Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович. Страница 31

— Наситити кров газом при великому парціальному тиску [19] — це чудово… Звичайно, ми вживемо заходів проти тромбозу, і тоді хай хоч один удар на двісті секунд. Потім вирівняється…

— Вона лишиться непритомна, — сказала Лума. — Ми підемо готувати камеру. Я хочу використати велику силіко-лову вітрину, взяту для Зірди. Туди вміститься плаваюче крісло, яке ми перетворимо в постіль на час відльоту. А коли прискорення спаде, влаштуємо Нізу остаточно.

— Як тільки приготуєтесь, повідомте на пост. Ми не будемо затримуватись жодної хвилини.

Люди поспішили в різні відсіки корабля, борючись як хто міг з гнітом чорної планети.

Переможною мелодією загриміли сигнали відльоту.

Із незнаним почуттям повного й самозабутнього полегшення люди поринали в м’які обійми посадочних крісел. Але зліт з важкої планети — це небезпечна справа. Прискорення корабля для відриву від планети було на межі людської витривалості, і помилка пілота могла призвести до загибелі всіх.

З оглушливим ревом планетарних двигунів Ерг Ноор повів зореліт по дотичній до обрію. Важелі гідравлічних крісел все глибше вдавлювалися під зростаючою вагою. Руки начальника експедиції, що лежали на кнопках приладів, стали неймовірно важкі. “Тантра”, описуючи велетенську положисту дугу, підіймалась усе вище з густої темряви до прозорої чорноти безмежності. Ерг Ноор не відводив очей од червоної смуги горизонтального зрівнювача — вона гойдалася в нестійкій рівновазі, показуючи, що корабель готовий перейти з підйому на спуск по дузі падіння. Планета ще не випустила “Тантру” із свого полону. Ерг Ноор вирішив увімкнути анамезонні мотори, здатні підняти зореліт з будь-якої планети. Дзвінка вібрація примусила корабель здригнутися. Червона смуга піднялася на десяток міліметрів від лінії нуля. Ще трохи…

Крізь перископ верхнього обзору корпусу начальник експедиції побачив, як “Тантра” вкрилась тонким шаром блакитнуватого полум’я, що повільно стікало до корми. Атмосферу пробито! В пустоті простору, за законом надпровідності, залишкові електроструми збігали просто по корпусу корабля.

Зорі знову стали гострими, як голки, і “Тантра”, звільнившись, відлітала все далі од грізної планети. З кожною секундою сила тяжіння зменшувалась. Легшим і легшим ставало тіло. Заспівав апарат штучної гравітації, і його звичайне земне напруження після нескінченних днів життя під пресом чорної планети здалося неймовірно малим. Люди схопилися з крісел. Інгрід, Лума та Еон виробляли найважчі на фантастичного танцю. Але скоро настала неминуча реакція, і більша частина екіпажу поринула в короткий сон тимчасового відпочинку. Не спали тільки Ерг Ноор, Пел Лін, Пур Хісс і Лума Ласві. Треба було розрахувати тимчасовий курс зорельота і, описавши гігантську дугу, перпендикулярну до площини обертання всієї системи зірки Т, поминути її льодяний і метеоритний пояси. Після цього можна було розігнати корабель до нормальної субсвітлової швидкості й надовго зайнятись визначенням справжнього курсу.

Лікар стежила за станом Нізи після зльоту й повернення до нормальної для землянина сили тяжіння. Незабаром їй вдалося заспокоїти всіх повідомленням, що паузи між ударами пульсу дорівнюють ста десяти секундам. При підвищенні кисневого режиму це не означало смерті. Лума Ласві вирішила скористатися з тиратрона [20] — електронного збудника діяльності серця і нейросекреторних стимуляторів.

П’ятдесят п’ять годин стогнали стіни корабля од вібрації анамезонних моторів, поки лічильники не показали швидкості в дев’ятсот сімдесят мільйонів кілометрів на годину — близької до межі безпеки. Віддаль од залізної зірки за земну добу зростала більше — ніж на двадцять мільярдів кілометрів. Важко передати те полегшення, яке відчували всі тринадцять мандрівників після тяжких випробувань. Радість звільнення була неповною: чотирнадцятий член екіпажу — юна Ніза Кріт нерухомо лежала в напівсні-напівсмерті у відгородженому відділенні госпітальної каюти…

П’ять жінок корабля — Інгрід, Лума, другий електронний інженер, геолог і вчителька ритмічної гімнастики Йоне Мар, яка виконувала ще обов’язки розподілювача харчування, повітряного оператора й колектора наукових матеріалів, — зібралися наче на стародавній похоронний обряд. Тіло Нізи, звільнене від одягу, поклали на товстий килим. Килим поклали на повітряний матрац, помістили в круглий купол з блідо-рожевого силіколу. Точний прилад — термобарооксистат — міг роками підтримувати потрібну температуру, тиск і режим повітря всередині товстого ковпака. Лума відмовилась на перші рік-два подорожі від тривалого сну. Каталептичний стан Нізи не минав. Єдине, чого зуміла добитися Лума Ласві, — це прискорення пульсу до удару на хвилину. Хоч яким незначним було таке досягнення, воно давало можливість усунути шкідливе для легенів насичення киснем.

Минуло чотири місяці. Зореліт ішов точно визначеним курсом, обходячи район вільних метеоритів. Екіпаж, змучений пригодами й непосильною працею, поринув у семимісячний сон. Цього разу не спало не три, а чотири чоловіки, — до чергових Ерга Ноора і Пур Хісса приєдналися лікар Лума Ласві та біолог Еон Тал.

Начальник експедиції, що вийшов з найважчого становища, в якому будь-коли опинялися зорельоти Землі, відчував себе самотнім. Уперше в житті чотири роки шляху до Землі здалися йому нескінченними. Він не збирався обдурювати самого себе, бо тільки на Землі сподівався врятувати свою Нізу.

Ерг Ноор довго відкладав те, що зробив би на другий день відльоту, — перегляд електронних стереофільмів з “Паруса”. Йому хотілося разом з Нізою побачити й почути перші звістки планет синьої зірки, літніх ночей Землі. Щоб Ніза разом з ним прийшла до здійснення найсміливіших романтичних мрій минулого й сучасного — відкриття нових зоряних світів — майбутніх далеких островів людства…

Фільми, зняті за вісім парсеків від Сонця вісімдесят років тому, що пролежали у відкритому кораблі на чорній планеті — Т-зірки, збереглися чудово… Півкульовий стереоекран поніс глядачів туди, де сяяла високо над ними голуба Вега.

Швидко змінювались короткі сюжети — виростало сліпучо-блакитне світло, і йшли недбалі хвилинні кадри з життя корабля. За обчислювальною машиною сидів двадцятивосьми-річний начальник експедиції, провадили спостереження ще молодші астрономи. Ось обов’язкові щоденні спорт і танці, доведені членами експедиції до акробатичної досконалості. Насмішкуватий голос пояснив, що першість на всьому шляху до Веги лишалася за біологом. Справді, ця дівчина з коротким лляним волоссям показувала дуже важкі вправи.

Скупий літопис життя експедиції швидко промайнув. Посилювачі світла в проекційному апараті почали дзижчати; фіолетове світло горіло так сліпуче, що навіть тут, у його блідому відображенні, люди змушені були надіти захисні Окуляри. Зірка — майже втричі більша за Сонце діаметром і масою — колосальна, дуже сплюснута, вона шалено оберталася з екваторіальною швидкістю триста кілометрів на секунду. Куля неймовірно яскравого газу з поверхневою температурою одинадцять тисяч градусів простерла на мільйони кілометрів крила перлисто-рожевого вогню. Здавалося, що промені Веги відчутно били й давили все, що потрапляло на їхньому шляху, летіли в простір могутніми списами завдовжки мільйони кілометрів. У глибині їх сяйва ховалась найближча до синьої зірки планета. Але туди, в цей океан вогню, не міг поринути жодний корабель Землі або її сусідів по Кільцю. Зорова проекція змінилася доповіддю про зроблені спостереження, і на екрані виникли напівчіткі лінії стереометричних креслень, що показували розташування першої й другої планет Веги. “Парус” не зміг наблизитися навіть до другої планети, віддаленої од зірки на сто мільйонів кілометрів.

Дивовижні протуберанці вилітали з глибини океану прозорого фіолетового полум’я — зоряної атмосфери, прорізували простір усеспалюючими руками. Енергія Веги була настільки великою, що зірка випромінювала світло найсильніших квантів — фіолетової та невидимої частини спектра. Навіть у захищених потрійним фільтром людських очах вона викликала страшне відчуття примарності, майже невидимого, але смертельно небезпечного фантома… Пролітали світлові бурі, перемагаючи тяжіння зірки. Їх далекий відгомін небезпечно штовхав і розгойдував “Парус”. Лічильники космічних променів та інших видів жорстких випромінювань перестали працювати. Всередині надійно захищеного корабля почала зростати небезпечна іонізація. Можна було тільки догадуватись про шаленство променистої енергії, що страхітливим потоком ринула в пустоту простору, там, за стінами корабля, про квінтильйони кіловат потужності, які витрачалися марно.