Магічний ніж - Пулман Филип. Страница 11

— Ангели? А що таке ангели?

— Щиро духовні істоти, як це стверджує Церква. Вона вчить, що ще до створення світу деякі з них повстали, і їх скинули з неба до пекла. Вони зазнали невдачі, ось що я хочу сказати. Вони не змогли здійснити свій задум — хай навіть у них були ангельські можливості. Лорд Ізраель — це лише людина з людськими можливостями, не більше, але його честолюбство є безмежним. Він насмілюється робити те, про що інші люди не наважуються навіть подумати. І подивіться, що він уже зробив: він розірвав небо, відкрив шлях до іншого світу. Хто ще міг це зробити? Хто ще здатен навіть подумати про це? Отже, Серафіно Пеккала, одна частина мене вважає його божевільним, хворим на голову, але інша частина каже мені, що він лорд Ізраель, а не просто людина. Можливо… Якщо така річ узагалі можлива, її вчинить лише він і ніхто інший.

— А що робитимете ви, Торольде?

— Я залишуся тут і чекатиму. Я охоронятиму його будинок доти, доки він не повернеться та не накаже мені щось інше, або доки я не вмру. А тепер я хотів би поставити те саме питання вам, пані.

— Я збираюся зробити все можливе, щоб захистити дитину, — відповіла Серафіна. — Можливо, колись мені доведеться ще раз пройти цим шляхом, Торольде. Я рада, що ви все ще будете тут.

— Я не зрушу з місця, — сказав старий слуга. Відьма відмовилася від його пропозиції поїсти чогось і попрощалася.

За хвилину вона наблизилася до свого гусака-деймона. Вони набрали висоти та розвернулися над туманними горами, весь цей час гусак мовчав. Серафіна надто була збентежена, і не було потреби пояснювати чому — кожне пасмо моху, кожна вкрита льодом калюжка, кожна комаха її рідної землі глибоко хвилювала її та кликала назад. Вона відчувала страх за все це, але також страх за себе — либонь, їй також доведеться змінитися. Вона переймається людськими справами, людськими проблемами: бог лорда Ізраеля — це не її бог. Чи вона перетворюється на людину? Чи втрачає свій відьмацький хист?

Якщо так, то те саме відбувається і з іншими.

— Додому, Каїсо, — сказала вона. — Маємо поговорити зі своїми сестрами. — Події надто великі, аби ми змогли осягти їх поодинці.

І вони крізь нестійкі клуби туману швидко полетіли до озера Енара — додому.

Вони знайшли решту свого клану в укритих лісом печерах на березі озера, там також був Лі Скоресбі. Ціною неймовірних зусиль аеронавтові пощастило утримати кулю в повітрі після подій у небі над Свольбардом, і відьми скерували його на свої рідні землі, де він розпочав лагодити гондолу та балон.

— Пані, я радий вас бачити, — привітав він Серафіну Пеккала. — Є якісь новини про дівчинку?

— Немає, пане Скоресбі. Чи візьмете ви участь у нашій сьогоднішній нараді, щоб допомогти нам вирішити, що робити далі?

Техасець здивовано заблимав очима — досі у відьмацькій нараді не брала участі жодна людина.

— Це буде велика честь для мене, — відповів він. — Можливо, я зможу висловити двійко власних припущень.

Протягом усього того дня відьми все прибували, здалеку схожі на пластівці чорного снігу, принесеного бурею. Вони наповнювали небо тріпотінням свого шовкового одягу та свистом повітря у голках соснових гілок. Люди, що полювали у вологих лісах чи рибалили, сидячи на великих крижинах, чули крізь туман шепіт неба, і якби небо було чистим, вони побачили б масовий переліт відьом, котрих ніби ніс кудись загадковий приплив.

Коли настав вечір, сосни навколо озера освітилися сотнями багать, найбільше багаття палало біля входу до головної печери. Поївши, відьми зібралися довкола нього. Серафіна Пеккала сиділа в центрі, її волосся вінчала корона — вінок із маленьких червоних квітів. Ліворуч від неї сидів Лі Скоресбі, а праворуч — гостя, королева латвійських відьом на ім'я Рута Скаді.

На подив Серафіни, гостя прибула лише годину тому. Доти Серафіна вважала найвроддивішою з бачених нею жінок пані Кольтер, але Рута Скаді перевершила її — її красі додавала особливого шарму атмосфера загадки, якоїсь потойбічності, що її всі відчували у присутності латвійки. Вона була жвавою й енергійною, її великі чорні очі так і сяяли. Казали, що її коханцем був сам лорд Ізраель. Вона носила важкі золоті серги, на її чорному хвилястому волоссі сиділа корона, оздоблена іклами сніжних тигрів. Деймон Серафіни Каїса дізналася від деймона Рути Скаді, що та вбила цих тигрів, аби покарати татарське плем'я, що поклонялося їй, — татари не віддали їй належної шани, коли вона відвідувала території племені. Без своїх богів-тигрів плем'я відчуло страх та смуток і почало благати її, щоб вона дозволила їм натомість поклонятися їй, але це прохання було з презирством відкинуте: «Що мені дасть ваше поклоніння? — спитала Рута Скаді. — Он тиграм воно нічого не дало». Ось такою була вона: прекрасною, гордою та безжальною.

Серафіна не знала напевно, чому вона прибула, але привітно зустріла її і згідно з етикетом посадила поруч із собою. Коли усі зібралися, Серафіна почала говорити:

— Сестри! Ви знаєте, чому ми зібралися: маємо вирішити, як реагувати на нові події. Всесвіт розколото — лорд Ізраель відкрив прохід з цього світу до іншого. Чи маємо ми перейматися цим або нам слід жити, як раніше, займаючись лише своїми власними справами? А ще гостро стоїть питання Ліри Белакви, котру король Йори к Бернісон назвав Лірою Красномовною. Перебуваючи в оселі доктора Ланселіуса, вона слушно обрала паросток сосни, отже, вона — саме та дитина, на яку ми чавжди очікували. Але наразі вона зникла. В нас сьогодні два гостя, котрі повідомлять нам свої міркування з цього приводу. Спершу ми послухаємо королеву Руту Скаді.

Рута Скаді підвелася. Її білі руки світилися у заграві багаття, а очі блискали так яскраво, що навіть ті відьми, котрі сиділи найдалі, добре бачили гру емоцій на її жвавому обличчі.

— Сестри, — почала вона, — дозвольте мені розповісти вам, що відбувається і хто та особа, з якою ми мусимо битися. Наближається війна. Я не знаю, хто стане на нашому боці, але знаю, хто битиметься проти нас: це Магістрат, Церква. Упродовж усієї своєї історії — а в порівнянні з життям відьми це не такий уже тривалий термін, хоч він у багато разів перевищує тривалість життя звичайних людей — Церква намагалася придушувати й контролювати усі природні пориви, а те, що вона контролювати не здатна, вона знищує. Деякі з вас уже бачили, що церковники вчинили в Больвангарі. Це було жахливо, але такі — а також інші, не менш моторошні — речі коїлися не лише там. Сестри, ви знаєте лише північ, а я подорожувала й на південь. Повірте мені, там також є Церкви, котрі ріжуть своїх дітей так само, як це роблять в Больвангарі — може, не зовсім так само, але те, що там відбувається, є не менш жахливим. Вони ножами вирізають статеві органи — і хлопцям, і дівчатам, — і діти втрачають здатність відчувати щось. Ось що робить Церква, будь-яка Церква: контролює, знищує, усуває всі природні почуття. Отже, якщо наближається війна й Церква братиме в ній участь, ми мусимо битися в іншому таборі — незалежно від того, наскільки дивні союзи нам доведеться для цього укладати. Я пропоную об'єднати наші клани та вирушити на північ, аби дослідити новий світ і з'ясувати, що там є. Якщо ми не зможемо відшукати дитину в цьому світі, це означатиме, що вона вже слідом за лордом Ізраелем перейшла до іншого. І все тут упирається в лорда Ізраеля, повірте мені. Він колись був моїм коханцем, і я охоче об'єднаю з ним сили, бо він ненавидить Церкву та все, що та робить. Це все, що я мала сказати вам.

Промова Рути Скаді була дуже пристрасною, і навіть Серафіна була заворожена її силою та красою. Коли латвійська королева сіла, Серафіна повернулася до Лі Скоресбі.

— Пан Скоресбі є другом дівчинки, отже, і нашим другом, — сповістила вона. — Ви не хотіли б поділитися своїми думками, пане?

Техасець підвівся на ноги, прямий і сповнений гідності. У нього був такий вигляд, ніби він не усвідомлював незвичайності обставин — хоча він напевно добре все розумів. Його деймон — заєць Гестер — притиснувся до землі за його спиною, вуха тварини були притулені до спини, а золотаві очі — напівприкриті.