Старо-світські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 72
Тиждень ходив отець Харитін, як сам не свій, тиждень раділа Онися, що таки зігнала злість на Олесі. Коли це пройшла чутка, що митрополит переводить старих, простих священиків з великих парафій на малі, а великі оддає «вченим», цебто молодим семінаристам. Одного сусіда, старого священика, вже перевели з великого села в мале. Отець Харитін зовсім зажуривсь.
– Треба їхати до благочинного на поклін,– сказав отець Харитін Онисі,– він напише в клірових відомостях, що я «поганого поведенія»; напише, що і ви, Онисіє Степанівно, «поганого поведенія»,– тоді буде нам біда.
– А яке йому діло до мого «поведенія»?– сказала Онисія Степанівна.– От нехай напише, якого «поведенія» його Олеся! Оце буде гаразд.
– Коли він за свою жінку не напише, а за вас напише. От приїдуть, возьмуть вас та й посадять в Лебединський монастир на місяців два або три,– будете черницям груби топити та воду носити.
– Ет, дурний! не знати що верзе! Де це чувано, щоб попадь садили в монастир. Як мене посадять в монастир, то я посаджу Олесю в тюрму! Я сама її зашлю на Сибір,– сказала Онися,– бо ти, мов та плохенька курка, тобі хоч і на хвіст наступи, то й не гавкнеш.
Минув тиждень. Пройшла чутка, що вмер богуславський протопоп, а через два тижні Балабуха став протопопом. Як почув за це отець Харитін, то й охолов,– в його неначе грім ударив.
– От теперечки ми пропали! – крикнув отець Харитін.– Ой моя лиха година та нещаслива! Треба їхати перепросити Балабуху, поки само лихо не прийшло в хату. Згадає він тепер і ваші гарбузи, й вільшаницькі громадські вибори; згадає він усе.
Отець Харитін загадав запрягти коні й поїхав в Богуслав. Балабуха саме тоді сидів в кабінеті й, згадуючи за візит Онисії Степанівни, складав в своєму щоденному діяриушеві вірші «О прелютой жені». Отець Харитін увійшов у гостинну й почав стиха кашляти; Балабуха вийшов до його.
Отець Харитін поздоровкався з ним і поздоровляв з протопопством. Балабуха гордо обійшовся з ним, але все-таки попросив сісти,
– Отець протоєрей! вибачайте, будьте ласкаві... Тут моя Онисія Степанівна приїздила до вас за наймичкою...
– Може, й ви приїхали за наймичкою? – перебив його Балабуха.
– Борони боже! Я приїхав просити заздалегідь вибачення за свою Онисію Степанівну. Мене тоді лома не було, а вона взяла та й поїхала, їй же богу, я її не пускав! А вже де жінка вмішається, то й пропаще діло. Їй-богу, я ні в чому не винен...
– Ваша жінка приїхала сюди й наговорила нам сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки. Ви дуже розпустили свою жінку; та й самі ви з мужиками поводитесь запанібрата: мужики до вас ходять в гості, п'ють у вашому домі... В метриках в вас нема ніякого ладу. Ви чоловік простий,– глядіть лишень, щоб" вам хоч вдержатись на парафії. От, може, приїде до вас столоначальник з правленія на ревізію.
– Їй-богу, отець благочинний, то не я...
– От мої парафіяни ходять до вас хрестити, а ви й хрестите.
– Їй-богу, більше не буду, і в хату, й в оселю кумів не пущу.
– От я приїду подивитись на вашу церкву. Та глядіть, щоб перед Новим роком ваші книжки, ваші метрики були справні, а то з вас Духовне правленіє ще й здере штраф,– сказав Балабуха на прощанні.
Отець Харитін приїхав додому, мов прибитий громом.
– Буде нам біда! Благочинний нахваляється, а столоначальник Духовного правленія встрів мене на місті та казав, що приїде до нас в гості,– сказав отець Харитін до Онисі, котра аж тепер схаменулась, що накоїла своїм язиком цілий ківш лиха.
– Знаємо, які то гості: тепер одчиняй комору й скриню, ріж гуси й качки для столоначальника! – сказала Онися.– І поніс мене нечистий до тієї Олесі. Ну, та й вшелепалась я оце в біду по самі вуха.
– Тепер розшморгуйте капшуки та готуйте карбованці, Онисіє Степанівно! Коли б ще часом діло не дійшло до консисторії, бо тоді доведеться продати й воли, й коники,– сказав отець Харитін.
Восени, тільки що зібрали все з поля, приїхав у Вільшаницю новий протоєрей оглядати церкву. Він був сердитий, до всього чіплявся, примітив порох в олтарі й на сосудах, примітив старі порвані ризи, навіть старе обстрьопане кропило, навіть церковні деркачі. За все досталось отцю Харитонові, й немало карбованців титар, по давньому звичаю, за огляд церкви висипав в протопопську кишеню. Онися вже й не виходила до протопопа. Вітав його о. Харитін. Тільки що протопоп виїхав з двору, у двір уїхав столоначальник повітового Духовного правленія Крискент Харлампійович Млин-ковський. Дві наточанки стрілись в самих воротях. Млинковського коні трохи не набігли на протопопського воза. Балабушин погонич звернув у колючки, на горб і трохи не перекинув Балабухи просто в віз Млинковського. З Млинковським сиділи чотири панни, його дочки, й підняли гвалт, Отець Харитін стояв без шапки на ганку і, вглядівши повну наточанку непроханих гостей, перелякався навіки. Він знав, що столоначальник щороку об'їжджав повіт – просто-таки неначе льнувати по батюшках, як старі матушки об'їжджали з льнуванням хати парафіян. За наточанкою Млинковського в'їжджав у двір простий здоровий віз, навантажений мішками з верхом.
«Приїхав старий крючок за хабарями! Так воно і є! Ну, цей мене дощенту й об'їсть, і обіп'є, ще й обдере»,– подумав отець Харитін, кланяючись з ганку Млинковському.
– Добридень, отче Харитоне! – гукнув з воза веселий Млинковський таким здоровим та хрипким басом, як з порожньої бочки, неначе в його в горлі струни порвались.
– Доброго здоров'я, Крискент Харлампійович! Просимо до господи,– обізвався прибитим голосом отець Харитін.
Млинковський скочив з воза, скинув з себе суконну синю шинелю, струсив її, обтрусив чорні густі бурці й почав міцно та щільно цілуватись з господарем. За ним на всі боки плигнули з воза панни, неначе кози або кури з сідала, й почали обтрушуватись.
– Випряжи, хлопче, коні та дай їм сіна, засип оброку та напій, а потім рушай на ніч додому. А ти, старосто, познось мішки в оту комору й їдь собі додому. Отець Харитін! Одчиніть старості комору – нехай позносить мішки, а ви вже, будьте ласкаві, одвезете мішки в Богуслав до моєї господи своїми волами.
– Добре, добре! – обізвався отець Харитін І побіг у хату за ключами од комори.