Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі. Страница 7

— Першого рангу? — Прошепотіла Джебр, ще ширше розплющивши очі. — Я і не знала, що такі залишилися. Будь ласка, пане, не ризикуйте через мене.

Зедд посміхнувся:

— Ніякого ризику, всього лише трохи болю. До речі, мене звуть Зедд.

Вона на мить замислилася, а потім стиснула йому руку.

— Зедд… якщо у мене є вибір… я вважатиму за краще спробувати вижити.

Він трохи посміхнувся і погладив її холодний, вологий лоб.

— Тоді я обіцяю тобі зробити все-все, що тільки в моїх силах. — Вона кивнула, вхопившись за його руку, вхопившись за свій єдиний шанс. Чи є щось, що ти можеш зробити, джебр, щоб заблокувати свій біль провидіння?

Вона закусила нижню губу і похитала головою, насилу стримуючи сльози.

— Мені дуже шкода, — ледве чутно прошепотіла вона. — Напевно, вам не вдасться…

— Мовчи, дитино, — заспокоїв він її.

Зедд глибоко зітхнув і накрив долонею її руку, що утримувала кишки. Іншу руку він ніжно опустив їй на очі. Зовнішній світ перестав існувати для нього. Він повинен пробитися всередину, до її свідомості. Це може вбити її. І його — теж.

Він зосередився і опустив бар'єри своєї свідомості. Удар болю вибив повітря з легенів. Зедд не ризикнув витрачати сили на те, щоб віддихатися. Він зціпив зуби і впорався з цим, напружуючи м'язи до тіх пір, поки вони не стали твердими, як камінь. А він же ще навіть не торкнувся болю від рани.

Він повинен прийняти біль провидіння, пройти крізь неї, і лише тоді йому вдасться впоратися.

Мука затягнуло його розум в річку темряви. Вир минулих видінь Джебр закружляв його. Він міг лише здогадуватися, що вони значать, але біль їх реальності була занадто гостра. Сльози полилися з-під його міцно зімкнутих вік, він весь затремтів, немов намагаючись вирватися з наринулого потоку страждань. Він знав, що він не може дозволити, щоб цей вир затягнув його, інакше він загубиться, розчиниться.

Емоції її видінь зачепили його, коли він поліз глибше в її свідомість.

Темні думки відразу за поверхнею сприйняття вчепилися в його волю, намагаючись затягнути його в глибини безнадійної самотності. Його власні, повні болю спогади спливли на поверхню свідомості, щоб з'єднатися з усією скорботою Джебр в одній божевільній агонії. Лише його досвід і рішучість зберегли його розум, його свободу волі, не дозволивши затягти себе у бездонні води гіркоти і смутку.

Нарешті він пробився до спокійного, білого світу в Центрі її буття. Зедд виявив в порівняно слабкому болю смертельну рану. Реальність не завжди відповідає уяві, але в уяві біль була реальною.

Навколо спокійного центру, з усіх сторін, холодна темрява зовнішньої ночі зазіхала на тьмяніюче тепло і світло її життя в нетерпінні навіки огорнути своїм покровом душу Джебр. Зедд зірвав цей покрив, щоб світ його дару зігрів її душу, влив у неї життя і життєві сили. Тіні відступили перед міццю його Магії Приросту.

Міць цієї магії, її життєва сила повернула всі органи туди, де їм призначено бути Творцем. Зедд поки не рішався витрачати сили на те, щоб зменшити страждання. Спина Джебр вигнулась. Вона заволала від болю. І він відчув ту ж біль. І здригнувся від обпалюючої гостроти цього болю.

Коли найважче, і те, що виходило за межі його розуміння, залишилося позаду, він нарешті направив магію, щоб заблокувати їй біль. Джебр осіла на підлогу зі стогоном полегшення, і він відчув це полегшення в своєму тілі.

Керуючи потоком магії, Зедд завершив лікування. Він використовував свою силу, щоб звести разом краю рани, зростив тканина з тканиною, плоть з плоттю, шар за шаром, до самої поверхні шкіри, з'єднавши все, як якщо б воно ніколи не було розділено.

Тепер, коли все було закінчено, залишалося тільки вийти з її свідомості.

Це було настільки ж небезпечно, як і увійти, а сил в нього майже не залишилося, він все віддав їй. Більш ніж виснажений і ще сильніше стурбований, він відпустив себе в потік мук.

Тільки приблизно через годину він виявив себе стоячим на колінах, згорбленим і ридаючим без міри. Джебр сиділа, обхопивши його руками, притискаючи його голову до свого плеча. Як тільки він усвідомив, що повернувся, він узяв себе в руки і випростався.

Зедд окинув поглядом залу. Всіх відігнали далеко, на достатню відстань, за межі чутності. Та й хто захоче перебувати поруч із чарівником, коли у нього така магія, що люди так страшно кричать? Адже всі чули, як кричала Джебр.

— Так, — сказав він нарешті, майже повернувши почуття власної гідності, — це було не так погано. Упевнений, тепер все добре.

Джебр тихо засміялася тремтячим сміхом і міцно обняла його.

— Мене вчили, що чарівник не може лікувати провидців.

Зедд змусив себе підняти кістлявий палець.

— Звичайний чарівник не може, мила. Але я — Зеддікус З'ул Зорандер, Чарівник першого рангу. Джебр витерла сльозу зі щоки.

— У мене немає нічого цінного заплатити тобі. — Вона розстебнула золотий ланцюжок, який ковзнув по її волоссю і впав вниз, в підставлену долоню. — Мабуть, крім цього скромного підношення.

Зедд опустив погляд на ланцюжок з блакитним каменем.

— Ти дуже добра, Джебр Бевінвье. Я зворушений. — Зедд раптово відчув біль провини. Адже це він послав імпульс в її свідомість. — Це прекрасний ланцюжок, і я прийму його зі смиренною вдячністю.

Він використав тонкий спрямований потік сили, щоб відокремити Камінь від основи. Камінь Зедд повернув назад, йому потрібен був тільки ланцюжок.

— Ланцюжок — достатня плата. Бережи Камінь, він належить тобі по праву.

Джебр стиснула Камінь в руці і, кивнувши, поцілувала чарівника в щоку. Він прийняв поцілунок з посмішкою.

— А тепер, мила, тобі необхідно відпочити. Я використав більшу частину твоїх сил, щоб все виправити. Можливо, кілька днів у ліжку — і ти станеш як новенька.

— Боюся, ви залишаєте мене не тільки зціленою, а й безробітною. Я повинна знайти роботу, щоб прогодувати себе. — Вона подивилася вниз, на закривавлений, роздертий поділ зеленої сукні. — І щоб одягнутися.

— Чому ти носила Камінь, будучи покоївкою леді Ордіт?

— Ніхто не знає, що означає Камінь. Леді Ордіт не знала. Її чоловік, герцог, знав. Він хотів, щоб я служила йому, але дружина ніколи б не дозволила, щоб йому прислужувала жінка, тому довелося влаштувати мене на місце її покоївки. Я знаю, для провидиці не найжахливіше сховатися де-небудь, і в Бургаласі багато людей вмирають голодною смертю. Моя сім'я знала про мої здібності провидиці і закрила для мене двері, побоюючись тих видінь, які у мене могли б бути про них. Перед смертю моя бабуся вклала мені в руку свій Камінь, сказавши, що, якщо я буду носити її Камінь, це буде для неї честю.

Джебр притиснула до щоки стиснутий в кулаці Камінь.

— Дякую, — прошепотіла вона, — що не прийняли від мене Камінь. Що зрозуміли.

Зедд відчув ще один укол совісті.

— А потім герцог узяв тебе на службу і використовував у своїх власних цілях?

— Так. Років дванадцять тому, напевно. Оскільки я була покоївкою леді Ордіт, я майже завжди присутня на будь-яких вечорах і урочистих прийомах. А потім герцог таємно приходив до мене, і я розповідала, що бачила про його противників. З моєю допомогою він зміцнив свою владу і добробут. По суті, зараз ніхто майже нічого не знає про Камені провидіння. Він зневажав людей, які нехтували давнім знанням. Він глузував над невіглаством ворогів, дозволяючи мені відкрито носити Камінь. А ще він змушував мене стежити за леді Ордіт. Це завадило їй досягти успіху в спробах зробитися вдовою. Тому зараз вона задовольняється тим, що вважає за краще бути відсутньою в будинку герцога при будь-якій можливості. Її не дуже засмутить, якщо вона мене більше ніколи не побачить. Герцог використовував свою владу, щоб я могла зберегти своє місце, тоді коли леді Ордіт бажала зворотнього.

— І чому їй так не подобалися твої послуги? — Зедд посміхнувся. — Чи ти і правда лінива і зухвала, як вона заявляє?

Джебр посміхнулася у відповідь. Тоненькі зморшки в кутах її очей стали виразніше.