Північне сяйво - Пулман Филип. Страница 24

— Звичайно, — нарешті зміг він сказати, — ми чули і про це, маленька дівчинко! Не думаю, щоб Коста могли прийти кудись і їм про це не нагадали. Краще залишати охоронця на човні, Тоні, — казали люди. Повсюди повно розлючених маленьких дівчат! О, ця історія обійшла всі болота, дитино. Але ми не збираємося карати тебе за це. Ні, ні! Заспокойся.

Він подивився на Фардера Корама, і обидва старі знову розсміялися, але вже м’якше. І Ліра відчула задоволення й безпеку.

Нарешті Джон Фаа похитав головою і вів далі.

— Я сказав, Ліро, що ми знаємо тебе з дитинства. Ти маєш знати те, що знаємо ми. Не думаю, що тобі говорили в Коледжі Джордана про те, звідки ти взялась, але вони самі не знають усієї правди. Вони розповідали, хто твої батьки?

Зараз Ліра мала абсолютно приголомшений вигляд.

— Так, — відповіла вона. — Вони говорили… говорили… Вони говорили, що лорд Ізраель віддав мене туди, тому що мої батьки загинули в повітряній катастрофі. Ось що мені розповідали.

— Справді? Добре, я розкажу тобі історію, правдиву історію. Я впевнений, що це правда, тому що мені розповіла її циганка, а вони ніколи не брешуть Джону Фаа і Фардеру Кораму. Отже, це правда про тебе, Ліро. Твій батько ніколи не потрапляв в авіакатастрофу, тому що твій батько — лорд Ізраель.

Ліра лише здивовано мовчала.

— Ось як це сталося, — продовжував Джон Фаа. — Коли лорд Ізраель був молодою людиною, він проводив дослідження на півночі і повернувся з великим багатством. Це був відважний, запальний та невгамовний чоловік.

Твоя мати також була запальною. Не такою шляхетною, як він, але розумною жінкою. Навіть ученою, а ті, хто бачив її, говорили, що вона була дуже вродливою. Вона і твій батько покохали одне одного з першого погляду.

Проблема була в тому, що твоя мати вже була одруженою, її чоловіком був політик. Член королівської партії, один з найбільш наближених до короля. Чоловік із великим майбутнім.

Коли твоя мати дізналася, що в неї буде дитина, вона побоялася сказати чоловікові, що це не його дитя. І коли дитина народилася, — це ти, дівчинко, — було одразу видно, що це заслуга не її чоловіка, а твого справжнього батька. Тому жінка вирішила сховати тебе, а всіх інших повідомила, що ти померла.

Отже, тебе відвезли в Оксфордшир, де в твого батька був маєток, і віддали під опіку няньки-циганки. Але хтось розповів чоловіку твоєї матері про все, що сталося. Він знайшов дім циганки і намагався знайти тебе, але нянька втекла і сховалася з тобою в хазяйському будинку. Чоловік кинувся за вами, бажаючи помститися.

Твій батько був тоді на полюванні, але його повідомили, що відбувається, і він миттю повернувся і застав чоловіка твоєї матері на сходах будинку. Він майже викрив схованку, де були ви з циганкою, але лорд Ізраель викликав його на дуель, і вони билися там — саме тоді лорд Ізраель убив його.

Циганка чула і бачила це, Ліро, — ось звідки ми все це знаємо.

Потім був великий судовий процес. Твій батько не з тих, хто заперечує правду, і це було дуже важкою справою для суддів. Він убив, все правильно, пролив кров, але він захищав свій дім і свою дитину від нападника. З іншого ж боку, закон дозволяє будь-якому чоловіку мститися за жінку, і адвокати померлого намагалися довести, що саме це він робив.

Справа тривала кілька тижнів, було наведено безліч аргументів з обох сторін. Зрештою, судді покарали лорда Ізраеля, конфіскувавши всю його власність, землю, залишили його бідняком, а до того він був багатший за короля.

Щодо твоєї матері, то вона зовсім не хотіла втручатися. Вона усунулася. Циганка казала мені, що завжди боялася, як твоя мати поводитиметься з тобою, бо вона була горда і пихата жінка.

А ще була ти. Якби справа повернулася іншим боком, Ліро, тебе б виховали цигани, тому що циганка благала суд віддати тебе їй, але цигани мають погану репутацію перед законом. Суд вирішив віддати тебе до монастиря, що й зробив, до сестер-послушниць у Вотлінгтоні. Ти цього не пам’ятаєш.

Але лорд Ізраель не міг цього допустити. Він ненавидів священиків, монахів і монахинь і, оскільки був свавільний, одного разу просто приїхав і забрав тебе. Не для того, щоб самому виховувати, і не для того, щоб віддати циганам, — він відвіз тебе до Коледжу Джордана і змусив закон змиритися з цим.

Отже, закон не був проти. Лорд Ізраель повернувся до своїх досліджень, а ти росла в Коледжі Джордана. Єдина умова, яку поставив твій батько: щоб твоїй матері не дозволяли бачитися з тобою. Якби вона захотіла це зробити, її мусили зупинити і розповісти йому, бо весь його гнів, вся його природа обернулися проти неї. Ректор пообіцяв усе виконати. Так минав час.

Потім з’явився цей страх, пов’язаний із Пилом. По всій країні, по всьому світу мудрі чоловіки й жінки почали цікавитися. Це не стосувалося нас, циган, поки не почали зникати наші діти. Ось тоді й ми зацікавилися. У нас є зв’язки повсюди, ти навіть уявити не можеш, у тому числі і в Коледжі Джордана. Ти не знала, але була людина, яка наглядала за тобою і доповідала нам усе, оскільки ми цікавилися тобою. І циганка, яка виховувала тебе, також ніколи не припиняла турбуватися про тебе.

— Хто наглядав за мною? — спитала Ліра. Їй здалося дуже важливим і дивним те, що всі її вчинки обговорювалися десь далеко.

— Це був слуга з кухні. Берні Йохансен — кондитер. Він наполовину циган, ти цього не знала, ручаюсь.

Берні був добрим самотнім чоловіком, одним із тих рідкісних людей, чий деймон був такої саме статі, що й він сам. Це саме на Берні вона кричала, коли забрали Роджера. І виявляється, Берні розповідав про все циганам! Вона була вражена.

— Отже, як би там не було, — розповідав далі Джон Фаа, — ми чули, що ти залишаєш Коледж Джордана і, як не дивно, саме тоді, коли лорда Ізраеля ув’язнили і він не міг протистояти цьому. А ми пам’ятали, що він наказував Ректорові ніколи не відпускати тебе, і також пам’ятали, що чоловіка, з яким була одружена твоя мати, політика, якого убив лорд Ізраель, звали Едвард Кольтер.

— Пані Кольтер? — вимовила Ліра приголомшено. — Вона моя мати?

— Твоя. І якби твій батько був вільний, вона б ніколи не насмілилася суперечити йому і ти б усе ще була у Джордані, не знаючи нічого. Але що змусило Ректора дозволити тобі піти — загадка для мене. Він був зобов’язаний опікати тебе. Я припускаю, щось було вище за його сили.

Ліра раптом зрозуміла дивну поведінку Ректора того ранку, коли вона їхала.

— Але він не хотів… — сказала вона, намагаючись згадати точніше. — Він… Я мала зустрітися з ним тоді вранці і не повинна була говорити цього пані Кольтер… Було схоже, що він намагається захистити мене від пані Кольтер….

Вона зупинилася і уважно подивилася на двох чоловіків, а потім вирішила розповісти їм всю правду про те, що сталося у вітальні.

— Розумієте, трапилося ще щось. Того вечора, коли я сховалася у вітальні, я бачила, як Ректор намагався отруїти лорда Ізраеля. Я бачила, як він підсипав порошок у вино, і розказала про це дядькові, а він скинув карафу зі столу й розлив напій. Отже, я врятувала його життя. Я ніяк не могла зрозуміти, чому Ректор хотів його отруїти, він завжди був таким добрим. А потім вранці, коли я їхала, він покликав мене до свого кабінету, і я мала прийти таємно, щоб ніхто не побачив, і він сказав… — Ліра намагалася зосередитися, щоб пригадати, що саме сказав Ректор. Нічого не вдавалося і вона похитала головою. — Єдине, що я зрозуміла, я повинна була зберігати від пані Кольтер одну річ, яку він мені дав. Думаю, вам можу розказати…

Ліра засунула руку в кишеню вовчого пальта і дістала оксамитовий пакунок. Вона поклала його на стіл і відчула, як велика цікавість Джона Фаа і ясний розум Фардера Корама були спрямовані на річ, як прожектор.

Коли вона розгорнула алетіометр, першим заговорив фардер Корам.

— Ніколи не думав, що знову побачу один із них. Це читач символів. Ректор розповів тобі що-небудь про нього, дитино?

— Ні. Лише те, що я сама мушу навчитися його читати. І назвав його алетіометром.