказав, сміючись, Лаврін.

 — Вже хоч і підвережусь чи ні, а таки свого докажу, —гукнула Мотря і вдарила кулаком об кулак, — ходім лиш зараз в волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою. Дайте лишень нам половину пасіки, а як ні, то бери, Карпе, сокиру та й рубай груші. Я вам свого не подарую, — кричала, аж сичала Мотря.

 — Та подивись лишень, на твоїй половині все старі груші, а на моїй — щепи! — сказав Лаврін.

 — Мотря каже правду: ви нам дайте половину пасіки, половину овець та свиней, — сказав Карпо.

 — Овва, який розумний! Забери ще половину котів та собак! — кричала Кайдашиха. — А батька хто лупив у груди? Лаврін хоч батька не бив.

 — Не бив, тільки не слухав! — сказав спокійно Карпо.

 — А ти забув, що я ще живу на світі? І я маю якесь право на батькове добро. Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! — говорила Кайдашиха. — Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? Ні, Карпе, нехай нас громада розсудить!

 — Як громада, то й громада! Ходім в волость, бо я

 своєю часткою не поступлюсь, — сказав Карпо.

 Карпо з Лавріном та з Кайдашихою пішли в волость, а Мотря з Мелашкою зостались у дворі коло волості.

 Волость присудила Лаврінові та матері батьківське

 добро, бо Карпо вже забрав свою частку ще за живоття батька. Як почула це Мотря, то трохи не скрутилась

 і наробила крику під волостю.

 Од того часу між Кайдашенками й їх жінками не

 було миру й ладу. Карпо й Мотря посердилися з Лавріном та з Кайдашихою й перестали заходити до їх у хату.

 — А що, Мотре, виграла? Здобрій тим, що тобі волость присудила, — дражнилась стара Кайдашиха з Мотрею.

 — Дражніть уже, дражніть, як ту собаку, — говорила Мотря і трохи не плакала од злості.

 Обидві сім'ї насторочились одна проти другої, як два півні, ладні кинутись один на другого. Треба було однієї іскорки, щоб схопилась пожежа. Та іскорка незабаром

 впала поперед усього на сміття.

 Раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней,

 обмела коло своєї призьби, змела сміття до порога та й пішла в хату за рядюгою, щоб винести сміття на смітник. Саме тоді Мотря вибігла з сіней і вгляділа коло порога сміття. Сміття було підметене аж під Мотрину призьбу.

 — Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки! —

 крикнула Мотря на весь двір; вона вхопила деркача та